По
тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму. 2. А є в Єрусалимі при
Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має
п'ять критих переходів. 3. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих,
які чекали, коли то зрушиться вода: 4. ангел бо Господній сходив час від часу в
купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як
вода заколочувалася, то одужував, - хоч яка б там була його хвороба. 5. Один
чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років. 6. Побачив Ісус, що він
лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш
одужати?» 7. «Не маю нікого, пане, - одрікає йому недужий, - хто б мене, коли
ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший
передо мною поринає.» 8. Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і
ходи!» 9. Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був
же той день - субота. 10. Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить
тобі ложе носити!» 11. А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, - сказав
мені, хто мене оздоровив.» 12. Спитали його: «Хто він - той, що сказав тобі:
Візьми і ходи?» 13. Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що
юрмився на тому місці. 14. Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до
нього: «Оце ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.»
15. Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, - Ісус. 16.
Ось тому й переслідували юдеї Ісуса: вчинив бо він те в суботу. 17. А Ісус їм
відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю.» 18. За те ж юдеї ще
дужче заповзялися, щоб убити його - не тільки за те, що суботу порушував, а й
за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові.
Цей уривок, як врешті
кожен текст в Йоана, містить у собі певні відсилання до ширшого Біблійного
контексту та богословські лінії, які згідно наміру Євангелиста, перші читачі мали
б зауважити та відчитати.
Згадка про Овечі
ворота, нав’язує до пізнішої історії в Йоана 10:1-16: особа яку Ісус зціляє, є
заблуканою овечкою, а сам Ісус є Добрим
Пастирем.[i]
П’ять критих переходів
відсилають читача до п’ятьох чоловіків жінки-самарянки в попередній главі (Йо
4:16-18) та П’ятьох книг Закону Мойсея, які однаково шанували Євреї та
Самаряни. Ці символічні відсилання загострюють нашу увагу на вже сказаному у
Пролозі: «Закон бо був даний від Мойсея,
благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа.» (Йо 1:17).
У книзі Второзаконня (П’ята
книга Закону Мойсея) згадується, що ізраїльтяни через непослух блукали в пустелі
38 років після того як отримали Закон (Втор 2:14), – це саме число років, які
провів біля купелі недужий чоловік. То ж, подібно як води для юдейських очищень
на весіллі в Кані Галилейській (Йо 2:1-12) представляють невідповідність Закону
Мойсея, так само і води цього басейну з п’ятьма притворами, вказують на
неспроможність Закону Мойсея зцілити хворого чоловіка.
Євангелист не
уточнює якою саме була хвороба, але вживає слово (ἀσθενείᾳ/ astenia), яке радше
вказує на ефект/наслідок хвороби і представляє стан, який можна загально
окреслити як «слабість, неспроможність, безсилля» і навіть «безпорадність». Це
саме слово вжите на означення наслідку сильної гарячки сина царського урядовця
в Йо 4:46. Між цими історіями існує певна паралель, оскільки обох недужих Ісус
зціляє тільки/просто завдяки слову: «Іди,
син твій живий» (Йо 4:50) та «Устань,
візьми ложе твоє і ходи!» (Йо 5:8). Йоан хоче, щоб ми бачили силу цього
Слова, яке стало плоттю (Йо 1:14): і син царського урядовця і недужий біля
купелі Витезди одужали «відразу, негайно». Цісарський урядовець та хворий
чоловік повірили слову Ісуса і це уможливило чудо (в Євангелії жодного разу слово
«віра» не вжито як іменник, але 99 разів як дієслово).
Перед тим як
недужий біля Витезди зцілився, Ісус його
«побачив», - так само як перед тим бачив
Натанаїла, який сидів під смоковницею (Йо 1:48). Ініціатива є завжди на боці Бога –
навіть тоді, коли хворий (як той при Витезді так і будь-який інший) навіть не
знає хто такий Ісус. Закон виконав своє призначення. Прийшов час на благодать.
Ціле Євангеліє підкреслює божественне знання Ісуса, а не тільки людське
співчуття. Тому Йоан хоче, щоб ми розуміли, що Ісус бачить кожну людину, й щоб
відтак дивлячись на чуда які Він творить (Йоан називає їх «знаками»), також
вчилися бачити більше (пор. Йо 1:51), а відтак вірили та свідчили.
Дуже важливим є
також запитання Ісуса: «Бажаєш одужати?».
Ініціативи та бажання одного Бога є замало. Потрібно також бажання, хотіння
людини. Відповіді хворого: «Не маю
нікого, пане», - вистачає для Ісуса – Богові не потрібно пояснювати багато…
Подія, яку
описує Євангеліє, відбувається в Суботу – книга Виходу та книга Чисел приписує
найсуворіше дотримання відпочинку в цей святий день (Вих 31:14-15; Числа
15:32-36). Своїм наказом нести ложе («Устань,
візьми ложе твоє і ходи!»), Ісус порушив старозавітні приписи, що потім і
закидали Йому опоненти («суботу порушував»
– Йо 5:18). Власне тут Йоан хоче
показати нам протистояння двох авторитетів – Ісуса і благодаті з одного боку та
Закону Мойсея з іншого. Або іншими словами боротьбу Духа і букви; Любові і формального
припису. За браком місця не буду деталізувати усю полеміку підняту з приводу
цього питання саме в цьому уривку, підкреслю тільки одне – для Євангелиста дуже
важливо, щоб ми зауважили, що навіть якщо опоненти хворого чоловіка та й самого
Ісуса, не можуть розпізнати «Хто він -
той, що сказав тобі (хворому): Візьми і ходи?» (Йо 5:11), ми це можемо
зробити. Слова «Того чоловіка», це не
просто слова людини, але «слова життя
вічного» (пор. Йо 6:68), слова Того, котрий є воплоченим Словом Отця до/ і для всіх людей на
землі.
Наприкінці, щоб
роздуми не стали занадто довгими – кілька останніх слів про тему, яку важко не
зауважити в уривку: Ісус знаходить (знову підкреслюється Божественна ініціатива)
зціленого чоловіка в храмовому комплексі й каже до нього: «Оце ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.»
(Йо 5:14). З тексту Йо 9:1-3 ми знаємо, що фізична недуга не обов’язково мусить
бути наслідком конкретного гріха людини. Про ці речі трохи детальніше я вже
згадував у двох коментарях на Йо 9:1-41 (є на цьому блозі). Важливо розуміти,
що загально людські терпіння існують через гріхопадіння Адама та Єви, наднищену
гріхом людську природу, але не обов’язково через якісь наші особисті гріхи.
Остаточно, сказати чому людина терпить, може тільки Бог – і тому вкрай важливо відучитися раз
і назавжди ставити комусь поспішні та легковажні діагнози. У випадку, цієї
євангельської історії, однак, найімовірніше все ж ідеться про якийсь зв’язок
хвороби з якимось гріхом хворого. Який – знає тільки Ісус, але про це не
говорить.
Важливо розуміти,
що наголос для перших слухачів Євангелія є на іншому: «Не грішіть!». Тобто,
думайте про речі гідні людини. Живіть як Божий образ. Цей заклик є завжди
актуальний, але по особливому відчитувався в часі первісної Церкви та ситуації
в якій знаходилася спільнота Євангелиста Йоана, – секта т. зв. гностиків, які вважали, що матеріальний
світ не має жодної вартості, тому гріхи вчинені в тілі не можуть зашкодити
душі. Саме супроти цих єретиків Йоан і
пригадує те навчання Ісуса та підкреслює ті моменти з Його життя (напр.
воплочення), які спростовують ці хибні погляди.
Для Йоана дуже
важливо, щоб ми не пропустили найважливіше – якими не були б наші немочі та
гріхи, які послаблюють та сковують (а інколи і просто зупиняють) динаміку
нашого життя, відколи Бог став людиною – безвихідних ситуацій вже не існує, –
важливо просто довіритися Слову Ісуса, поставити Його центром нашого життя, і
тоді перед нами відкриються горизонти, про які ми навіть не могли мріяти, тому
що Ісус як і Його Отець постійно творить усе нове (пор. Йо 5:17; Одкр 21:5).
P.S. Інші мої думки
про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.com/2014/05/51-18.html
[i]
Окремі
думки в цих роздумах основані на Gundry, Robert H. Commentary on the New
Testament. Baker Publishing Group 2010, рр.371-375
Немає коментарів:
Дописати коментар