пʼятниця, 30 грудня 2016 р.

Неділя перед Різдвом (Мт 1:1-25).

Родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама. 2. Авраам був батьком Ісаака, Ісаак - Якова, Яків - Юди і братів його. 3. Юда був батьком Фареса та Зари від Тамари. Фарес був батьком Есрома, Есром - Арама, 4. Арам - Амінадава, Амінадав - Наасона, Наасон - Салмона, 5. Салмон - Вооза від Рахави, Вооз - Йоведа від Рути, Йовед - Єссея, 6. Єссей був батьком царя Давида, Давид - Соломона від жінки Урії. 7. Соломон же був батьком Ровоама, Ровоам - Авії, Авія - Асафа, 8. Асаф - Йосафата, Йосафат - Йорама, Йорам - Озії, 9. Озія - Йоатама, Йоатам - Ахаза, Ахаз - Єзекії, 10. Єзекія - Манасії, Манасія - Амоса, Амос - Йосії, 11. Йосія - Єхонії і братів його за вавилонського переселення. 12. А після вавилонського переселення в Єхонії народився Салатіїл, у Салатіїла - Зоровавел, 13. у Зоровавела - Авіюд, в Авіюда - Еліяким, в Еліякима - Азор, 14. в Азора - Садок, у Садока - Ахим, в Ахима - Еліюд, 15. в Еліюда - Єлеазар, в Єлеазара - Маттан, у Маттана - Яків, 16. у Якова - Йосиф, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос. 17. Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа - поколінь чотирнадцять. 18. Народження Ісуса Христа відбулося так: Марія, його мати, була заручена з Йосифом; але, перед тим, як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа. 19. Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити. 20. І от, коли він це задумав, ангел Господній з'явився йому уві сні й мовив: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. 21. Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх.» 22. А сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: 23. «Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог.» 24. Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній: прийняв свою жінку; 25. та не спізнав її, аж поки породила сина, і він дав йому ім'я Ісус.        
Текст Євангелії неділі перед Різдвом розміщений в  першій частині так званої «Історії дитинства Ісуса», яка представлена в Мт 1 – 2. Ця Історія описана в двох пропорційних розділах, кожен з яких містить по два сегменти: Мт 1 – розповідає про походження Ісуса (людське походження: 1:1–17 та божественне походження: 1:18– 25); в Мт 2 йдеиться про реакцію світу на Його прихід (поклоніння язичницьких волхвів та ворожість Ізраїлю: 2:1–12 й переслідування Ірода та опіку Божу: 2:13–23). Всі чотири уривки Мт 2 творять між собою чіткий хіазм (хрестоподібне розташування у вигляді грецької літери Х паралельних тем).
Людське походження Ісуса Христа: сповнення обітниць та унікальний спосіб діяння.
      Розповідь  про людське походження Ісуса, Матей представляє  у формі родоводу (1:1–17). В результаті досліджень, які проведені за останні десятиліття стало очевидним, що тільки окремі древні семітські родоводи (єврейською «тольдот»; в грецькій мові «генеалогії»), мають за ціль відобразити природнє споріднення. Проте більшість, швидше за все, служать кільком іншим цілям, як наприклад: вказати на юридичні права та обов’язки, продемонструвати законність влади та власності, дати впорядковане відображення історії та відзначити характер тих чи інших подій.
          Родоводи  пригадували  євреям, що сам Господь влаштовує подружні союзи між людьми та дарує їм потомство.
 Родовід Ісуса подають два євангелисти: Матей та Лука. Пишучи свої Євангелія до різних аудиторій, кожен з євангелистів хоче підкреслити якісь дуже важливі характеристики Ісуса, які є близькими та зрозумілими для його читачів.
Матей пише до юдейських читачів з наміром переконати їх, що Ісус – їх царський Месія (єврейською מָשִׁיחַ‏‎/ Машіах; грецькою Χριστός/ Христос, яке дослівно озн. «помазаник», через якого Господь подарує народові визволення від усіх ворогів). Тому, на самому початку Євангелія, він подає родовід, в якому Ісус представлений як «Син Давида, Син Авраама». В цей спосіб євангелист підкреслює, що як людина Ісус був наслідником обітниць Союзу, які Бог дав  Авраамові (Бт 12:1–3; 17:1–8) та Давидові (2 Сам 7:12–16).  Матей прослідковує родовід Ісуса ведучи його від Авраама через Давида аж до Йосифа обручника Марії, з якої народився Христос (Мт 1:16).
«Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять» (Мт 1:17). Організовані групи імен по 14 осіб, вказують, що Матей  не мав наміру писати точний родовід (слово син могло стосуватися внука чи навіть більш віддаленого предка – пор. Мт 1:1), але мав визначену богословську  мету – представити Ісуса як обіцяного царя Ізраїлю, законного наслідника престолу Давида: числове значення єврейських приголосних в імені Давид в сумі становило 14: D (4) + V (6) + D (4) = 14.[i]
 Перші 14 осіб представляють патріархів Ізраїлю, наступні 14 осіб – царів Ізраїлю, й вкінці останні 14 осіб в більшості звичайних та невідомих людей.  Поділ родоводу на три  історичні періоди чітко показує його історичну динаміку: виникнення, піднесення та занепад дому (роду) Давида, в результаті чого обіцяний наслідник народжується в скромній родині теслі з Назарету.  
 Крім того родовід має ще багато особливостей, які не можливо представити в форматі цих роздумів. Згадаю тільки одну – в родоводі згадано п’ятеро  жінок. Поява жінок, хоч це й не було загально прийнятним, мала місце в генеалогічних таблицях в Старому Завіті (напр. Бт 22:20–24; 25:1 – 6; 36:1–14; 1Хр 2:3–4, 18–20; 46–47; 3:1–9). Ця присутність в родоводі Ісуса, означає дещо більше ніж вказівку на племена чи коліна, завдяки відокремленню дітей жінок від дітей наложниць. В кожної згаданої жінки було щось дивне, навіть скандальне в її стосунках з мужчиною, й кожна відігравала важливу роль в Божому задумі. Тамара видала себе за блудницю перед Юдою (Бт 38), але Бог вибрав дітей від цього зв’язку родоначальниками для роду Давида. Рахав, хоч і була блудницею, зробила не мало для завоювання Обіцяної землі (Іс Нав 2:1–12; Євр 11:31; Як 2:25). Рута належала до відкинутих моавитян (Втор 23:3), проте з власної, доволі ризикованої ініціативи, стала дружиною Вооза, а їх подружжя започаткувало родовід Давида (Рут 3:6–14; 4:13–17). Жінка Урії (Ветсавія) вчинила перелюб з царем Давидом, але Господь вирішив, що її син Соломон унаслідує царський престол  (1 Цар 1:11–31)…
 Всі жінки, хоч і були безправні в соціально-економічному та релігійному відношеннях, виявляли тверду віру саме тоді, коли мужчинам її бракувало. Чотири старозавітні жінки, про яких згадує Матей, виявилися кращими передвісницями Марії як «незамужньої матері», до допомоги котрої вдався Господь, заради сповнення свого божественного плану. Євангелист також міг включити цих жінок в свій родовід, для того щоб запобігти не довірі та обмові, пов’язаними з обставинами народження Ісуса. Тим самим він нагадав своїм читачам, що Бог часто діє незвичайним шляхом та за посередництвом мало привабливих, на перший погляд, людей.
Божественне походження Ісуса Христа: Бог спасає та завжди перебуває з нами.    
Одна дуже особлива деталь підкреслює головну мету Матея: в 16-му вірші сказано, що «Яків породив Йосифа, мужа Марії, з якої був народжений Ісус, званий Христос». В грецькому тексті слово «народжений» (εγεννηθη – egenniti) вжито в пасивному стані аориста третьої особи однини, що вказує на Бога, як підмет дії (т. зв. Passivum Divinum), тобто що народження Ісуса є наслідком прямого діяння самого Бога. Таким чином євангелист засвідчує грандіозну та незбагненну подію – Син Божий воплочується й входить в нашу складну та стражденну історію, щоб принести нам визволення та спасіння. Все це відбувається в не можливий і не зрозумілий для людського розуму спосіб.
«Багато людей можуть задавати питання: «Чи можливо щоб діва зачала без посередництва чоловіка?». Однак євангелисти Матей і Лука просять нас не сприймати їх розповідь, як щось відокремлене від історії Ізраїлю, в якій завжди відчувалася Божа присутність та чуда, які Він творив.  Кожен повинен сам собі відповісти на запитання: чи можуть діла Ісуса та величезне число Його послідовників зробити переконливою звістку, що Він був зачатий за допомогою Святого Духа?»[ii]
Опис представлений в Мт 1:18–25 спонукає нас споглядати невимовність та незбагненність таїнственної  події, яка «сталася» (в оригіналі вжито т. зв. perfect – доконаний час) «щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: «Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог» (Мт 1:25).
«Матей не хотів, щоб на цьому закінчилося наше читання першого розділу. Дотримуючись освяченої століттями єврейської традиції, євангелист дає нам зрозуміти, ким є Ісус, пояснюючи значення Його імені. У той час це було популярне чоловіче ім'я, яке на івриті звучить як «Єшуа» (дослівно означає «Ягве є спасінням»). Саме так звали людину, яка привела єврейський народ в Обіцяну Землю після смерті Мойсея. Матей вважає, що Ісус дасть людям саме те, на що лише натякав Закон Мойсея: Ісус врятує свій народ не від єгипетського рабства, але від рабства гріха; Він поверне людей не з Вавилону, а з їх особистого вигнання, відлучення від власного серця і життя.
Ім'я Еммануїл, згадане в пророка Ісаї у віршах 7:14 та 8:8, євреї рідко наважувалися давати своїм дітям, оскільки воно означає «З нами Бог». Ця тема є основною в Євангелії від Матея, в кінці якого (Мт 28:20) Ісус обіцяє бути зі своїм народом до кінця віку. Значення двох імен – Еммануїл та Ісус – дозволяє ясніше зрозуміти саму суть священної історії. Бог не з'являється здалеку, а постійно перебуває з тими, хто в Нього вірить. Він творить постійно, і деякі Його діяння виглядають дивні та  незрозумілі. Однак, вони всі спрямовані на спасіння людей, які опинилися в безнадійних ситуаціях, які вимагають Його втручання. Бог творить речі, які здаються людям абсолютно неймовірними. Таким є Бог і таким є Ісус в розповіді Матея.»[iii]
Наскільки близько Бог бажає бути близько Тебе і мене – розповідає вся Біблія, а в особливий спосіб – Євангелія, які показують як Він солідаризується зі мною і Тобою через Народження, Життя, Смерть та Погребення, щоб вкінці я і Ти пережили найважливіший Вихід та Пасху нашого життя, – розділивши разом з Ним перемогу Його воскресіння, яке досвідчимо в часі Його Славного Повернення (Парусії).
Хай історія, – складна й водночас не звичайна, –  яка представлена в родоводі, буде нагодою для того, щоб інакше поглянути на історію нашого власного життя та походження, Божої присутності та Його дії у ньому, й відтак кожного дня, а особливо в часі величного свята Різдва Бога в убогій яскині, дякувати Богові за те, що Він є Еммануїл – Той Котрий Є і завжди буде з нами та Котрий є Господом мого і Твого особистого Виходу.



[i] Robert H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanations with a Literal Translation. Baker Publishing Group 2010, p. 3
[ii] Tom Wright, Matthew for Everyone Part 1 (New Testament for Everyone) SPCK. Kindle Edition. p. 7
[iii] там же – 7 

пʼятниця, 2 грудня 2016 р.

Введення у храм Пречистої Діви Марії (Лк 10:38–42; 11:27–28).

Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім'я, прийняла його в хату. 39. Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.» 41. Озвався Господь до неї і промовив: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42. одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.» 
11:27. Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.» 28. А він озвався: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.»
            Підставою для святкування празника Введення в храм Пречистої Діви Марії є розповідь в т.зв. протоєвангелії Якова[i]  (одне з так званих   «Євангелій дитинства») про те, як її батьки Йоаким та Анна, отримавши младенця завдяки своїм ревним молитвам вже у старшому віці (як колись Авраам та Сара – пор. Бут 21), віддали її на виховання до Храму, як свого часу зробила Анна – мати пророка Самуїла, яка також  вимолила дитину у Господа (пор. 1 Сам 1). В сам день празника, Церква розважаючи над значенням цієї події, читає два короткі уривки з Євангелія від Луки: розповідь про перебування Ісуса в домі Марти та Марії (10:38–42) – сестер Лазаря, якого Він воскресив (пор. Йо 11) та слова, які передають короткий діалог між Ісусом та жінкою з натовпу в часі Його дискусії з фарисеями (11:27– 28). Обидва уривки об'єднані темами учнівства, й слухання та виконання Божого Слова.   
            Обидва уривки, які творять читання Євангелія празника Введення в Храм Пречистої Діви Марії (10:38–42 та 11:27–28) у своєму контексті наголошують, що справжні учні Ісуса, – це ті хто постійно має погляд звернений до Нього, щоб слухати та виконувати Його слово. Звідси, беручи до уваги життя Пречистої Діви Марії, – сповнене постійного погляду на Господа та Її відповідь віри на Його Слово, – життя сповнене надії та любові, – Церква називає Марію найкращою ученицею Господа та вчиться від неї слухати та відповідати на Його Слово, щоб подібно як і Вона, яка спочатку увійшла в Єрусалимський Храм, а потім сама стала Храм Живого Бога, бути храмом Св. Духа (пор. 1 Кор 3:16–17).
Значення уривку Лк 10:3842 для сучасників Ісуса.
            «В цій розповіді Ісус не тільки розширює традиційні рамки Божого народу, сповіщаючи, що Євангеліє дійде до людей, що знаходяться поза його межами. Він розмиває межі, які чітко розділяли обов'язки та права чоловіків і жінок усередині самого Ізраїлю. Суть конфлікту між Мартою і Марією не в тому, що Марта була перевантажена кухонних роботою. Ні, причина конфлікту в тому, що Марія поводиться так, ніби вона була чоловіком. У тій культурі, як і в культурі багатьох сучасних народів, будинки ділилися на «простір» для чоловіків і «простір» для жінок, а чоловічі і жіночі ролі були строго розмежовані. Марія перетнула незриму, але дуже важливу межу всередині будинку й іншу, не менш важливу соціальну межу. Чоловіки, зазвичай, збиралися в окремій кімнаті; жінкам належали кухня та інші приміщення, приховані від сторонніх поглядів. Чоловіки і жінки могли перебувати разом тільки зовні, там, де бавилися діти, і в подружній спальні. Якщо жінка присіла в чоловічій компанії, її поведінка розглядалася, як щось скандальне. Лише безсоромна жінка могла себе так повести, й тому їй слід було негайно повернутися в одне з приміщень, призначених для жінок. Ця сцена також не про те, хто вищий, а хто нижчий за положенням, хоча, звичайно, досить часто її прив'язують саме до цього питання. Головне питання стосується того, наскільки справедливим є поділ людства на дві половини, відповідно до обов'язків та завдань, які існували в тодішній Палестині, а в багатьох країнах існують по сьогодні. У той час коли жив Ісус, сидіти біля ніг вчителя було виразно чоловічою роллю. «Сидіти біля чиїхось ніг» не означає, як це може здатися в нашій культурі, висловлювати обожнювання і собачу відданість, немов учитель, якась рок-зірка або спортивний кумир. Коли Савло з Тарсу сидів «біля ніг Гамалиїла» (Дії 22:03), він зовсім не дивився на нього обожнювальним поглядом і не думав про те, який же ж це чудовий рабин; він зосереджено слухав і запам'ятовував вчення свого наставника. Сидіти біля ніг якоїсь людини означало, просто кажучи, вчитися від неї. А біля ніг рабина сидів лише той, хто сам хотів стати рабином. Тут не мається на увазі навчання заради самого навчання. Марія просто спокійно зайняла своє місце майбутнього вчителя і проповідника Божого Царства. І в цьому Ісус її схвалює. Тут не має нічого спільного з феміністськими рухами на сучасному Заході. Оцінка Ісусом будь-якої людини заснована не на абстрактних егалітарних ідеалах, а на безмежній любові Бога, яка, подібна до великої річки, виходить з берегів і наводнює випалену посухою місцевість, зрошуючи соціальні верстви, які до цього моменту залишалися сухими і безплідними. Марія представляє всіх тих жінок, які, слухаючи промови Ісуса про Царство, відчувають, що Бог закликає їх як слід прислухатися, щоб потім самим звіщати те ж саме. Ми були б також неправі, якби, як це часто роблять, дивилися на Марту і Марію, тільки як на приклади «діяльного» і «споглядального» типів духовності. Звичайно, важливі як діяльність, так і споглядання. Без першого ми не могли б поїсти, без другого, не могли б поклонятися Богові. І, поза сумнівом, одні люди наділені здатністю знаходити середину, а інші покликані до чогось одного. Але ми не уникнемо виклику, що міститься в цьому фрагменті, якщо просто перетворимо його на ілюстрацію двох різних типів християнського життя. У першу чергу, в уривку йдеться про заклик Ісуса, який зміщує кордони та умовності між людьми. Його учнями та свідками покликані бути, як чоловіки так і жінки». [ii]
 Значення уривку Лк 11:2728 для сучасників Ісуса.
            «Щоб краще зрозуміти слова в Лк 11:27–28 слід поглянути на них в контексті уривку, в який їх помістив Лука, – 11:24–36. Йдучи дорогою до Єрусалиму Ісус постійно показує, що Бог Виходу живий і діє в даний момент. Тому шлях Ісуса на кожному кроці позначений знаменнями того, що Йому належить там вчинити. Сила, що дозволяє Йому вражати бісів зараз, та ж сама сила, за допомогою якої Він знищить саму смерть ціною власної смерті. Але Він робить одне застереження розповідає дивну історію про злого духа, який повертається в місце, яке він покинув. Це застереження не говорить про можливі негативні наслідки екзорцизму; якби подібні речі мали місце, то краще було б взагалі не займатися вигнанням бісів, раз вже тим бідолахам, з яких їх вигнали, потім стане ще гірше, ніж було перед тим. Ця історія означає те ж, що вона означає у Матея (12:4345), і стосується не окремої людини, але всієї нації. Через ці дії Ісус хотів встановити Боже Царство для Ізраїлю і для всього світу. Ізраїль, немов одержима бісами людина, «очищала» себе, намагаючись різними способами виправитися і стати кращою. Але якщо в самій серцевині Ізраїлю не зацарює живий Бог, Ізраїль залишиться уразливим для бісів, і ті зможуть повернутися. Ісус стояв серед свого народу, демонструючи повернення Бога до Ізраїлю. Якщо, однак народ не прийме Ісуса, то біси, які добре знають свою справу, зможуть повернутися в цей народ у всій своїй силі.
            Владне навчання Ісуса викликало вигук захоплення у жінки, яка перебувала в натовпі. Уявіть тільки, яке бути Матір'ю такого Сина! Але Ісус зараз же звертає її репліку в нове застереження, як і в більш ранніх своїх словах про Його істинну сім'ю (8:21). Коли діє слово Боже, потрібні не стільки овації, як послух та виконання у житті». [iii]
Значення Лк 10:3842 та 11:2728 для Церкви сьогодні.
            З цих двох уривків можна взяти дуже багато важливих повчань для життя сучасних християн. Беручи під увагу брак місця для ширшого обговорення усіх тем, які присутні в уривках, зосереджу свою увагу тільки на трьох, на мій погляд,  найважливіших: Що означає бути учнем сьогодні? Як слухати Боже Слово?  Як почати жити Божим словом (виконувати його)?
Щоб добре відповісти на ці питання потрібен формат бодай маленької книжки, тому обмежуся тільки до кількох абзаців, які легше запам'ятати та переосмислити. Відповідь на кожне з цих запитань, вимагає переходу до наступної точки.
            1. Що означає бути учнем Ісуса сьогодні? Євангеліє дає кілька порад. Насамперед, треба знайти час, щоб бути з Ісусом та слухати Його слова, як це робила Марія в сьогоднішньому Євангелії. Коли наш погляд і слух зосереджений на Ісусі ми починаємо Його краще розпізнавати та розуміти; згодом це допоможе нам побачити Його в інших людях (пор. Мт 25:31–46). Це також означає жити так, як жив Він – євангелист Марко часто окреслює таку поставу дієсловом ἀκολουθέω  (akoluvteo), яке: 1). у дослівному значенні означає: йти за кимось, товаришувати комусь; 2) у переносному: бути комусь слухняним (слухатися когось), бути керованим кимось, слідкувати за думками, наслідувати. Отже, учнем Ісуса є той, хто йде за Ним, товаришує Йому, є слухняний Йому і наслідує Його. Дороговказом для цього є Слово Ісуса.
            2. Як слухати Боже Слово?  Очевидно, що сьогодні дуже важко, серед численних пропозицій методів, вибрати той, котрий може бути дуже дієвим на ціле життя, та водночас буде простим та зрозумілим. Наважуся запропонувати той, котрим Церква живе починаючи з періоду ранніх Отців Церкви та який в Західній традиції часто називають Lectio Divina (дослівно: Божественне читання). Цей метод читання Божого Слова складається з 5-х етапів, які коротко представлені та пояснені на цьому блозі в розділі Lectio Divina.
            3. Як почати жити Божим словом (виконувати його)? Останні два пункти молитовного читання Св. Письма (Lectio Divina) – Contemplatio (споглядання) та Actio (діяння) дають відповідь на це запитання. Якщо ми станемо тими хто вдивляється в Ісуса, слухає Його слово та виконує Його – тоді уподібнимося до Марії з Назарету, й станемо храмом Св. Духа. Апостол Павло каже, що: «Слово –  живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати» (Євр 4:12–13). Цим Словом Бог створив світ, підтримує його та Ним буде судити цей світ у часі Парусії (2 Пт 3:5–7; пор. також Пс 32:6; Євр 1:3; Йо 12:48). Цим словом Господь може очистити кожного знас (Йо 15:3 ) і творити з нас нових людей (2 Кор 5:17).

P.S. Довша версія коментаря на Лк 10:38–42; 11:27–28 є на цьому блозі за наступним посиланням:

Думки про Євангеліє 24-ї неділі після П’ятидесятниці є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.com/2011/11/8-41-56.html





[i] James M. R., The Apocryphal New Testament. Being the apocryphal gospels, acts, epistles, and apocalypses. Berkeley. The Apocryphile Press, 2004, 38 49
[ii] Думки в цій частині взято Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 129-132
[iii] Деякі думки в цій частині взято з Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 136-139