четвер, 16 лютого 2017 р.

Неділя про Страшний Суд (Мт 25:31-46).

Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33. і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36. нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38. Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39. Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? 40. А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили. 41. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; 42. бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43. був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. 44. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45. А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших - мені також ви того не зробили. 46. І підуть ті на вічну кару, а праведники - на життя вічне.»                   
          Центральною темою Євангелія від Матея є Боже Царство (що правда, Матей як єврей, який пише до євреїв, щоб переконати їх, що Ісус це обіцяний пророками царствений Месія, замість вислову "Царство Боже", вживає типовий для його одноплемінників термін "Царство Небесне"). Для доброго представлення цієї теми євангелист ритмічно уклав увесь матеріал  в такий спосіб, що блоки розповідного матеріалу, які представляють діяльність Ісуса, змінюються блоками проповідницького матеріалу (т.зв. діяльні та навчальні частини), який дуже різносторонньо пояснює все, що стосується ідеї Божого Царства. Відтак у Євангелії від Матея існує п'ять частин з великими промовами Ісуса:
1). Мт 5 7: т.зв. Нагірна проповідь, яка є своєрідною Конституцією Божого Царства.
2). Мт 10: Місія Царства (Ісус посилає учнів на проповідь і навчає їх як вони мають поводитись та чого сподіватись). 
3). Мт 13: Притчі про Царство (Ісус пояснює учням, яка природа Небесного Царства як воно не помітно починається, росте і т. д).
4). Мт 18: Навчання про Церкву (йдеться головно про стосунки, які повинні існувати між синами і дочками Царства).
5). Мт 23 25 Майбутнє Царства. Це остання велика промова Ісуса в Євангелії від Матея (Мт 23 містить гостру промову Ісуса супроти лицемірства фарисеїв, а в Мт 2425 знаходимо слова Ісуса про долю Єрусалиму, йдеться головно про 70-ті роки першого століття, та про долю світу перед Його другим приходом Парусією).
          Матей навіть встановив формулу, щоб сигналізувати про ці підрозділи, закінчуючи їх висловом: "Коли Ісус закінчив [ці слова]" (7:28; 11:1; 13:53; 19:01; 26: 1). 
          Читання цієї неділі відображає останнє прилюдне навчання Ісуса, яке водночас є частиною Його останнього дискурсу (є частиною останньої великої промови Ісуса, за кілька днів перед Його Страстями та Воскресінням), записаного в Євангелії від Матея (25:31 – 46).
В довшій серії з шести притч та пересторог, які передують цій унікальній апокаліптичній драмі (цей уривок не є притчею!), Ісус  наголошує  на важливості відповідального ставлення до свого життя та постійної готовності до приходу Сина Чоловічого (Мт 24:32 – 25:30). Безпосередньо саме Євангеліє цієї неділі, фокусує в собі ряд важливих для богослов’я Матея тем, які сходяться воєдино в цій фінальній сцені.
          В цьому уривку Євангелії Матей за допомогою властивих для нього образів вказує на Божественність Ісуса (раніше напр. в 18:20 говорить, що "де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них"). Син Чоловічий в 25:31 перегукується з Дан 7:13-14, -  в біблійній традиції роль остаточного суду наприкінці цього віку (нашого часу) завжди відводилася Богові. Та ж думка представлена в равіністичній традиції та поза-біблійній апокаліптичній літературі (Оракули Сивілли 4.183–84; 1 Енох 9:4; 60:2; 62:2; 46:2; 47:3; Заповіт Авраама 14A). Описуючи Бога равіни часто використовували образ Царя. Також, хоч образ пастиря інколи й відносили до Мойсея чи Давида, під головним Пастирем завжди малося на увазі самого Господа (Єзек 34:11–17; Зах 10:3; Пс 23:1–4; 74:1–2; 77:20; 78:52; Iс 40:11; Єр 13:17; 31:10; Міх 7:14; Сирах 18:13; 1 Енох 89:18). В єврейській традиції вівці часто позначували Божий народ (пор. напр. 1 Енох 90:32-33).[1]
          Єврейські тексти говорили про те, що після того, як Бог воскресить усі народи, Він учинить над ними суд (Міх 4:3; 4 Езри 7:37). В подібний спосіб цю тему розвиває і Новий Завіт: після часу випробувань, Ісус - Син Чоловічий, повернеться (25:31; 24:29–30; пор. Дан 7:13–14) "у славі" (пор. 16:27; 24:31; 2 Сол 1:10; 2:8) "у своєму Царстві" (16:28), засівши на престолі (пор. 20:23; 22:44). Згаданий  у притчі "престол слави" (25:31) часто згадувався і в єврейських писаннях (найчастіше як "Божий престол") та мав дуже важливе значення (пор. 1 Eнох 45:3; 47:3; 60:2; 62:2).
     В єврейській літературі критерієм суду "народів" чи "язичників" є опис їхнього ставлення до Ізраїлю (пор. 4 Езри 7:37).

     В цій розповіді  як і в інших словесних зображеннях народи є "зібрані" (пор. Мт 13:40; Iс 2:4; Одкр 16:16) і розділені (пор. Мт 13:30, 49), подібно як пастир відділяє овець від козлів (пор. Єз 34:17), щоб козли могли уникнути холоду в ночі, а овець залишаючи на свіжому повітрі, оскільки так їм було більше до вподоби. Зображення праведних як овець, а неправедних як козлів, може походити від їхньої відносної цінності для власника. Крім того, в порівнянні з вівцями, козли були набагато частіше не слухняніші пастухові. Вкінці, вівці завжди коштували дорожче ніж козли, й тому, з огляду на їхню більшу корисність і вартість, їх завжди тримали у більшій кількості.
   
     В контексті Ісусового навчання в Євангелії від Матея, ця притча в цілому правдоподібно адресована не так для тих хто служить убогим та потребуючим, але насамперед тим хто приймає (або не приймає) посланців Євангелія.  В інших місцях Євангелія від Матея учні є названі "братами" Ісуса  (12:50; 28:10; пор. також про "найменших" – 5:19; 11:11; 18:3–6, 10–14); у такий самий спосіб хтось свідомо приймає Ісуса так само як приймає його посланців (10:40–42), яких потрібно гостинно приймати нагодувавши та напоївши (10:8–13, 42). Ув'язнення може означати арешти апостолів правителями та царями (10:18–19), а нездужання може бути викликане важкістю та складними умовами місій (Флп 2:27–30; можливо Гал 4:13–14; 2 Тим 4:20). Згадка про нагих та бідно одягнутих присутня в описах терпінь учнів Ісуса в листах Павла (Рим 8:35), включно з найбільш детальним та розширеним каталогом випробувань учнів Ісуса в 1 Кор 4:11 і наступних віршах.

Цар судитиме народи беручи до уваги те, як вони відповіли на Євангеліє Царства, котре їм проповідували (24:14; 28:19–20). З іншого боку, справжні посланці Євангелія зможуть успішно євангелізувати світ тільки тоді, коли вони добровільно виберуть убогість і терпіння заради Христа. Відтак під "найменшими" про котрих згадує Євангеліє, на думку більшості дослідників НЗ, мається на увазі саме апостолів та місіонерів, як також усіх убогих благовісників Ісуса.   

Благословення (Бут 12:3), спадкоємство (Мт 5:4; 19:29; 21:38) і царство, відносяться до концепції обіцяної землі з книги Виходу й тому у часи Ісуса ці поняття були частиною есхатологічної надії Ізраїлю (див. Мт 5:3–12; в Павла пор. 1 Кор 6:9–10; Гал 3:14; 5:21; Еф 1:3, 14). Уривок в 25:41–46 повторює літературний зразок з 25:34–40, але оскільки він є наступним то відіграє кульмінаційну роль.

Страхітливе завершення містить осуд тих людей, котрі не прийняли активно посланців Євангелія, й очевидно не пам'ятали того, як вони скривдили Бога. Відтак, козли відлучаються (7:23) у вогонь вічний (пор. 3:8, 10, 12), хоч Бог спочатку/ первинно не створив їх для вогню, ані вогонь для них (пор. 4 Езри 8:59–60; можливо Рим 9:22; Прип 16:4). Така дійсніть радше була "приготована" (пор. 25:34) Богом для диявола та його ангелів (пор. 2 Пт 2:4; 1QM 13.11–12; 15.13–14).

Важливо однак відзначити, що в контексті оточуючих цей уривок інших притч, "прийняття" посланців Христа ймовірно включає в себе більше ніж тільки прийняття послання Царства: це означає також відповідне поводження з своїми підлеглими та ближніми (Мт 24:45–49). Якщо учні не "приймають" один одного належним чином, тоді вони відкидають Христа, котрого представляють їх співбрати  (18:5–6, 28–29). Апостол Павло пригадує коринтянам, що бути примиреним з ним - означає примиритися з самим Богом (2 Кор 5:11–7:1).

В контексті приготування до Великого Посту важливо спитати себе кілька дуже простих, але водночас дуже важливих запитань, котрі ставить перед нами цей уривок з Євангелія від Матея. Якою є наша відповідь на проголошення Доброї Новини, яку принаймні раз на тиждень чуємо у храмі? Чи ми є відкриті для Слова настільки, що Воно стає дороговказом нашого життя? Як інші можуть пізнати, що ми живемо Словом, а не просто ним цікавимося чи його вивчаємо? Що саме (конкретне) робимо для поширення Доброї Новини?

Щиро відповіши на ці запитання, отримаємо чудову нагоду для духовної праці над собою в часі великопосного приготування до літургійної зустрічі з Воскреслим Христом.

P.S. Мої інші думки про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2014/02/25-31-46.html





[1] Окремі думки в цьому дописі основані на Keener C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary, Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, pp. 602–606 

Немає коментарів:

Дописати коментар