пʼятницю, 17 червня 2016 р.

Декада місійності УГКЦ. Субота. Свідчення тим, серед яких виріс та свідчення всім (Дії 28:1 – 31).

Врятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта. 2. Тубільці поводилися з нами з неабияким милосердям: вони нас прийняли коло вогню, що його були запалили з-за дощу, який саме йшов, та задля холоду. 3. Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, змія, з приводу жару, вискочила та вчепилася до руки його. 4. Якже побачили тубільці, що гадина звисає з руки його, говорили між собою: «Цей чоловік напевно вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.» 5. А він, скинувши у вогонь гадину, не зазнав ніякого лиха. 6. Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, змінили думку й почали говорити, що він - бог. 7. А був поблизу того місця маєток начальника острова, на ім'я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво. 8. Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його. 9. Коли ж це сталось, теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись. 10. Вони нас за те всякими почестями вшанували, а коли ми відпливали, понакладали все для нас необхідне. 11. Після трьох місяців ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів. 12. Причаливши в Сиракузах, ми там перебули три дні. 13. Звідси, обпливши, прибули в Реґію. А по однім дні, через те, що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі, 14. де знайшли братів, які нас запросили перебувати в них сім день. Так прибули ми до Риму. 15. А звідтіля брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч аж до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і посмілішав. 16. І коли ввійшли у Рим, Павлові було дозволено жити окремо разом з вояком, який його стеріг. 17. Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. А як вони зійшлися, він до них промовив: «Я, мужі брати, нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, а всеж ув'язнено мене в Єрусалимі і передано в руки римлян. 18. Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини. 19. А що юдеї противилися тому, я був примушений покликатися на кесаря, - не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити. 20. З отого приводу я покликав вас, щоб вас побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в оці кайдани.» 21. А ті йому сказали: «Ми ані листів про тебе не одержали з Юдеї, ані з братів ніхто не прийшов, і не звістив і не говорив про тебе щось лихе. 22. Однак, ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй спротивляються всюди.» 23. І призначивши йому день, прийшло їх більше до його домівки. Він викладав їм, свідчивши про Царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, - від ранку аж до вечора. 24. Деяких переконували його слова, а деякі не йняли віри. 25. І бувши в незгоді між собою, почали розходитися, коли Павло до них промовив лиш одне це слово: «Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших кажучи: 26. Піди до цього народу і скажи: Ви слухатимете вухами, і не зрозумієте, дивитиметесь очима, і не побачите. 27. Бо серце цього народу затовстіло й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили, щоб часом не бачити очима, і вухами щоб не чути, щоб не зрозуміти серцем і не навернутись, та щоб я не оздоровив їх. 28. Нехай, отже, буде вам відомо, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують.» 29. Коли ж це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою. 30. Павло перебув повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, 31. проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною сміливістю та без перешкоди.
Як і в попередній главі, розповіді в Діяннях 28 мають глибше значення ніж можна відчитати відразу. Змія - ще класичніший та зрозуміліший для біблійної людини символ ніж море.[i] Цілі культи, навіть цілі релігії були побудовані навколо страшної сили змії: іноді в хорошому сенсі (змія як знак зцілення), іноді - ні. Згадаймо змія в Едемі (Бут 3). Мойсей підніс змію в пустелі (Числ 21:9), й вкушені гадюками зцілялися. І так далі. А тепер, при всіх перекличках між Діяннями і Євангелієм від Луки, ми бачимо делікатну алюзію на події пасхального ранку, - того моменту, коли люди вже зрозуміли, що трапилося щось незвичайне, але ще не знають, що саме. Іншими словами, в задумі сюжету Луки, ціла 28-ма глава Діянь - своєрідний віддалений еквівалент-коментар до події  воскресіння Ісуса. Йдеться насамперед про те, що Благовість, подібно як і Воскреслий Христос, всуперч усьому, живе та потужно діє, динамічно поширюючись до всіх кінців землі.
Другим особливим моментом Діянь 28, є те, що вся ця розповідь, - це ще одна ілюстрація того, що ще до прибуття до Італії Павло потверджений як особа, котра заслуговує довіри, а відтак і саме християнство, не тільки не представляє якоїсь політичної небезпеки (тобто християни не є просто політичні заколотники), але й є більше ніж вартим того, щоб спробувати його краще пізнати.
Після прибуття до Риму, Павло запрошує до себе єврейських провідників, оскільки їх дуже багато жило у вічному місті. Перед єврейським керівництвом в Римі, Павло розповідає причини свого прибуття та наполягає на тому, що вже попередньо було неодноразово представлено перед єрусалимьским натовпом, синедріоном, римськими намісниками, Агрипою та іншими: він ув'язнений за надію Ізраїлю, й тільки через це він відкликався на суд кесаря. Очевидно, що Павло не хоче, щоб, коли він потрапить на суд кесаря, євреї висунули проти нього нові звинувачення. На щастя для Павла, єврейські вожді нічого взагалі про це не знають та не виявляють особливого інтересу до справи. Також з Юдеї про Павла не надходило ніяких звісток, й відтак  ніхто спеціально не налаштував їх проти апостола. Однак про християнство вони чули, в основному недобрі відгуки. Тут же, чуючи промови про Ісуса від дуже освіченого єврея, який до того ж виявився християнином, що очікує імператорського суду, вони отримують можливість більше дізянтися про Християнство, й тому хочуть прийти ще раз.
Лука розповідає, що Павло, використовуючи нагоду, цілий день благовістує своїм одноплемінникам про Ісуса. Врешті так він робив кожного разу коли під час своїх місій приходив до якогось нового міста: спочатку йшов до синагоги й благовістував юдеям, а потім звертався до ширшого загалу - язичників. Отож в Римі, з самого ранку до пізнього вечора Павло детально тлумачить Писання: він намагається пояснити євреям, що Псалми й Пророки, Мойсей та Аврамм - всі одностайно розповідають одну й ту саму історію й вказують на одну й ту саму особу - Месію Ісуса, котрий мусів страждати, померти та воскреснути, й відтак став Господом усіх народів, щоб сповнилося пророцтво Авраамові. Павло бажав одного, щоб вони усвідомили, що саме в Ісусі, - Павло побачив славу живого Бога. 
Слід підкреслити ще один мотив, котрий дуже важливий для двотомної розповіді Луки - Євангелія та Діянь Апостолів: грядуще  Боже Царство. На поч. Діянь ми чуємо, що Ісус показував себе апостолам "у численних доказах живим після своєї муки, з'являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство" (1:3). Саме про це Павло говорив своїм побратимам-юдеям (в. 23),  й саме це до самого кінця проповідував та навчав  "з повною сміливістю та без перешкоди"(в. 31). Зрештою, в цьому весь сенс: Бог Ізраїлів, Бог-Творець, Бог Авраамів, затребував в Ісусі свій престол як Владики світу - Владики, по відношенню до якого кесар лише низькопробна пародія. В юдаїзмі I століття «Царство Боже» завжди було концепцією глобального значення, котра включала не тільки релігійний вимір, але й політичний і суспільний - тобто Ісус є Господь усього.
Лука не розповідає про точні обставини подальшого життя Павла. Однак дуже важливо розуміти, що  справжній і головний герой книги не він, а Ісус, який на самому початку сів на престол як Владика світу, а нині проголошується з повною сміливістю та без перешкоди. Цар Юдейський, Господь всесвіту: Ісус з Назарету, який продовжує діяти та навчати, продовжує звіщати Боже Царство, котре тепер є інавгуроване на землі, так як воно є на небесах. Ісус з Назарету, Месія і Господь: через Його служителів, їх подорожі й випробування, їх страждання і корабельні аварії, - поширюється благовістя, котре націлене у майбутнє, далеко поза межі Риму й першого століття, поза межі тимчасових і географічних кордонів. Його чують чоловіки і жінки, правителі і діти, ремісники і філософи, здорові люди та інваліди. Багатьох таких людей Лука показав нам в драмі, в якій поєднані література і богослов'я, учасниками котрої покликані стати й ми самі. Подорож з Діянь Апостолів, повинна стати й нашою подорожжю. Бо хоч 28-ма глава Діянь розповідає, що подорож Павла добігла свого кінця, для нас вона тільки починається; в цьому кінці - наш початок.
Місійне завдання: Просити Бога про дар розуміння, що ділення з іншими радістю Доброї Новини, якою є спасіння в Христі Ісусі, – це вияв найбільшої любові і наша місія у світі.
Молитися за наших місіонерів у Східній Україні, зокрема на Донбасі та Луганщині, Криму Казахстані, Росії та в інших регіонах. Щедро підтримати тих, хто вже служить на цих місійних теренах. Подумати, як я і моя парафіяльна спільнота може долучитися до місій УГКЦ та підтримки тих хто охороняє мир та спокій нашої держави.




[i] Роздуми над цією главою з Діянь основані на Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28., London SPCK 2008, 234 - 249

Немає коментарів:

Дописати коментар