пʼятниця, 27 січня 2017 р.

Неділя про Закхея (Лк 19:1-10).

Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто). 2. А був там чоловік, Закхей на ім'я; він був головою над митарями й був багатий. 3. Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. 4. Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. 5. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі.» 6. І зліз той швидко і прийняв його радо. 7. Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: «До чоловіка грішника зайшов у гостину.» 8. А Закхей устав і до Господа промовив: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо.» 9. Ісус сказав до нього: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. 10. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло.»
            Значення уривку в Лк 19:1–10 є просто унікальне. Свого часу я особисто досвідчив це коли писав свою  дисертацію про термін ζητεω (dzeteo - шукаю) в Євангелії від Луки: Закхей думав, що шукав Ісуса, а виявилося, що саме Ісус шукав його. Оскільки формат цього допису не дозволяє надрукувати весь матеріал, який я написав на цю тему, то тут обмежуся  скороченим  представленням тільки тих кількох думок з прагматичного аналізу (це четвертий – завершальний етап у методі лінгвістичного аналізу, яким я користувався у своєму дослідженні), які не містять спеціальної термінології та специфічних етапів властивих для екзегези грецького оригіналу.
            Прагматичний аналіз: Лк 19:2 – 4
            Ситуаційний контекст (що означала подія для сучасників Луки).
            У віршах Лк 19:2 – 4, які є інтегральною частиною розповіді про зустріч Ісуса з Закхеєм (19:1 – 10), Лука представляє як приклад до наслідування поведінку людини, яка не зважаючи на суспільну антипатію стосовно його особи, виявляє подиву гідні намагання, для того щоб побачити Ісуса. Макроструктура тексту дозволяє зупинитись на кількох важливих характеристиках особи Закхея, через окремі деталі, яких  Лука майстерно підкреслює фундаментальні ідеї свого Євангелія.
 Повідомленням про те, ким був Закхей (був головою над митарями й був багатий – в. 2), та пізнішою згадкою у в. 7 (до чоловіка грішника зайшов у гостину) Лука підкреслює, що твір, який ми тримаємо в руках – Євангеліє  для відкинутих (митарів та грішників).
            Згадкою  у в. 3 про внутрішній світ Закхея, – його бажання, прагнення, та намагання побачити Хто є Ісус (він бажав (дослівно «шукав») бачити Ісуса, хто Він такий), автор підкреслює не вистачальність багатства Закхея для Його щастя – навіть навпаки, спосіб реалізації цього бажання (побіг він наперед, виліз насикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мавпроходити тудою), підкреслює його силу, та факт, що жодні людські думки стосовно його дивної поведінки, – яка аж ніяк не пасувала для людини з його статусом, – не були для нього перешкодою.
         Особливим підтекстом для Луки, служить результат пошуку Закхея – Лука демонструє, що він не був марним. Добра воля Закхея насправді стає причино для того, щоб Господь знайшов Закхея, бо це властиво Він є Той Хто прийшов «шукати і спасти те, що загинуло – в. 10».
            Найновіші дослідження структури Євангелія від Луки, які покликані виявити наративні техніки автора, свідчать про те, що справжнім ініціатором зустрічі був Ісус – Лука нейтрально представляє предмет справи, залишаючи відповідальність дійовим особам самим виразити свої відчуття, відкриваючи днище їхніх сердець, їхніх страждань, їхньої убогості, та їхнього покаяння.[4] 
            Текст  також показує, що запрошення Ісуса є замало – потрібна відповідь, яка дозволила Ісусові назвати Закхея «сином Авраама»: незважаючи на популярні враження про нього, Закхей мав право пізнати Господа, і виявився вірним сином Авраама, на противагу тим, хто постійно заявляв про  свої претензії слідувати слідами Патріарха.[5] 
         Таким чином перикопа 19:1 – 10, інтегральною частиною котрої є текст 19:2 – 4 показує, як голова над митарями Закхей фігурує відразу в трьох основних темах Луки: проблемі багатих і її вирішенні, ототожненні Ісуса з «грішниками», та в демонстрації віри, яка дозволяє пізнати в Ісусі Господа, і в результаті отримати нове життя.[6]
            Сучасний контекст (що означає ця подія для нас сьогодні).
            Життя у світі завжди ставило людині безліч бар’єрів для безпосередньої зустрічі з Богом. Життя сучасної людини створює таких перешкод ще більше, ніж будь-коли. В одних випадках це пояснюється надзвичайним темпом життя, постійним бігом, занятістю, в інших – статусом людини, її оточенням, зв’язками, заняттями, які не сприяють, а то і прямо перешкоджають, зустрічі і перебуванню з Христом. Життя в такому темпі пробігає дуже швидко і непомітно, і так само непомітно ми «маліємо», стаємо духовно здрібнілими і нікчемними. Поступово ми втрачаємо духовні сили, орієнтацію в житті, мир душі – стаємо, як Закхей, «малими». Серед цього зубожіння нам не допомагають ані становище, ані матеріальне багатство, і в душі зроджується відчуття пустки, яку треба чимось заповнити.
            Люди намагаються заповнити цю пустку по-різному, та більшість таких спроб приречені на невдачу зі самого початку, бо допомогти нам може лише Господь. Потрібно лише зважитися приступити до Нього, знехтувавши усіма умовностями, що зупиняють нас на цьому шляху: неоправданим соромом, пихою, гонором, репутацією серед людей, так я це зробив Закхей. Такий «прорив» до Господа необхідний для нашого єства, для наповнення життя новим і справжнім змістом.
            Одна важлива деталь: Закхей шукає побачити Ісуса. Подібне бажання побачити Господа лицем в лице зустрічаємо в Мойсея у книзі Виходу (Вих 33). Тоді таке бажання було надмірним навіть для вибраного і праведного Мойсея. Однак з приходом Христа ми всі отримали можливість, навіть незважаючи на нашу гріховність і негідність, оглядати обличчя Бога у Його Сині: хто бачив мене, той бачив Отця... Я в Отці і Отець у мені є (Йо 14:9 – 10). Саме для цього Ісус спілкується з блудницями, їсть і п’є з митарями і грішниками (Лк 5:30), такими як Закхей.
            Псалмопівець Старого Завіту сказав фразу, що підсумовує весь релігійний досвід Ізраїлю і людства на загал: Приступіть до Нього і просвітіться, і лиця ваші не постидаються (Пс 33:6). Ізраїль, будучи ще навіть не народом, а маленьким родово-племінним утворенням, найбільш «малим» з усіх народів, був покликаний стати перед лицем Господнім, отримати від нього світло, і вирости у великий народ. Вся його історія показує, що світло лиця Господнього,  яке шукав бачити Закхей, усуває сором і негідність, дає силу і повноту життя. В історії Церкви безліч людей, які зважилися на таку зустріч, доклали до неї зусиль, досвідчили її життєдайну силу і відкрили для себе нове життя.
            Прагматичний аналіз  Лк 19:9 – 10
            Ситуаційний контекст (що означала подія для сучасників Луки).
            Текст Лк 19:9 – 10 виконує подвійну роль: в.9 підсумовує розповідь про зустріч Ісуа з Закхеєм, а в.10 доповнюючи підсумок висловлений у в. 9, служить як узагальнюючий підсумок Євангелія від Луки в цілому, і тому по праву також може називатися «Євангелієм в Євангелії». Слова сказані в домі митаря Закхея, можна вважати ключовим висловлюванням, яким Лука окреслює сотеріологічну місію Ісуса.[7] В Старому Завіті тільки Бога називали Спасителем, а коли пророки говорили про прихід Месіїї, то згадували тільки про спасительні добра, які Він принесе (Іс 49:6; Зах 9:9). Лука натомість застосовує цей титул як до Бога Отця (1:47) так і до Христа  (2:11) – через прихід якого відкривається нова епоха в історії спасіння, що особливо підкреслює слово «simeron» (сьогодні) –  Лк 19:9: це час сповнення проголошень старозавітних пророків, та час реалізації Божого плану спасіння (Лк 4:21; 5:26; 19:9).[8] 
         Переважна більшість євреїв вірили, що спасіння належить всім ізраїльтянам, як нащадкам Авраама, крім тих, які були виключені з спільноти Божого народу через якісь великі гріхи. Проте в писаннях пророків, а зокрема в Єз 34 звучить думка, що оскільки «пастирі Ізраїлю пасуть самих себе, то вівці розсипались без пастуха і стали здобиччю польових звірів…і тепер ніхто їх не шукає (вв. 2, 5, 6)». Через це Бог каже, що «сам я буду дбати за моїх овець і буду їх доглядати…котре запропастилось, я відшукаю, котре відлучилось, заверну; поранене перев'яжу, недуже підсилю… Я буду їх пасти по правді (вв. 12:16)».[9] В тексті 19:9 – 10,  Лука підкреслює, що в Ісусі Бог прийшов «шукати і спасти те, що загинуло (Лк 19:10)», щоб здійснилося те, про що йде мова в пророцтві Єзекиїла 34.
            Весь твір Луки є свідченням, що Ісус є Спаситель світу: самарян (9:51 – 56 – царство Боже не закрите для самарян; 10:30 – 36 – притча про милосердного самарянина; 17:11 – 19 один з десяти, який повернувся щоб подякувати за зцілення, був самарянин), язичників (4:25 – 27 – вдова з Сарепти Сидонської та сирієць Нааман є добрі приклади; 7:9 – віра римського сотника; 13:29 – язичники увійдуть в Царство), бідних (2:24 –  убога жертва Марії; 6:20 – блаженні вбогі; 7:22 – бідним звіщається добра Новина; 16:19 – 31 – притча про вбогого Лазаря), грішників та тих, котрими всі погорджують (7:36 – 50 – грішниця помазує ноги в домі Симона фарисея; 19:1 – 10 – Ісус заходить в дім Закхея; три притчі 15 глави, серед котрих унікальний приклад милосердя в притчі про блудного сина; 23:43 – розкаяний розбійник).
            З поміж усіх євангелистів Лука найбільше вказує на  Божу любов, яка переходить будь які кордони вибудувані людьми.[10]  Благовістуючи убогим пастухам про народження Ісуса, ангел Господній сказав їм: «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь (2:11)». «Спаситель вам», – тобто всім хто цього потребує, щоб всяка плоть могла побачити спасіння Господнє (пор. Лк 3:4 – 6). Як це спасіння торкнулося Закхея, Лука, підсумовуючи зустріч Ісуса з Закхеєм,  показує в 19:9 – 10.
         Через опис події, яка сталася в Єрихоні,  Лука демонструє, що Ісус прийшов для того щоб творити саме такі зцілення (душ і тілес), та принести саме таке життя. Внаслідок того, що ніхто не любив Закхея через його рід діяльності, людей очевидно могло шокувати, що з мільйонів жителів міста які жили там вже кілька тисяч років поспіль, тільки один був названий на імʼя (Юдеї вважали, що назвати людину по імені може тільки пророк[11]); вражаючим було і покаяння Закхея – він готовий віддати половину свого майна, і вчетверо повернути всім покривдженим.[12] 
         Сучасники Ісуса стояли перед великим викликом: діяльність та слова Ісуса свідчили, що Він унаочнює те, що Бог в різний спосіб та багатьма способами робить від моменту гріхопадіння Адама – шукає те, що загинуло – те, яке без Нього не має жодних шансів на життя. Відповісти на цей виклик, означало визнати, що спасіння не можна осягнути тільки виконанням заповідей (як навчали фарисеї, та які разом з іншими «праведниками» шемрали, що Ісус «до чоловіка грішника зайшов у гостину»), його можна прийняти як великий та щедрий дар від Ісуса – дар, на який ти абсолютно не заслуговуєш (Закхей чудовий приклад для цього). Тільки для цього потрібно відважитися на дві речі – визнати в Ісусі когось більшого ніж просто людину та навіть пророка, та поглянувши у своє серце понад приписи закону, визнати себе грішником, який потребує спасіння, яке пропонує Ісус.  Щоб це сталося, потрібно також мужності і маленького кроку назустріч, який зробив Закхей.  
            Сучасний контекст (що означає ця подія для нас сьогодні).
         Текст який міститься в Лк 19:9 – 10 є Доброю Новиною, та запевненням про надзвичайну вартість кожної людини перед Богом. В посланні до Римлян, Св. Ап. Павло констатуючи сумне становище людського роду, разом з тим вказує на його прикрий та жалюгідний стан, особливо відчутний тоді, коли людина хоче сама бути мірилом всього, та є відірвана від Джерела Життя: «Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої… створіння було підпорядковане суєті не добровільно… все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках (3:23; 8:20; 8:22)». Цими словами стверджується прикрий факт, що відколи людина пішла своїми дорогами, та відійшла від Бога, – вона потребує спасіння. Про те, що це спасіння, визволення та відновлення є можливе для кожної людини, урочисто проголошує цілий Новий Завіт – як писемний запис Церквою Одкровення в Ісусі Христі, так і Новий Союз у крові Христа (пор. Лк 22:20), Ним самим встановлений, та який Церква постійно за наказом Ісуса Творить на Його спомин, та до котрого після покаяння  через таїнства Хрещення та Миропомазання всіх запрошує, щоб стати новим створінням (пор. 2 Кор 5:17).          
«В Христі й через Христа в усю повноту Бог об’явився людству й остаточно наблизився до нього. В Христі й через Христа одночасно й людина досягла свого повного усвідомлення своєї гідності, своєї піднеслості, потойбічної вартості своєї природи, сенсу свого буття…Ісус Христос є сталим початком і незмінним осередком того Послаництва, яке сам Бог спрямував до людини. В тому послаництві ми всі мусимо брати участь, мусимо зосередити на ньому всі наші сили, його ж бо людство нашої епохи потребує більш як будь-коли досі. Якщо виглядає, що за сучасної епохи Послаництво те натрапляє на більший, ніж будь-коли досі, спротив, то ця обставина також і те засвідчує, воно ще більш потрібне й, незважаючи на спротив – більш очікуване, ніж будь-коли», – писав на початку свого понтифікату великий Папа Св. Іван Павло II.[13]
            Вся Біблійна історія спасіння – історія пошуку: вона починається з трагічного моменту гріхопадіння в Бт 3. Історична ціль цього пошуку міститься в ліквідації зла, яке приніс гріх.[14] Слово Боже засвідчує, що світ, який відпав від Бога внаслідок гріхопадіння, Бог хоче обдарувати спасінням від того самого моменту коли трапився цей прикрий розрив людини з Богом (пор. Бт 3:15). Серед трьох обітниць, які Господь дав Авраамові, є також обітниця Спасителя (в тобі благословляться всі племена землі – Бт 12:3; пор. Гал 3:8, 16). Бог Біблії, це Бог, який шукає людину.
            Найбільш яскраво це виражено в житті Ісуса Христа. Все Його життя підпорядковане схемі пошуку. Ціль Його життя – забезпечення спасіння людини. Все це вже є виражене в самому імені Ісуса: «ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів (Мт 1: 21)».[15] Євангелія розповідають, яку ціну заплатив Ісус, щоб це спасіння сталося дійсністю для кожної людини. Його місія була не просто в тому щоб постраждати  і померти, але щоб в такий спосіб знайти і визволити «заблукану вівцю». Лука розповідає, що його «прихід, щоб провести час з грішниками», пізніше перетворюється в «прихід, щоб померти з розбійниками; ціль в обох випадках та сама: Син Чоловічий прийшов шукати і спасти, те, що загинуло.[16]
            Місія Церкви сьогодні – іти до всіх тих які стоять на порозі загибелі, або й в очах  суспільного загалу вже виглядають як ті, в яких давно загинуло все, що дає людині право називатися людиною. Іти для того, щоб розповісти про Сина Божого, який задля нас став Сином Людським, «був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням (1 Кор 15:3 – 4)», і перемігши царство гріха і смерті дарує нам нове життя, – яке щоб отримати не вимагає надзвичайних зусиль – а тільки зречення всього того старого, яке було причиною погибелі, та віри в Ісуса та силу Його спасіння.   

[1] R. A. CulppeperThe Gospel of Luke, NIB, vol. IX357
[2] R. J. CarrisThe Gospel according  to Luke, NJBC, vol. 43, Bangalore 2002, 159 – 162
[3] R. A. CulppeperThe Gospel of Luke, NIB, vol. IX, 357 Детальнішу інформацію  про місця з богословськими паралелями для Лк 19, 1 – 10 можна знайти в  J.AFitzmyerS.JThe Gospel According to Luke(AncB 28 – 28A ) tII;  FBCraddok,LukeHarpers Bible Commentary, . JLMays (ed.)San Francisco, 1988, 1037;  F.BCraddokLukeInterpretationa Bible commentary for teaching and preaching,Lousville, 1990, 218 – 220
[4] F. BovonLuke the Theologian. Fifty-five Years of Research (1950–2005), Waco 2005, 503
[5] D. L. BockLuke. BECNT 3B, 2 / II, 1513
[6] Н. Т. РайтЛука, 207
[7] JCzerskiKsięgi Narracyjne Nowego Testamentu, 254
[8] ibid – 255
[9] К. Кинер, БКИК, Ч. 2 Новый Завет, 199
[10] W. BarclayThe Gospel of Luke, DSBS, 5 – 6
[11] К. Кинер, БКИК, Ч.2 Новый Завет, 199
[12] Н. Т. РайтЛука, 207 – 208
[13] Енцикліка Redemptor Hominis, 11
[14] LRyken, JC. Wilhoit, TLongman III (gen. eds), CDuriez, DPenney, D. G. Reid(consulteditors), Dictionary of biblical imagery, InterVarsity Press, 1998, 692
[15] ibid – 692
[16] Н. Т. РайтЛука, 208


субота, 21 січня 2017 р.

Неділя після Богоявлення (Мт 4:12-17).

Почувши, що Йоана ув'язнено, Ісус повернувся в Галилею 13. і, покинувши Назарет, пішов і оселився в Капернаумі, що при морі, на границях Завулона та Нафталі, 14. щоб збулося те, що сказав був пророк Ісая: 15. «О земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! 16. Народ, який сидів у темноті побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, - зійшло їм світло.» 17. З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько.»
Після хрещення в Йордані, спокушування у пустелі та арешту Йоана Хрестителя, Ісус повернувся до Галилеї. Насамперед, Він пішов до свого рідного містечка Назарету, - Матей згадує про це тільки побіжно, - в той час як Лука уточнює, що тоді ж Ісус відвідав місцеву синагогу в котрій Йому дали можливість прочитати уривок з пророка Ісаї та пояснити його присутнім. Ісус сказав своїм слухачам, що Ісая говорив про Нього та що його місія звернена до усіх потребуючих людей, включаючи язичників. Згадка про язичників викликала таке величезне обурення його земляків, що Ісуса відразу намагалися вбити (пор. Лк 4:16-31). Відтак залишивши рідний, проте вороже налаштований Назарет, Ісус переселився до Капернауму, котрий став місцем Його постійного проживання й звідки Він міг здійсювати Свої подорожі та служіння.
Матей каже, що це сталося не випадково, але щоб збулося пророцтво Ісаї (це вже 6-те пророцтво з СЗ в Євангелії від Матея, й 5-й раз Матей підкреслює, що воно сповнюється в Ісусі) цитуючи уривок з 9:1-2 (частина уривку Ісаї 9:1-7). Цитуючи тут Іс 9:1-2, Матей, ​​безсумнівно, враховує контекст цих віршів: світло - це світло Месії (Іс. 9:6-7), - тим самим передбачаючи проповідь Доброї новини неєвреям й  поволі вводячи цю тему в своє оповідання.
Назарет був розташований в землі, котра належала племені Завулона в нижній частині Галилеї, тодія як Капернаум був містом в землі племені Нафталі у верхній Галилеї. Капернаум (як і розташовані трохи південніше Сепфоріс та Назарет) був збудований поруч одного з найважливіших торгових шляхів Палестини, який називали "морським шляхом"/ римська "Via Maris" (4:15). Це була караванна дорога з Дамаска до Кесарії Приморської, яка була розташована на узбережжі Середземного моря. В такий спосіб Матей вказував, що місія Ісуса пошириться далеко поза межі Галилеї. Спочатку ж служіння Месії впливатиме на всіх хто проходитиме цією дорогою, а головно подорожніх з поза Йордану та язичників.
Починаючи з завоювання Асирії й падіння Самарії (столиці півнчного царства Ізраїлю) в 722 р. до Хр. (2 Цар 15:29), цей регіон був заселений язичниками. До того часу поки в ІІ ст. до Хр. всі галилейські неєвреї були насильно наверненні в юдаїзм, вихідці з Юдеї ставилися до них дуже вороже.  Й хоча згодом до Галилеї переселилося безліч мешканців Юдеї і населення цього краю стало переважно єврейським, як в етнічному, так і в релігійному відношенні, це не був цілком однорідний регіон. Крім того, Галилея була оточена з усіх боків (за винятком південного кордону з Самарією) елліністичними містами. Відтак пророк Ісая називає населення цього краю “народом, який сидів у темноті ” (4:16), в такий спосіб означуючи євреїв як тих, котрі очікували визволення, живучи серед безнадійності язичників. Тут, в місці де темрява була най густішою, євреї першими могли побачити велике світло Божого визволення в Ісусі. Це світло передвіщало універсальну місію надії, тому що саме з цього безнадійного регіону "поганської Галилеї", Ісус послав своїх учнів для того, щоб зробити учнями усі народи (28:18).
Останній вірш Євангельського уривку цієї неділі (4:17), вказує, що головною темою проповіді Ісуса, була тема Божого Царства (Матей, котрий писав до євреїв, вживає інший варіант - "Царство небесне"). Відтак звістку Ісуса, як і звістку Йоана Хрестителя (3:2), можна коротко сформулювати наступним чином: "Покайтеся, щоб приготуватися до Царства/ царювання Бога". Інакше кажучи, - настали останні (есхатологічні) часи й Бог хоче відновити своє царювання над усією вселенною, починаючи з кожного людського серця. Прийшов особливий час сповнення Божих задумів та цілей відносно світу. Боже царство - це насамперед Боже панування над світом. В Євангелії Ісус показує, що Божа влада насправді проявляється в Його служінні, в зціленні хворих, а особливо у вигнанні бісів: "Коли ж я Божим перстом виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас "Боже Царство/ влада Бога" (Лк 11:20).
Останні часи (есхатологічні) - це часи, про які провіщали пророки. Вони настали з приходом Бога на землю в Ісусі з Назарету, й остаточно завершаться в часі Його славного другого Повернення/ Пришестя (в Новому Завіті ця подія назиається Парусією). Ісус, однак, проповідував не кінець світу, але початок його оновлення. Він закликав усіх до покаяння та прийняття влади Бога, котра здатна переобразити як особу так і суспільство, а в кінцевому рахунку і всю землю.
Покаяння не є спонукою вважати себе поганою людиною, але закликом змінити спосіб свого думання та напрям свого життя у відповідності з Божим задумом. Цей задум є настільки унікльним, що його навіть важко окреслити людськими словами: "Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять" (1 Кор 2:9). Щоб сповнити цей задум, який людина відкинула через гріхопадіння, Господь, став одним із нас, жив нашим життям та був подібний до нас у всьому окрім гріха, а вкінці дав себе розп'ясти, щоб після Його воскресіння гріх уже не міг нас тримати у своєму рабстві…
Яким би не було наше життя, важливо не боятися дозволити Богові навести в ньому лад. Ісус є гідний найбільшої довіри. Він не забере від нас нічого, окрім внутрішнього хламу та непотребу, а натомість подарує нам нове життя, - життя сповнене гідності Божої дитини та спадкоємця (-миці) Його Царства.
Трохи далі в Євангелії від Матея, Ісус запрошує кожну людину: "Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. 29. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. 30. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" (11:28-30). Інакше кажучи, замість ярма закону, який комплікували книжники та фарисеї, Ісус закликає нас прийняти ярмо послуху Його життєдайному слову Євангелія, котре очищає та оживляє усіх хто його приймає.
Сьогодні і кожного разу, коли Ти і я читаємо чи слухаємо ці та інші слова Євангелія, Ісус стоїть при дверях Твого і мого серця й стукає щоб увійти й оселитися в ньому, - подібно до того, як Він колись увійшов в темряву язичницької Галилеї, щоб назавжди перемінити життя її мешканців, принісши туди світло та надію Євангелія.



вівторок, 17 січня 2017 р.

Богоявлення (Мт 3:13-17)

Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб христитися від нього; 14. але Йоан спротивлявся йому, кажучи: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» 15. Ісус у відповідь сказав до нього: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.» І тоді він залишив його. 16. А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього. 17. І голос пролунав з неба: «Це Син мій любий, що його я вподобав.»
Щиро вітаю всіх з великим празником Богоявлення й пропоную в цей святочний день кілька своїх думок, основаних на книзі Брюса Мецгера «The New Testament. Its Background, Growth and Content».
Всі чотири Євангелисти pозміщують початок прилюдного служіння Христа в контекст служіння Йоана Хрестителя. Цей пророк був типовим «святим мужем» Близького Сходу: згідно Євангелій (Мт 3:1–6; Мк 1:6; Лк 3:1–6) Йоан віддалився від суспільства та провадив самітницьке життя в районі ріки Йордан. Взявши за приклад Іллю (2 Цар 1:8), Йоан носив грубу одежу та їв тільки те, що міг знайти в пустині. Також подібно як і пророк Ілля, він безнастанно викривав царів та народ.
         Йоан закликав своїх співвітчизників покаятися в гріхах, прийняти хрещення (омивання) в Йордані та жити праведним життям. Кожній людині Йоан давав конкретні вказівки в чому полягає нове життя: багаті повинні розділити свій маєток з бідними, збирачі податків не повинні брати більше призначеного, солдати повинні перестати грабувати…
         Бачачи  серед численних натовпів представників садукеїв та фарисеїв, Йоан згадував ситуацію, яку спостерігав живучи у пустелі: коли загоряється чагарник всі тварини швидко покидають свої нори. «Гадюче поріддя! – говорив він. – Хто напоумив вас втікати від майбутнього гніву?» Потім він закликав їх перестати хизуватися своїм походженням від Авраама й принести плоди, які відповідали б справжньому покаянню (Мт 3:7–10; Лк 3:7–9).
         Йоан говорив не тільки про етичні питання – широкий ентузіазм викликало проголошення сильної месіанської надії. Він проповідував, що близький День Господній: скоро Бог оправдає свій народ та визволить його від гніту. Для увиразнення думки Йоан використовував образи, які були добре відомі селянам в Ізраїльській землі: прихід Месії подібний до того, як землероб бере лопату, щоб віяти зерно на току, відділяючи пшеницю від полови; пшениця піде до клуні, а полову спалять (Лк 3:17–18). Тобто, скоро Бог вторгнеться в історію, й тому суд дуже близький! Ця звістка була тривожна, оскільки Йоан мусів пояснити своїм слухачам, що народ в цілому абсолютно не готовий до приходу Месії. Заради цього Йоан і закликав народ та кожного зокрема до покаяння: це було приготування без якого не можливо отримати дари нової епохи.  В якості зовнішнього символу внутрішньої переміни, він омивав у Йордані всіх хто з вірою відгукнувся на його звістку.
         При багатьох подібних рисах, які Йоан мав з іншими семітськими святими мужами, його служіння виділялося двома дуже оригінальними особливостями:
-         Одноразовий характер хрещення. На відміну від щоденних омивань, які практикували фарисеї та есени, хрещення Йоана звершувалось раз і назавжди. В цьому плані вона нагадувало омивання прозелітів, через яке язичники входили в юдаїзм.
-         Відсутність привілеїв для боговибраного народу. Йоан навчав, що приналежність до боговибраного народу сама по собі в день суду не допоможе: «Не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама» (Мт 3:9; Лк 3:8). Йоан не мов би відлучав всю націю й приймав назад тих хто покаявся й охрестився.    
     Прийнявши хрещення з рук Йоана, Ісус виказав свою згоду з двома ключовими моментами його проповіді: гряде Суд на нечестивих, та гряде Царство Боже. Проповідь самого Ісуса на початку перегукувалася з закликом до покаяння Йоана Хрестителя. Проте вже в ранній Церкві люди ставили питання: якщо Йоан хрестив на покаяння, то чому безгрішний Ісус прийняв цей обряд?
     Відповідь знаходиться в діалогі, який міститься в Євангелії від Матея. Йоан не хотів хрестити Ісуса: «Йоан спротивлявся йому, кажучи: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» (Мт 3:14). Але «Ісус у відповідь сказав до нього: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.» І тоді він залишив його» (Мт 3:15). Звідси видно, що особисте покаяння відсутнє. «Здійснити/сповнити всяку правду/праведність» - означає не залишити невиконаним нічого з того, що хоче Бог.
     Це дуже добре можна зрозуміти, коли читати т. зв «смислові» переклади, чудовим прикладом якого, є новий переклад на англійську мову зроблений NTWright під назвою "The kingdom New Testament. A Contemporary translation". В цьому перекладі Мт 3:14–15 звучить наступним чином: «John tried to stop him. "I ought to be baptized by you," he said, "And are you going to come to me?" "This is how it’s got to be right now," said Jesus. "This is the right way for us to complete God’s whole saving plan"».
Важливо також підкреслити, що Матей не каже прямо, що «Йоан охрестив Ісуса», але що «тоді він залишив його», акцентуючи тим самим на благанні Йоана цього не робити («Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?»). Хрестячи Ісуса, однак, навіть проти власної волі чи радше правильного розуміння такого упокорення Ісуса, Йоан таким чином, також дає приклад для наслідування, як потрібно реагувати на волю та бажання Ісуса.
     «А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього. 17. І голос пролунав з неба: «Це Син мій любий, що його я вподобав.» (Мт 3:16–17). Після хрещення, Ісус виходить з води без визнання гріхів, як це звичайно робили охрещувані, поки вони ще були у воді – Ісус не мав гріхів, які потрібно було визнавати.
Слова «Це Син мій любий» відлунюють Пс 2:7, в якому йдеться про царя з роду Давида; фраза «що його я вподобав» відлунюють до пророцтва Ісаї 42:1, в яких йдеться про Слугу Господнього.
«Він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього» – зазвичай  Матей пише про Святого Духа (1:18, 20; 3:11; 12:32; 28:19). Але тут він пише про «Духа Божого» для тринітарного посилання: Бог, Ісус – Його улюблений Син та Дух Божий (також в 12:28). Таке відсилання за допомогою тринітарних термінів (28:19), творить зв’язок між хрещенням Ісуса та християнським хрещенням.
Дуже важливим є ще один акцент. Як пише в своєму коментарі на Євангеліє від Матея NTWright: «Символом Духа став голуб, і це значить, що майбутній Божий суд буде вершитися мирним, а не войовничим духом старовини. Сам земний суд, який засудив Ісуса, піддасться судові  Божого Духа.  Одне із завдань цієї глави Євангелія – знову навчити людей здатності дивуватися і розуміти, що Ісус прийшов виконати Божий задум, а не наші очікування».
     Крім того, для народу хрещення Йоана означало розрив з грішним минулим і початок нового життя, в Ісуса ж починалася нова фаза Його місії, – закінчилося звичайне життя в Назареті й почалося трирічне прилюдне служіння.
     Щоб усвідомити значення того, що сталося на Йордані потрібно читати Євангеліє до кінця. Тільки тоді можна зрозуміти, чому Ісус також має ім’я «Емануїл, – що значить з нами Бог». Саме слова «З нами Бог» ми дуже урочисто співаємо в часі Великого Повечір’я на празники Різдва та Богоявління. Цим радісно, проголошуємо, що Той Хто прийняв людське тіло в убогому вертепі; став на Йордані, покірно схиливши голову поруч з грішниками; їв і пив з відкинутими і упослідженими; дружив з митарями і блудницями; перед страхом смерті обливався кровавим потом в Гетсиманії; був зраджений друзями та не справедливо оскаржений тими, які найбільше знали про Бога; відчув пекло віддаленості від Бога та жахливої самотності так, що кричав на хресті «Боже мій! Боже мій! Чому ти мене покинув?!»; як людина страждав, помер і був похований у гробі;  І ВОСКРЕС НА ТРЕТІЙ ДЕНЬ – Є  ЕМАНУЇЛ.
Після Різдва, празник Богоявління далі впроваджує всіх нас в невимовне Таїнство Божого до нас сходження, щоб Ти і я могли почути те, що Отець сказав на Йордані Ісусові «Ти Син Мій улюблений в тобі Моє уподобання». Оновлення усього творіння, та повернення нам свідомості та статусу улюблених Божих доньок та синів і є найбільшим бажанням Бога…


неділя, 8 січня 2017 р.

Св. Ап., первомч. й архидиякона Стефана (Дії 6:8–15; 7:1–5; 47–60; Мт 21:33–42).

Діяння (6:8–15; 7:1–5; 47–60).
Стефан же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. 9. І встали деякі з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців, а й з Кілікії та з Азії і сперечалися із Стефаном, 10. але не могли встоятися супроти мудрости й духа, що ним говорив. 11. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: «Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога.» 12. І підбурили народ, старших та книжників і, наскочивши, схопили і привели його в синедріон. 13. Там вони поставили свідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та Закону. 14. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце й переінакшить звичаї, які Мойсей був передав нам.» 15. І коли всі, що засідали в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його обличчя, немов обличчя ангела.
А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?» 2. Він же відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з'явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані, 3. і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі. 4. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю, в якій живете нині. 5. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини.
А Соломон збудував йому дім. 48. Та не в рукотворених проживає Всевишній як пророк говорить: 49. Небо - престол мій, земля ж - підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку? 50. Хіба то не моя рука створила те все? 51. Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви. 52. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; 53. ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його.» 54. Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього. 55. (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, 56. і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога.» 57. Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом 58. та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло. 59. І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» 60. А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув.
Євангеліє від Матея 21:33–42
Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. 34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. 35. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. 37. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 38. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб'ємо його й заберемо собі його спадщину. 39. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. 40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?» 41. «Лютих люто вигубить», - відповіли йому, - «а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.» 42.  Тоді Ісус сказав їм: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших.
Кілька думок з приводу читань.
Притча розміщена в Мт 21:33–42 (див. також Мк 12:1–12; Лк 20:9–19)  з одного боку  є алегоричним представленням історії спасіння, а з іншого служить коментарем до образів та плану смерті Ісуса, що розкриваються в подальшім наративі Євангелія. Мої роздуми про цю притчу є на цьому блозі за наступним посиланням:
Первомученик Стефан є одним із тих численних свідків, котрий був убитий задля свідчення віри в живого Бога. Його постать є унікальною, однак, не тільки завдяки відважному свідченню, – він перший, хто дуже глибоко усвідомив універсальний характер Благовісті, тобто, що Бог в Ісусі прийшов до всіх людей, які є однаково любленими Отцем Небесним. Так само, як і всі справжні свідки Господа перед ним та після нього та сам Ісус, Стефан підтвердив свої погляди ціною власного життя.
Книга Одкровення демонструє, що Ісус уже царює у світі й тільки Він є справжній Господь: «Двадцять чотири старші, що перед Богом сидять на престолах своїх, упали ниць лицями своїми і поклонилися Богу, 17. говорячи: «Дякуємо тобі, Господи, Боже Вседержителю, хто сущий і хто був, що ти узяв владу свою велику і воцарився» (11:1617). Тільки Ісус є справжнім Володарем світу – Пантократор: «Я Альфа і Омега, початок і кінець говорить Господь Бог, хто єсть і хто був і хто приходить, Вседержитель. (Одкр 1:8; 4:8; 11:17; 15:3; 16:7; 16:14; 19:6; 19:15; 21:22)». Читаючи Одкровення від 4 глави і далі важливо мати на увазі 4 переконання:
1. В «небі» перемога над злом і смертю уже одержана Богом та Месією; влада ідольських сил є ілюзорною; тільки одна сила контролює історію.
2. Видима перевага зла в людській історії є частиною Божого тріумфального плану, й тому ті, які витримають страждання та переслідування у вірності Богові, отримають нагороду вічного життя з Богом. Бог контролює світ, й зло не торжествуватиме; все відбувається відповідно до Божого плану. 
3. Історія людства має значення навіть на землі: час страждання святих завершиться, й буде вставновлене видиме та ефективне правління Бога над творінням, а зло буде засуджене.  
4. Ті, які серед випробувань свідчать Христа на землі, досвідчать в небі Його перемогу над смертю.
Після Страстей та славного Воскресіння Господа, кожен з нас маючи перед собою приклад Його унікального життя – Ісус показав нам, що означає бути людиною та жити як людина, – також покликаний жити в подібний спосіб. Щоб бути людьми, ми повинні жити як жив Христос. Часто це матиме ціну, але якщо ми хочемо жити як Божі діти, то за логікою книги Одкровення, ми повинні відважитися на радикальне наслідування Господа: разом як Церква повторити усе те, що вчинив Він. Стефан, став першим після Ісуса, хто пішов цією дорогою.
Важливо відзначити, що це не означає, що автоматично всі стануть мучениками, але що всі християни покликані до вірності та послідовності. Для когось це буде (була) дорога в Сибір, а для когось чесно написаний іспит. Ціле життя є нагодою для свідчення, інколи через дуже дрібні, але тим самим, не менш важливі справи.
Чим важлива та особлива постать Стефана?
Стефан провів чітку межу між юдаїзмом і християнством (Дії 7:1 – 53): Він проповідував християнство, вільне від юдейських національних обмежень та оголосив справжнім Ізраїлем Церкву, а сучасний йому юдаїзм – відступником; показав, що в минулому Бог відкривав Себе не тільки людям на Святій Землі, але й Своїм вірним служителям, де б вони не жили та розглянув промисел у Божественних діяннях протягом сторічь і показав, що вони знаходять свою кульмінацію в християнстві, як меті всієї історії єврейського народу. Стефан  відзначив, що до Соломона в отців не було храму, а тільки «намет присутності», зроблений Мойсеєм «за зразком, ним баченим»; храму ж захотів Соломон, а не Бог.
Промова  Стефана демонструє – християнство почало усвідомлювати свою незалежність і самодостатність, а також відчуло, що воно повинне, або увібрати в себе юдаїзм, або порвати з ним. Змалювавши сьогоднішній і колишній характери чисто націоналістичної інтерпретації релігії, Стефан перейшов до викриття суддів: убивши Ісуса Христа, Праведника, вони лише показали себе спадкоємцями тих, хто вбивав пророків і порушував Божий Закон (Дії 7:51 – 53).
Стефан – перший християнський мученик,   смерть якого послужила сигналом для широкого гоніння на християнську громаду в Єрусалимі: «і всі, крім апостолів, розсіялися по різних місцях Юдеї й Самарії» (Дії 8:1).
Ці сумні події, з іншого боку, спровокували стрімке поширення християнства в Римській імперії: від провінційного Єрусалиму до сліпучої столиці Риму. Шість етапів росту первісної Церкви – Єрусалим (Дії 1:1 – 6:7) – Юдея та Самарія (Дії 6:8 – 9:31) – Антіохія (Дії 9:32 – 12:24)  – Мала Азія (Дії 12:25 – 16:5) – Європа (Дії 16:6 –19:20) – Рим (Дії 19:21 – 28:31) – були унікальним прикладом народження нової спільноти людей з поміж багатьох народів, як наслідок відповіді на Боже Слово, або ж говорячи мовою Діянь апостолів «росту Божого Слова» (6:7; 12:24; 19:20; 28:30–31). За яких кілька десятків років, малі християнські спільноти були присутні у всіх найважливіших центрах Середземномор’я – тільки в книзі Діянь Лука згадує 32 країни, 54 міста й 9 середземноморських островів. Всі ці події є чудовим розгорнутим коментарем до сили Христового Воскресіння, яка унікально діяла через Святого Духа, який надихав свідчення багатьох чоловіків та жінок.
Хай приклад цього першого мученика/ свідка Христа ради, надає нам відвагу, щоб свідчити не втрачаючи щоденних, численних нагод та розуміння, що Бог часто починає там, де чисто-по-людськи, все мало б просто закінчитися.




субота, 7 січня 2017 р.

Собор Пресвятої Богородиці: переслідування Ірода та Божа опіка (Мт 2:13-23).

Аякже вони вирушили в дорогу, ангел Господній з'явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити.» 14. Вставши Йосиф, узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет, 15. де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: «З Єгипту я покликав мого сина.» 16. Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. 17. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія: 18. «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає.» 19. Якже вмер Ірод, ангел Господній з'явився вві сні Йосифові в Єгипті 20. і каже: «Встань, візьми дитятко та його матір і повернись в Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя дитятка.» 21. Устав він, узяв дитятко та його матір і прийшов в Ізраїльську землю, 22. але, почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, побоявся іти туди. Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони 23. і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься.
Євангеліє цієї неділі належить до т. зв. блоку під назвою «Історія дитинства Ісуса», яка має дуже цікаву структуру та насичена інформацією, котра пов’язує події, про які йде мова, з багатьма текстами Біблії. Мт 1 – розповідає про походження Ісуса (людське походження: 1:1–17 та божественне походження: 1:18–25); Мт 2 – про реакцію світу на Його прихід (поклоніння язичницьких волхвів та ворожість Ізраїлю: 2:1–12 й переслідування Ірода та опіку Божу: 2:13–23).
Теми, які присутні в Мт 2:13–23 є досить полярні між собою, хоч хронологічно часто між собою переплітаються. Нижче хочу торкнутися кількох важливих моментів, котрі можуть стати для кожного з нас поштовхом для подальших роздумів.
Переслідування Ірода
          Насамперед, Євангелист хоче показати, що Ісус є «новий Мойсей» й так само врятований в дитинстві та подорожує до безпечного місця.
          Матей показує як в особистій історії Ісуса повторюються певні аспекти національної історії Ізраїлю. Зокрема в 2:13 сказано, що «ангел Господній з'явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити». Кордон Єгипту розташований приблизно 146 км від Вифлеєму, й оскільки Ірод Великий не мав тут жодної юрисдикції, то Свята родина могла чутися тут у відносній безпеці. Крім того, в Біблії Єгипет представлений як місце прихистку (1 Цар 11:40; 2 Цар 25:26; Єр 26:21; 43:1– 7).
Натомість, на батьківщині Ісуса, Ірод продовжував Його шукати, щоб вбити можливого конкурента на престол. В Мт 2:16 читаємо, що «Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців». Раніше Ірод вже розпитував мудреців про час коли з’явилася зоря (Мт 2:7) й це привело його до висновків про приблизний час народження його потенційного суперника, що в результаті й вилилося в жорстоке вбивство 10 – 30 немовлят, – оскільки саме така кількість дітей подібного віку могла бути в такому маленькому містечку, яким був Вифлеєм. Вбивство невинних дітей також відлунює до подій в книзі Виходу 1:16 («Як помагатимете єврейкам, то придивляйтеся, коли родять: як син - убивайте, а як дочка - нехай живе.»).
Для окреслення масштабів трагедії в 2:17–18, Матей наводить слова пророка Єремії (31:15), котрий послуговується персоніфікацією, щоб описати біль матерів Ізраїлю (на прикладі Рахилі в м. Рамі – приблизно 10 км на північ від Єрусалиму), які плачуть над своїми дітьми котрих забрали у Вавилонський полон, що став символом смерті Божого народу. Матей хоче підкреслити, що як й у випадку з Вавилонським полоном «Божого сина», – саме так називав Господь Ізраїль (пор. Вих 4:22–23), Ірод представляє такі ж намагання стосовно Божого Сина – Ісуса.
Вкінці бачимо, що навіть після смерті Ірода Великого, повернення у Вифлеєм неможливе, оскільки трон над Юдеєю, Самарією та Ідумеєю успадкував один з найжорстокіших синів Ірода – Архелай (пор. Мт 2:22). Власне через свою жорстокість Архелай панував недовго (з 4 до. Хр. –  6 по. Хр.)через жорстокі розправи над власним народом, до Риму поїхала група заможних юдеїв і на їх прохання кесар Август позбавив Архелая престолу, заславши його у Галію.
Божа опіка
Паралельно до ворожості та не прийняття Божого Сина, Матей демонструє як Бог опікується Ісусом та є присутній в Його житті, подібно, як перед тим в історії Ізраїлю. Насамперед, в цьому уривку й загалом у цілому своєму Євангелії Матей показує, як в Ісусі здійснюються старозавітні пророцтва. Багато подій з життя Христа мали свої прообрази в Старому Завіті. Наприклад, пророк Осія розповідав, як Бог з не вимовною вірністю опікуючись своїм народом, вивів Ізраїль з Єгипту (Ос 2:16–17). Матей цитує цей уривок, порівнюючи визволення Божого сина – Ізраїлю, до визволення та повернення Його істинного Сина – Ісуса, який на сторінках Євангелії відкриває Себе нам як Єдинородний Син Божий.
Цей Божий Син, проте, не приходить у славі. Він «оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься» (Мт 2:23). Це відносно маленьке містечко в нижній Галилеї розташоване між пагорбами на пів-дорозі між Середземним морем та Галлилейським озером (часто його також називають морем). Його населення могло коливатися від 200 до 1600 осіб. Згідно свідчень Луки (1:26–27; 2:39) Йосиф і Марія прийшли до Вифлеєму саме з Назарету. Говорячи, що Ісус назветься Назорей, Матей не цитує жодного з Старозавітних пророцтв, але відсилається до теми, яка загалом присутня в пророків Старого Завіту – Месія буде знехтуваний та зневажений (пор. Пс 22:6; Іс 49:7; 53:3; Дан 9:26), подібно як і містечко в якому Він поселився, в той час було знехтуване (пор. Йо 1:46; 7:41,52). Ймовірно також, що Матей  використовує гру слів, пов’язуючи слово Назарет з старозавітнім месіанським пророцтвом в Ісаї 11:1 (І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння.), оскільки в єврейській мові слово «Назарет» звучить так само як і слово «вітка, пагін» – nezer.
Отже можна побачити дві лінії, як дві дороги, два способи життя, які йдуть паралельно: ворожість та жорстокість Ірода та його нащадків з одного боку та Боже діяння в історії, яке часто виявляється дуже не помітно через смиренних людей та на перший погляд незначні події – з іншого. Закінчення Євангелія показує, яка лінія, справді має значення і веде до чогось істотного, а яка, хоч і дуже промовиста (на перший погляд), зникає безслідно.

Наскільки ми здатні бачити Божу вірність та Божу дію у нашому житті? Які зусилля докладаємо, щоб не жити принципами, які виводять нас на дорогу Ірода, й тим самим зводять нас з дороги, на якій Бог шукає кожну людину та якою іде через історію світу?

пʼятниця, 6 січня 2017 р.

Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа: поклоніння мудреців (Мт 2:1-12).

Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зо Сходу 2. і спитали: «Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись.» 3. Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. 4. Зібравши всіх первосвящеників та книжників народних, він випитав у них, де Христос має народитися. 5. Вони йому сказали: «У Вифлеемі Юдейськім, бо так написано пророком: 6. І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля.» 7. Тоді Ірод, покликавши тайкома мудреців, випитав у них пильно про час, коли зоря з'явилась, 8. і відіслав їх у Вифлеем, кажучи: «Ідіть та розпитайтесь пильно про дитя, і коли знайдете, сповістіть мені, щоб я теж пішов йому вклонитись.» 9. Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала зверху, де було дитятко. 10. Побачивши зорю, зраділи радістю вельми великою. 11. Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір'ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро. 12. І попереджені вві сні до Ірода не завертати, пустились іншою дорогою у край свій.
В цій розповіді, Матей запрошує своїх читачів до особистого вибору/рішення, протиставляючи поведінку головних дійових осіб євангельської драми: поганські астрологи поклоняються Ісусові; правитель Ізраїлю шукає його смерті; Єрусалимська релігійна еліта – предтечі опонентів читачів Матея – приймають Ісуса, як щось само собою зрозуміле, – без належного здивування і подяки, й не виявляють до Нього ніякої цікавості, не говорячи вже про повагу.[i]
Євангелист хоче, щоб ми відкрили для себе, дуже важливий факт Бог надзвичайно зацікавлений в місії серед язичників (різних родів та різних часів). Бог, котрий розшукував слуг серед поганського Заходу, на прикладі Римського центуріона (8:513), перед цим, розшукував своїх слуг "зі сходу" (2:1; пор. Іс 2:6), таких як маги/астрологи/волхви (див. 8:11).
Матей кидає виклик упередженості супроти поган (2:12). Під поганами мається на увазі як сучасників Матея, так і тих, котрі живуть поруч із нами. Виклик не легкий як тоді так і сьогодні. Треба великої відваги, щоб побачити розмах та грандіозний план Бога для проголошення Доброї Новини. Найлегше, очевидно, знайти причини, щоб не виходи поза свої усталені віками та традицією межі. Ще складніше йти до тих хто виглядає цілком інакшим. Однак цей уривок розвиває дуже важливу для Матея тему – важливість місії серед поган – як тогочасних, так і сучасних (пор. 1:3, 5–6; 3:9; 4:15; 8:10–12, 28).
Маги/ волхви (в укр. перекладі часто вживаємо трохи злагіднене слово "мудреці", але грецький текст каже "маги" або "волхви") були перськими астрологами, й вони відповідають на небесний феномен в спосіб, який текст Євангелія не вважає не можливим чи не ймовірним. В такий спосіб, без потурання астрології, розповідь Матея кидає виклик упередженням його аудиторії супроти сторонніх та аутсайдерів стосовно їхньої віри (пор. також 8:5–13; 15:21–28): навіть найбільші погани з поган, можуть відповісти Ісусові, якщо їм буде надана така можливість (пор. також Йона 1:13–16; 3:6–4:1, 10–11). Очевидно, що надприроднє водійство, таке як зоря, може провадити астрологів тільки до певної межі; для більш точного проводу до місця де народився Цар (2:2), вони мусять питати провідників в Єрусалимі. Звідси стає зрозуміло, що їхнє небесне одкровення було тільки частковим; вкінці вони обов'язково мусять підкоритися Божому одкровенню в Писанні, котре зберігав Єврейський народ.    
Матей кидає виклик несправедливим політичним силам та всякій несправедливій владі (2:3, 7–8).
Новина про зорю, котра вказувала на появу нового царя в Ізраїлі, неймовірно схвилювала такого параноїка, яким був Ірод; інші правителі також виказували неабияку параною до подібних звісток чи пророцтв, й деякі з поміж них були готові вбивати навіть власних нащадків, щоб тільки зберегти свій трон. Ірод, котрий осягнув трон в Ізраїлі не через природнє спадкоємство, але завдяки війнам, інтригам та політиці, досить гостро відчував цей виклик.
В Єврейській традиції фараон та його народ, дізнавшись про прихід визволителя Ізраїлю, також переживали великий страх.
 В подальшій історії, впродовж двох останніх тисяч років, будь-які можновладці, котрі не справедливо реалізували свою владу, завжди сприймали Євангеліє як загрозу. Хоча відкрито воювали з Церквою чи з Божими законами не всі найчастіше дуже облудно, а то й не приховано брутально, пробували підпорядкувати Церкву собі, зробити її інструментом власної ганебної політики, й відтак лицемірно та жорстоко, тотально контролювати суспільство та кожну окрему свобідну людину.
Матей кидає виклик духовному самовдоволенню.
Не знаючи особисто, де народився новий Цар, Ірод збирає релігійних експертів (2:4), більшість з яких, на той час вже були лояльні до його режиму. Однак, хоча й релігійні провідники знають де мав би народитися Месія, вони не приєднуються до волхвів у їхньому пошукові, – тобто вони не належно використовують свої знання Писання. Хоча єврейські лідери й не бажають подібно до Ірода вбити Ісуса, однак поколінням пізніше, вже їхні наступники, таки шукатимуть смерті для Ісуса (пор. 26:57, 59). Ці ж, – просто байдужі та самовдоволені. Їх вже нічого не дивує й не торкає… В 23-й главі Матей передає слова, які дуже чітко характеризують цей стан. Для Матея – сприйняття Ісуса, "як щось належне"/ "само собою зрозуміле" (take Jesus for granted) те саме, що й шукати його смерті: ті самі особи в Євангелії роблять і одне і друге.
Погани поклоняються Ісусові (2:9–11).
Те, що волхви виявляють Ісусові велику пошану та складають дари (2:11) цілком відповідає східним звичаям; пахощі (ладан) та миро, часто використовувалися при царських дворах; це були дуже дорогі речі (Одкр 18:13; Пс 45:8; Пісня пісень 3:6; 4:6).  
Вияв радості був звичаєм в часі особливих суспільних подій (1 Сам 18:6; 2 Хр 30:26), – таких, як наприклад, народження чи сходження на престол царя (1 Цар 1:40; 2 Цар 11:20), котрі також можна порівняти з подією  воскресіння Ісуса (28:8); Матей також може відсилати нас до доброї новини для Ізраїлю в Захарії 9:9; для Матея радість є належною відповіддю на прихід Божого царства (5:12; 13:44; 25:21, 23).
Деякі коментатори вказують, що поклоніння волхвів Ісусові, біблійною мовою вказує на паломництво та поклоніння народів перед єдиним Господом в Псалмі  72:10 і/чи Ісаї 60:6, чи на візит цариці Савської до царя Соломона  (1 Цар 10:1–13), або й на всі три тексти разом. Пізній мідраш про царицю Савську, містить також згадку про чудесну зорю. Якщо Матей мав на думці Пс 72 та 1 Цар 10, тоді його розповідь вказує на Ісуса як Господа, до котрого прийдуть всі народи, та Царя, котрий є значно більшим від Соломона (пор. 1:6–7; 12:42).
Рух зірки в богослов'ї Матея може вказувати на хмарний стовп, котрий провадив Ізраїль пустелею, припускаючи, що Бог в спосіб дуже подібний до знаків в історії спасіння Ізраїлю, провадив поган.
В будь-якому випадку, потрійна згадка про поклоніння (2:2, 8, 11) підсилює основний фокус розповіді: якщо Ізраїль не шануватиме Ісуса, це зроблять погани. Рівно ж, тема  поклоніння відображає визнання ідентичності Ісуса (пор. 8:2; 9:18; 14:33; 15:25), кульмінація якого відбувається в 28:9, 17, – тобто в контексті, котрий проголошує царський авторитет Ісуса, котрий є рівний з Отцем (28:18–20; пор. 4:10).
Те, що волхви потребували надприродного одкровення, щоб отримати попередження не повертати до Ірода, вказує на їх невинну, а той дитячу наївність. Таємна зустріч з Іродом (2:7; в позитивному сенсі пор. 1:9), повинна б бути така ж підозріла, як і зустріч Синедріону в 26:3–5. Тим самим невинність волхвів в порівнянні з жорстокістю Ірода, знову пригадує читачам Матея та усім нам сьогодні, не засуджувати заздалегідь потенційних реціпієнтів Євангелія та усіх тих, хто може бути сприйнятливим до Божого Слова (пор. 13:3–23). 

P. S. Інші мої думки про уривок Мт 2:1-12 є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2012/01/blog-post.html




[i]Роздуми над уривком в Мт 2:1-12 основані на Keener, C. S.  The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary . Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co 2009, p. 97-105