субота, 30 січня 2016 р.

Що робити, щоб осянути життя вічне (Лк18:18-30)?

Один знатний спитав Ісуса: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» 19. А Ісус озвавсь до нього: «Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. 20. Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.» 21. Той же відповів: «Все це я зберіг змалку.» 22. Почувши те Ісус, сказав до нього: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.» 23. Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. 24. Глянув Ісус на нього й мовив: «Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! 25. Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.» 26. А ті, що слухали, сказали: «Хто ж тоді може спастися?» 27. Він відповів: «Неможливе в людей, можливе є в Бога.» 28. Тоді Петро промовив: «Ось ми покинули, що в нас було, і пішли за тобою.» 29. Ісус сказав їм: «Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, 30. і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне.»
В цьому уривку Євангелія йдеться про відносини, які прийнятні для Бога. Успадкувати, тобто  отримати життя вічне - це те ж саме, що увійти в Царство Боже (в. 24), або ж спастися (в. 26).
Ісус запитує чоловіка, котрий назвав Його благим, чи той знає, що насправді означає це слово. Не заперечуючи Своєї благості, Ісус нагадує йому традиційний погляд юдаїзму на милість Бога (ніхто  крім Бога, не може бути благим). Тобто, Ісус зовсім не заперечує, що Сам є Сином Божим, хоча це було не цілком очевидно для цього чоловіка, однак Він намагається уникнути проявів порожніх лестощів.
На запитання знатного чоловіка Ісус відповідає у традиційному для юдеїв стилі, вказуючи на необхідність виконування заповідей, виділивши ті з другої половини Декалогу, виконання яких можна перевірити спостерігаючи за зовнішньою поведінкою людини. Заповіді наведені в незвичайному порядку, який також можна знайти в грецькому перекладі Старого Завіту. Заповідь про жадібність опущена або через те, що цей гріх проявляється не так очевидно, як інші, або тому, що ця заповідь фактично виявилася єдиною, про яку молодий чоловік не міг сказати, що він її виконує.
 Після заяви знатного чоловіка, що він дотримується усіх заповідей, Ісус випробовує його на більш глибокому рівні: хай він оберне все своє майно в готівку, гроші роздасть бідним і стане Його учнем. Відмова вчинити саме таким чином свідчила про те, що насправді цей чоловік не любив свого ближнього як самого себе та що більшу прихильність він переживав не у відношенні до Бога, а до себе  самого  та до свого багатства. Хоча зовні він і дотримувався закону, його серце не було повністю з Богом. Тут міститься наочний доказ того, як гранично складно увійти в Царство Боже людям, чиї серця прив'язані до багатства. Фактично, це можна порівняти з верблюдом, котрий би спробував пройти крізь вушко голки! Тут Ісус використовує єврейський образний вираз, що означає нездійсненність (велика тварина, що проходить через вушко голки). Це гіпербола, і в ній дослівно йдеться про «вушко голки» (а не про ворота з такою назвою в Єрусалимі, як іноді неправильно дехто вважає). Насправді, для людей неможливо спастися без Божої благодатної допомоги: люди не здатні пересилити свою гріховну натуру самостійно, однак Бог може втрутитися і врятувати тих, хто відповів на Його заклик.
Тоді Петро каже, що Дванадцять відповіли на покликання Господа і відмовилися від усього на світі заради Ісуса. Ісус обіцяв, що ті, хто приготувалися принести в жертву все, що повинно бути залишено учнями Христа, отримають набагато більше благословення і зараз, в братстві Божих людей, і в віці наступнім. Більшість учнів Ісуса не були бідними людьми (заможні рибалки та збирачі податків), але вони залишили свої прибуткові справа, щоб піти за Ним. Їх нагорода полягала в тому, що вони будуть спільно володіти власністю з віруючими в цьому світі (пор. Дії 2:44-45) і життям вічним в прийдешньому  Царстві.
Ісус встановлює те, чого так пристрасно бажало більшість юдеїв: Боже Царство, спасенну верховну Божу владу, котра по-новому діє на благо всього світу. Це означало, що вже в цьому часі міг проявитися той «майбутній вік», про який Він говорив. У своїй повноті він настане тоді, коли всяке зло буде знищено, і всі ті, хто належить до майбутнього віку, стануть причасниками його життя. Оскільки грецьке слово «вік» часто перекладається як «вічність», майбутнє життя стали називати «вічним життям». Сьогодні цей вислів часто сприймають лише як вічно триваюче існування. В оригіналі ж йдеться про те, що в новому Божому віці все оновиться і буде визволене від зіпсуття,  занепаду, зла, гіркоти, болю, страху і смерті. І це лише початок. Виникнуть нові можливості, будуть нові радості. Небо і земля з'єднаються, Бог і Його діти заживуть разом. Саме цього очікували юдеї. Це все настане тоді, коли над світом остаточно буде встановлена спасенна Божа влада. Все це Ісус здійснює вже в теперішньому світі… Звичайно, зло і смерть ще не зникнуть. Сам Ісус зіштовхнеться з силами котрі панують в нинішньому віці. Але там, де Він був присутній з людьми, котрі смиренно і покаянно вірили, що Боже Царство діє в Ньому і через Нього, можна було вже розгледіти проблиски майбутнього віку.
Багатий начальник засмутився, оскільки щоб унаслідувати вічне життя нового віку, йому довелося б відмовитися від цінностей віку старого й цілком довіритися новому, подібно до того, як пірнальникові потрібно відірватися від берега, щоб стрибнути в річку. Він не міг серйозно шукати нового віку, поки не відмовився від атрибутів віку старого. Дотримання заповідей було доброю і важливою справою; але оскільки він був прив'язаний до своїх володінь - а це, для юдеїв, яким була обіцяна земля, було важливим атрибутом самовизначення, - то він не був здатний прийняти Царство Боже як дитина, зі смиренною довірою дозволяючи Богові бути Богом. Істинне багатство лежить в небесній площині: «скарб на небесах» не просто означає якийсь скарб, яким ми заволодіємо після смерті, але той скарб, який Бог приберігає доти, поки небо і земля не будуть приведені до своєї від самого початку задуманої єдності.
Проблема з багатим чоловіком, була також і в тому, що він сподівався справити враження на Ісуса своїм благочестям і побожністю; на відміну від «грішників», про яких розповідає Євангеліє в попередніх розділах, він досяг видимого морального рекорду в дотриманні загальновідомих заповідей…
Вже нині промені нового віку прориваються в наш похмурий і старий світ. У житті Христової родини є нові будинки, нові сім'ї, нові можливості для тих, хто залишив позаду все старе. У будь-яку епоху Церква покликана бути саме таким братством, живим втіленням майбутнього віку. Тільки в такій позбавленій егоїзму і дихаючій довірою спільнотного життя Церкві, її члени та люди, які її оточують, зможуть побачити, що таке новий Божий світ, і все більше і більше вживатися в нього.
Роздуми взяті з наступних коментарів:
Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014 (2d ed.), p. 227-228
Carson, D. A. New Bible commentary: 21st century edition. Rev. ed. of: The new Bible commentary. 3rd ed. / edited by D. Guthrie, J.A. Motyer. 1970. (4th ed.) Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, Lk 18:18–34 The rich ruler
Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p.214-217
P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступними посиланнями:

пʼятниця, 15 січня 2016 р.

Неділя перед Богоявлінням (Мк 1:1 - 8) - Проповідь Йоана Хрестителя.

Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого. 2. Як написано в пророка Ісаї: «Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу. 3. Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його», 4. - так виступив Йоан, христивши у пустині та проповідувавши хрищення покаяння на прощення гріхів. 5. І виходили до нього - вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, христились від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої. 6. Йоан одягнений був в одежу з верблюжого волосу й носив ремінний пояс на своїх бедрах, а їв сарану й мед дикий. 7. І проповідував, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця його сандалів. 8. Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом.»
Євангелист Марко  починає свою розповідь про Ісуса (1:1–8) з розповіді про Йоана Хрестителя. Слова першого вірша  накреслюють суть цілого Євангелія від Марка. Усі 16 глав не є "початком", але всі представляють Євангелію про Ісуса Христа, Сина Божого. 
Слово Євангеліє – означає "добра новина". В тому часі коли жив Марко, це слово мало широку палітру значень, й могло означати щось подібне до сьогоднішнього вислову "добрі новини". Для греко-римської аудиторії Марка, слово "євангеліє"  містило в собі політичний відтінок. Проте Марко вживає це слово базуючись виключно на його християнському вжитку, який завжди мав на увазі   спасенну звістку про Ісуса. Євангелист вживає слово «Євангеліє» (в 1:1; 1:14–15; 8:35; 10:29; 13:10; 14:9) як для означення проповіді самого Ісуса (як у 1:14–15), так і для означення проповіді про Ісуса (13:10).
Звідси, дуже важливо розуміти, що Євангеліє це справді "добра новина" - не просто добра порада, як побожно жити, й не тільки гарна філософська ідея (хай навіть найбільш піднесена та благородна). Євангеліє, - це Добра Новина, - розповідь про конкретні історичні факти; розповідь про щось, що сталося, - й те, що сталося, - мало і продовжує мати надзвичайний вплив (та надзвичайні наслідки), як на історію цілого світу, так і на життя кожної окремої людини.[1]
Ісус (в єврейській мові дослівно означає "Ягве спасає") названий як "Христос Син Божий".  Слово "Христос" є грецьким перекладом єврейського слова "Месія", яке дослівно означає "помазаний". Оскільки Ізраїльські царі були помазаниками, євреї очікували, що в майбутньому Бог пошле "помазаника", який визволить свій народ від усіх його ворогів.
Титул "син Божий" теж був відомий для сучасників Ісуса – в Старому Завіті ним часто окреслювали ангелів, царів Ізраїлю, а навіть цілий народ називався "сином Божим". Проте у відношенні до Ісуса Марко вживає цей термін в абсолютно вищому та особливішому значенні: Ісус є унікальним Божим Сином – важливість Божественного Синівства Ісуса, яке анонсоване на початку Євангелія, можна побачити в розповідях про хрещення (1:11), переображення (9:7), та в словах сотника відразу після смерті Ісуса (15:39).
Старозавітна цитата у 2 – 3 віршах прояснює, що має на увазі Марко під словами «початок євангелія» – він думає про підготовчу діяльність Йоана та могутній прихід Господа, які є сповненням кількох дуже важливих текстів. Один текст первинно знаходиться в книзі Виходу 23:20 (Ось я посилаю ангела мого перед тобою) та в есхатологічному контексті потім перефразовується пророком Малахією в 3:1 (Оце я посилаю гінця мого, й він приготує дорогу передо мною), а інший зустрічаємо в тій частині книги пророка Ісаї, яка розповідає про закінчення полону та говорить про потіху для Ізраїля в 40:3 (Голос вопіющого в пустині: пригототуйте путь Господеві, прямими зробіть стежки Богу нашому). Відтак, старозавітні котексти вживання цих уривків Писання, вказують на їх особливу важливість для розуміння місії Христа та Його Предтечі.  
"Йоан – тільки предтеча, який готує дорогу, а "слідом іде сильніший, якому він не достойний розв’язати ремінця сандалів" (Мк 1:7). Йоан свідчить про цього "Сильнішого" – Господа Ісуса наступним чином: "Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом" (Мк 1:8). Йоан проповідував, що День Господній близький: скоро, нарешті, Бог вторгнеться в історію й оправдає свій народ та визволить його від гніту. Проблема полягала в тому, що народ не був готовий до приходу Месії. Тому Йоан усіх закликав до покаяння (грецьке слово μετανοια / metanoia – озн. покаяння, зміну мислення, зміну способу думання), без якого не можливо отримати дари нової епохи. В якості зовнішнього символу внутрішньої переміни, він омивав у Йордані всіх, хто відгукнувся на його звістку. Не зважаючи на подібність служіння Йоана до діяльності інших святих семітських мужів, воно мало дві дуже характерні та оригінальні особливості:
-        одноразовий характер хрещення; на відміну від щоденних омивань, які практикували фарисеї та есени, хрещення Йоана здійснювалося тільки раз; в цьому відношенні воно нагадувало омивання прозелітів, через яке язичники приймали юдаїзм;
-        відсутність привілеїв вибраному народові; Йоан навчав, що приналежність до вибраного народу сама по собі не допоможе в День Суду: «Принесіть же плід, гідний покаяння, 9. і не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама» (Мт 3:9; Лк 3:8); Йоан ніби відлучав весь народ, й приймав назад тільки тих хто покаявся та охрестився. 
Йоан хрестив водою. Це був зовнішній знак, який не здійснював зміни в житті людини. Зміна мала відбуватися завдяки зусиллю людини, яка є слабкою після гріхопадіння. Ісус хрестив Св. Духом – це хрещення дарує надзвичайну благодать та духовну силу (Дії 1:8). Завдяки хрещенню Св. Духом люди стають членами Церкви – Христового тіла (1 Кор 12:13), – Нового Ізраїлю"[2].
Наскільки моє життя є свідченням вдячності Богові за дар нового життя? Наскільки  звістка Йоана є актуальною для мене сьогодні ? Що мушу змінити в своєму житті, щоб бути готовим на прихід Господа?



[1] Ця думка дуже гарно представлена  у виступі Н. Т. Райта перед працівниками Google: https://www.youtube.com/watch?v=cEIjaHOcGFc
[2] Metzger B. M. The New Testament: Its Background, Growth, and Content. p. 129 131

субота, 9 січня 2016 р.

Неділя після Різдва - ворожість Ірода та Божа опіка (Мт 2:13-23).


Якже вони вирушили в дорогу, ангел Господній з'явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити.» 14 . Вставши Йосиф, узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет, 15 . де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: «З Єгипту я покликав мого сина.» 16 . Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. 17 . Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія: 18 . «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає.» 19 . Якже вмер Ірод, ангел Господній з'явився вві сні Йосифові в Єгипті 20 . і каже: «Встань, візьми дитятко та його матір і повернись в Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя дитятка.» 21 . Устав він, узяв дитятко та його матір і прийшов в Ізраїльську землю, 22 . але, почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, побоявся іти туди. Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони 23 . і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься.
Євангеліє цієї неділі належить до т. зв. блоку під назвою «Історія дитинства Ісуса», яка має дуже цікаву структуру та насичена інформацією, котра пов’язує події, про які йде мова, з багатьма текстами Біблії. Мт 1 – розповідає про походження Ісуса (людське походження: 1:1–17 та божественне походження: 1:18–25); Мт 2 – про реакцію світу на Його прихід (поклоніння язичницьких волхвів та ворожість Ізраїлю: 2:1–12 й переслідування Ірода та опіку Божу: 2:13–23).
Теми, які присутні в Мт 2:13–23 є досить полярні між собою, хоч хронологічно часто між собою переплітаються. Нижче хочу торкнутися кількох важливих моментів, котрі можуть стати для кожного з нас поштовхом для подальших роздумів.
Переслідування Ірода
          Матей показує як в особистій історії Ісуса повторюються певні аспекти національної історії Ізраїлю. Зокрема в 2:13 сказано, що «ангел Господній з'явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити». Кордон Єгипту розташований приблизно 146 км від Вифлеєму, й оскільки Ірод Великий не мав тут жодної юрисдикції, то Свята родина могла чутися тут у відносній безпеці.
Натомість, на батьківщині Ісуса, Ірод продовжував Його шукати, щоб вбити можливого конкурента на престол. В Мт 2:16 читаємо, що «Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців». Раніше Ірод вже розпитував мудреців про час коли з’явилася зоря (Мт 2:7) й це привело його до висновків про приблизний час народження його потенційного суперника, що в результаті й вилилося в жорстоке вбивство 10 – 30 немовлят, – оскільки саме така кількість дітей подібного віку могла бути в отакому маленькому містечку, яким був Вифлеєм.
Для окреслення масштабів трагедії в 2:17–18, Матей наводить слова пророка Єремії (31:15), котрий послуговується персоніфікацією, щоб описати біль матерів Ізраїлю (на прикладі Рахилі), які плачуть над своїми дітьми котрих забрали у Вавилонський полон, що став символом смерті Божого народу. Матей хоче підкреслити, що як й у випадку з Вавилонським полоном «Божого сина», – саме так називав Господь Ізраїль (пор. Вих 4:22–23), Ірод представляє такі ж намагання стосовно Божого Сина – Ісуса.
Вкінці бачимо, що навіть після смерті Ірода Великого, повернення у Вифлеєм неможливе, оскільки трон над Юдеєю, Самарією та Ідумеєю успадкував один з найжорстокіших синів Ірода – Архелай (пор. Мт 2:22). Власне через свою жорстокість Архелай панував недовго (з 4 до. Хр. –  6 по. Хр.)через жорстокі розправи над власним народом, до Риму поїхала група заможних юдеїв і на їх прохання кесар Август позбавив Архелая престолу, заславши його у Галію.
Божа опіка
Паралельно до ворожості та не прийняття Божого Сина, Матей демонструє як Бог опікується Ісусом та є присутній в Його житті, подібно, як перед тим в історії Ізраїлю. Насамперед, в цьому уривку й загалом у цілому своєму Євангелії Матей показує, як в Ісусі здійснюються старозавітні пророцтва. Багато подій з життя Христа мали свої прообрази в Старому Завіті. Наприклад, пророк Осія розповідав, як Бог з не вимовною вірністю опікуючись своїм народом вивів Ізраїль з Єгипту (Ос 2:16–17). Матей цитує цей уривок, порівнюючи визволення Божого сина – Ізраїлю, до визволення та повернення Його істинного Сина – Ісуса, який на сторінках Євангелії відкриває Себе нам як Єдинородний Син Божий.
Цей Божий Син, проте, не приходить у славі. Він «оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься» (Мт 2:23). Це відносно маленьке містечко в нижній Галилеї розташоване між пагорбами на пів-дорозі між Середземним морем та Галлилейським озером (часто його також називають морем). Його населення могло коливатися від 200 до 1600 осіб. Згідно свідчень Луки (1:26–27; 2:39) Йосиф і Марія прийшли до Вифлеєму саме з Назарету. Говорячи, що Ісус назветься Назорей, Матей не цитує жодного з Старозавітніх пророцтв, але відсилається до теми, яка загалом присутня в пророків Старого Завіту – Месія буде знехтуваний та зневажений (пор. Пс 22:6; Іс 49:7; 53:3; Дан 9:26) подібно як і містечко в якому Він поселився, в той час було нехтуване (пор. Йо 1:46; 7:41,52). Ймовірно також, що Матей  використовує гру слів, пов’язуючи слово Назарет з старозавітнім месіанським пророцтвом в Ісаї 11:1 (І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння.), оскільки в єврейській мові слово «Назарет» звучить так само як і слово «вітка, пагін» – nezer.
Отже можна побачити дві лінії, як дві дороги, два способи життя, які йдуть паралельно: ворожість та жорстокість Ірода та його нащадків з одного боку та Боже діяння в історії, яке часто виявляється дуже не помітно через смиренних людей та на перший погляд незначні події – з іншого. Закінчення Євангелія показує, яка лінія, справді має значення і веде до чогось істотного, а яка, хоч і дуже промовиста (на перший погляд), зникає безслідно.

Наскільки ми здатні бачити Божу вірність та Божу дію у нашому житті? Які зусилля докладаємо, щоб не жити принципами, які виводять нас на дорогу Ірода, й тим самим зводять нас з дороги, на якій Бог шукає кожну людину та якою іде через історію світу?