пʼятниця, 30 грудня 2016 р.

Неділя перед Різдвом (Мт 1:1-25).

Родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама. 2. Авраам був батьком Ісаака, Ісаак - Якова, Яків - Юди і братів його. 3. Юда був батьком Фареса та Зари від Тамари. Фарес був батьком Есрома, Есром - Арама, 4. Арам - Амінадава, Амінадав - Наасона, Наасон - Салмона, 5. Салмон - Вооза від Рахави, Вооз - Йоведа від Рути, Йовед - Єссея, 6. Єссей був батьком царя Давида, Давид - Соломона від жінки Урії. 7. Соломон же був батьком Ровоама, Ровоам - Авії, Авія - Асафа, 8. Асаф - Йосафата, Йосафат - Йорама, Йорам - Озії, 9. Озія - Йоатама, Йоатам - Ахаза, Ахаз - Єзекії, 10. Єзекія - Манасії, Манасія - Амоса, Амос - Йосії, 11. Йосія - Єхонії і братів його за вавилонського переселення. 12. А після вавилонського переселення в Єхонії народився Салатіїл, у Салатіїла - Зоровавел, 13. у Зоровавела - Авіюд, в Авіюда - Еліяким, в Еліякима - Азор, 14. в Азора - Садок, у Садока - Ахим, в Ахима - Еліюд, 15. в Еліюда - Єлеазар, в Єлеазара - Маттан, у Маттана - Яків, 16. у Якова - Йосиф, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос. 17. Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа - поколінь чотирнадцять. 18. Народження Ісуса Христа відбулося так: Марія, його мати, була заручена з Йосифом; але, перед тим, як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа. 19. Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити. 20. І от, коли він це задумав, ангел Господній з'явився йому уві сні й мовив: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. 21. Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх.» 22. А сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: 23. «Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог.» 24. Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній: прийняв свою жінку; 25. та не спізнав її, аж поки породила сина, і він дав йому ім'я Ісус.        
Текст Євангелії неділі перед Різдвом розміщений в  першій частині так званої «Історії дитинства Ісуса», яка представлена в Мт 1 – 2. Ця Історія описана в двох пропорційних розділах, кожен з яких містить по два сегменти: Мт 1 – розповідає про походження Ісуса (людське походження: 1:1–17 та божественне походження: 1:18– 25); в Мт 2 йдеиться про реакцію світу на Його прихід (поклоніння язичницьких волхвів та ворожість Ізраїлю: 2:1–12 й переслідування Ірода та опіку Божу: 2:13–23). Всі чотири уривки Мт 2 творять між собою чіткий хіазм (хрестоподібне розташування у вигляді грецької літери Х паралельних тем).
Людське походження Ісуса Христа: сповнення обітниць та унікальний спосіб діяння.
      Розповідь  про людське походження Ісуса, Матей представляє  у формі родоводу (1:1–17). В результаті досліджень, які проведені за останні десятиліття стало очевидним, що тільки окремі древні семітські родоводи (єврейською «тольдот»; в грецькій мові «генеалогії»), мають за ціль відобразити природнє споріднення. Проте більшість, швидше за все, служать кільком іншим цілям, як наприклад: вказати на юридичні права та обов’язки, продемонструвати законність влади та власності, дати впорядковане відображення історії та відзначити характер тих чи інших подій.
          Родоводи  пригадували  євреям, що сам Господь влаштовує подружні союзи між людьми та дарує їм потомство.
 Родовід Ісуса подають два євангелисти: Матей та Лука. Пишучи свої Євангелія до різних аудиторій, кожен з євангелистів хоче підкреслити якісь дуже важливі характеристики Ісуса, які є близькими та зрозумілими для його читачів.
Матей пише до юдейських читачів з наміром переконати їх, що Ісус – їх царський Месія (єврейською מָשִׁיחַ‏‎/ Машіах; грецькою Χριστός/ Христос, яке дослівно озн. «помазаник», через якого Господь подарує народові визволення від усіх ворогів). Тому, на самому початку Євангелія, він подає родовід, в якому Ісус представлений як «Син Давида, Син Авраама». В цей спосіб євангелист підкреслює, що як людина Ісус був наслідником обітниць Союзу, які Бог дав  Авраамові (Бт 12:1–3; 17:1–8) та Давидові (2 Сам 7:12–16).  Матей прослідковує родовід Ісуса ведучи його від Авраама через Давида аж до Йосифа обручника Марії, з якої народився Христос (Мт 1:16).
«Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять» (Мт 1:17). Організовані групи імен по 14 осіб, вказують, що Матей  не мав наміру писати точний родовід (слово син могло стосуватися внука чи навіть більш віддаленого предка – пор. Мт 1:1), але мав визначену богословську  мету – представити Ісуса як обіцяного царя Ізраїлю, законного наслідника престолу Давида: числове значення єврейських приголосних в імені Давид в сумі становило 14: D (4) + V (6) + D (4) = 14.[i]
 Перші 14 осіб представляють патріархів Ізраїлю, наступні 14 осіб – царів Ізраїлю, й вкінці останні 14 осіб в більшості звичайних та невідомих людей.  Поділ родоводу на три  історичні періоди чітко показує його історичну динаміку: виникнення, піднесення та занепад дому (роду) Давида, в результаті чого обіцяний наслідник народжується в скромній родині теслі з Назарету.  
 Крім того родовід має ще багато особливостей, які не можливо представити в форматі цих роздумів. Згадаю тільки одну – в родоводі згадано п’ятеро  жінок. Поява жінок, хоч це й не було загально прийнятним, мала місце в генеалогічних таблицях в Старому Завіті (напр. Бт 22:20–24; 25:1 – 6; 36:1–14; 1Хр 2:3–4, 18–20; 46–47; 3:1–9). Ця присутність в родоводі Ісуса, означає дещо більше ніж вказівку на племена чи коліна, завдяки відокремленню дітей жінок від дітей наложниць. В кожної згаданої жінки було щось дивне, навіть скандальне в її стосунках з мужчиною, й кожна відігравала важливу роль в Божому задумі. Тамара видала себе за блудницю перед Юдою (Бт 38), але Бог вибрав дітей від цього зв’язку родоначальниками для роду Давида. Рахав, хоч і була блудницею, зробила не мало для завоювання Обіцяної землі (Іс Нав 2:1–12; Євр 11:31; Як 2:25). Рута належала до відкинутих моавитян (Втор 23:3), проте з власної, доволі ризикованої ініціативи, стала дружиною Вооза, а їх подружжя започаткувало родовід Давида (Рут 3:6–14; 4:13–17). Жінка Урії (Ветсавія) вчинила перелюб з царем Давидом, але Господь вирішив, що її син Соломон унаслідує царський престол  (1 Цар 1:11–31)…
 Всі жінки, хоч і були безправні в соціально-економічному та релігійному відношеннях, виявляли тверду віру саме тоді, коли мужчинам її бракувало. Чотири старозавітні жінки, про яких згадує Матей, виявилися кращими передвісницями Марії як «незамужньої матері», до допомоги котрої вдався Господь, заради сповнення свого божественного плану. Євангелист також міг включити цих жінок в свій родовід, для того щоб запобігти не довірі та обмові, пов’язаними з обставинами народження Ісуса. Тим самим він нагадав своїм читачам, що Бог часто діє незвичайним шляхом та за посередництвом мало привабливих, на перший погляд, людей.
Божественне походження Ісуса Христа: Бог спасає та завжди перебуває з нами.    
Одна дуже особлива деталь підкреслює головну мету Матея: в 16-му вірші сказано, що «Яків породив Йосифа, мужа Марії, з якої був народжений Ісус, званий Христос». В грецькому тексті слово «народжений» (εγεννηθη – egenniti) вжито в пасивному стані аориста третьої особи однини, що вказує на Бога, як підмет дії (т. зв. Passivum Divinum), тобто що народження Ісуса є наслідком прямого діяння самого Бога. Таким чином євангелист засвідчує грандіозну та незбагненну подію – Син Божий воплочується й входить в нашу складну та стражденну історію, щоб принести нам визволення та спасіння. Все це відбувається в не можливий і не зрозумілий для людського розуму спосіб.
«Багато людей можуть задавати питання: «Чи можливо щоб діва зачала без посередництва чоловіка?». Однак євангелисти Матей і Лука просять нас не сприймати їх розповідь, як щось відокремлене від історії Ізраїлю, в якій завжди відчувалася Божа присутність та чуда, які Він творив.  Кожен повинен сам собі відповісти на запитання: чи можуть діла Ісуса та величезне число Його послідовників зробити переконливою звістку, що Він був зачатий за допомогою Святого Духа?»[ii]
Опис представлений в Мт 1:18–25 спонукає нас споглядати невимовність та незбагненність таїнственної  події, яка «сталася» (в оригіналі вжито т. зв. perfect – доконаний час) «щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: «Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог» (Мт 1:25).
«Матей не хотів, щоб на цьому закінчилося наше читання першого розділу. Дотримуючись освяченої століттями єврейської традиції, євангелист дає нам зрозуміти, ким є Ісус, пояснюючи значення Його імені. У той час це було популярне чоловіче ім'я, яке на івриті звучить як «Єшуа» (дослівно означає «Ягве є спасінням»). Саме так звали людину, яка привела єврейський народ в Обіцяну Землю після смерті Мойсея. Матей вважає, що Ісус дасть людям саме те, на що лише натякав Закон Мойсея: Ісус врятує свій народ не від єгипетського рабства, але від рабства гріха; Він поверне людей не з Вавилону, а з їх особистого вигнання, відлучення від власного серця і життя.
Ім'я Еммануїл, згадане в пророка Ісаї у віршах 7:14 та 8:8, євреї рідко наважувалися давати своїм дітям, оскільки воно означає «З нами Бог». Ця тема є основною в Євангелії від Матея, в кінці якого (Мт 28:20) Ісус обіцяє бути зі своїм народом до кінця віку. Значення двох імен – Еммануїл та Ісус – дозволяє ясніше зрозуміти саму суть священної історії. Бог не з'являється здалеку, а постійно перебуває з тими, хто в Нього вірить. Він творить постійно, і деякі Його діяння виглядають дивні та  незрозумілі. Однак, вони всі спрямовані на спасіння людей, які опинилися в безнадійних ситуаціях, які вимагають Його втручання. Бог творить речі, які здаються людям абсолютно неймовірними. Таким є Бог і таким є Ісус в розповіді Матея.»[iii]
Наскільки близько Бог бажає бути близько Тебе і мене – розповідає вся Біблія, а в особливий спосіб – Євангелія, які показують як Він солідаризується зі мною і Тобою через Народження, Життя, Смерть та Погребення, щоб вкінці я і Ти пережили найважливіший Вихід та Пасху нашого життя, – розділивши разом з Ним перемогу Його воскресіння, яке досвідчимо в часі Його Славного Повернення (Парусії).
Хай історія, – складна й водночас не звичайна, –  яка представлена в родоводі, буде нагодою для того, щоб інакше поглянути на історію нашого власного життя та походження, Божої присутності та Його дії у ньому, й відтак кожного дня, а особливо в часі величного свята Різдва Бога в убогій яскині, дякувати Богові за те, що Він є Еммануїл – Той Котрий Є і завжди буде з нами та Котрий є Господом мого і Твого особистого Виходу.



[i] Robert H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanations with a Literal Translation. Baker Publishing Group 2010, p. 3
[ii] Tom Wright, Matthew for Everyone Part 1 (New Testament for Everyone) SPCK. Kindle Edition. p. 7
[iii] там же – 7 

пʼятниця, 2 грудня 2016 р.

Введення у храм Пречистої Діви Марії (Лк 10:38–42; 11:27–28).

Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім'я, прийняла його в хату. 39. Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.» 41. Озвався Господь до неї і промовив: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42. одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.» 
11:27. Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.» 28. А він озвався: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.»
            Підставою для святкування празника Введення в храм Пречистої Діви Марії є розповідь в т.зв. протоєвангелії Якова[i]  (одне з так званих   «Євангелій дитинства») про те, як її батьки Йоаким та Анна, отримавши младенця завдяки своїм ревним молитвам вже у старшому віці (як колись Авраам та Сара – пор. Бут 21), віддали її на виховання до Храму, як свого часу зробила Анна – мати пророка Самуїла, яка також  вимолила дитину у Господа (пор. 1 Сам 1). В сам день празника, Церква розважаючи над значенням цієї події, читає два короткі уривки з Євангелія від Луки: розповідь про перебування Ісуса в домі Марти та Марії (10:38–42) – сестер Лазаря, якого Він воскресив (пор. Йо 11) та слова, які передають короткий діалог між Ісусом та жінкою з натовпу в часі Його дискусії з фарисеями (11:27– 28). Обидва уривки об'єднані темами учнівства, й слухання та виконання Божого Слова.   
            Обидва уривки, які творять читання Євангелія празника Введення в Храм Пречистої Діви Марії (10:38–42 та 11:27–28) у своєму контексті наголошують, що справжні учні Ісуса, – це ті хто постійно має погляд звернений до Нього, щоб слухати та виконувати Його слово. Звідси, беручи до уваги життя Пречистої Діви Марії, – сповнене постійного погляду на Господа та Її відповідь віри на Його Слово, – життя сповнене надії та любові, – Церква називає Марію найкращою ученицею Господа та вчиться від неї слухати та відповідати на Його Слово, щоб подібно як і Вона, яка спочатку увійшла в Єрусалимський Храм, а потім сама стала Храм Живого Бога, бути храмом Св. Духа (пор. 1 Кор 3:16–17).
Значення уривку Лк 10:3842 для сучасників Ісуса.
            «В цій розповіді Ісус не тільки розширює традиційні рамки Божого народу, сповіщаючи, що Євангеліє дійде до людей, що знаходяться поза його межами. Він розмиває межі, які чітко розділяли обов'язки та права чоловіків і жінок усередині самого Ізраїлю. Суть конфлікту між Мартою і Марією не в тому, що Марта була перевантажена кухонних роботою. Ні, причина конфлікту в тому, що Марія поводиться так, ніби вона була чоловіком. У тій культурі, як і в культурі багатьох сучасних народів, будинки ділилися на «простір» для чоловіків і «простір» для жінок, а чоловічі і жіночі ролі були строго розмежовані. Марія перетнула незриму, але дуже важливу межу всередині будинку й іншу, не менш важливу соціальну межу. Чоловіки, зазвичай, збиралися в окремій кімнаті; жінкам належали кухня та інші приміщення, приховані від сторонніх поглядів. Чоловіки і жінки могли перебувати разом тільки зовні, там, де бавилися діти, і в подружній спальні. Якщо жінка присіла в чоловічій компанії, її поведінка розглядалася, як щось скандальне. Лише безсоромна жінка могла себе так повести, й тому їй слід було негайно повернутися в одне з приміщень, призначених для жінок. Ця сцена також не про те, хто вищий, а хто нижчий за положенням, хоча, звичайно, досить часто її прив'язують саме до цього питання. Головне питання стосується того, наскільки справедливим є поділ людства на дві половини, відповідно до обов'язків та завдань, які існували в тодішній Палестині, а в багатьох країнах існують по сьогодні. У той час коли жив Ісус, сидіти біля ніг вчителя було виразно чоловічою роллю. «Сидіти біля чиїхось ніг» не означає, як це може здатися в нашій культурі, висловлювати обожнювання і собачу відданість, немов учитель, якась рок-зірка або спортивний кумир. Коли Савло з Тарсу сидів «біля ніг Гамалиїла» (Дії 22:03), він зовсім не дивився на нього обожнювальним поглядом і не думав про те, який же ж це чудовий рабин; він зосереджено слухав і запам'ятовував вчення свого наставника. Сидіти біля ніг якоїсь людини означало, просто кажучи, вчитися від неї. А біля ніг рабина сидів лише той, хто сам хотів стати рабином. Тут не мається на увазі навчання заради самого навчання. Марія просто спокійно зайняла своє місце майбутнього вчителя і проповідника Божого Царства. І в цьому Ісус її схвалює. Тут не має нічого спільного з феміністськими рухами на сучасному Заході. Оцінка Ісусом будь-якої людини заснована не на абстрактних егалітарних ідеалах, а на безмежній любові Бога, яка, подібна до великої річки, виходить з берегів і наводнює випалену посухою місцевість, зрошуючи соціальні верстви, які до цього моменту залишалися сухими і безплідними. Марія представляє всіх тих жінок, які, слухаючи промови Ісуса про Царство, відчувають, що Бог закликає їх як слід прислухатися, щоб потім самим звіщати те ж саме. Ми були б також неправі, якби, як це часто роблять, дивилися на Марту і Марію, тільки як на приклади «діяльного» і «споглядального» типів духовності. Звичайно, важливі як діяльність, так і споглядання. Без першого ми не могли б поїсти, без другого, не могли б поклонятися Богові. І, поза сумнівом, одні люди наділені здатністю знаходити середину, а інші покликані до чогось одного. Але ми не уникнемо виклику, що міститься в цьому фрагменті, якщо просто перетворимо його на ілюстрацію двох різних типів християнського життя. У першу чергу, в уривку йдеться про заклик Ісуса, який зміщує кордони та умовності між людьми. Його учнями та свідками покликані бути, як чоловіки так і жінки». [ii]
 Значення уривку Лк 11:2728 для сучасників Ісуса.
            «Щоб краще зрозуміти слова в Лк 11:27–28 слід поглянути на них в контексті уривку, в який їх помістив Лука, – 11:24–36. Йдучи дорогою до Єрусалиму Ісус постійно показує, що Бог Виходу живий і діє в даний момент. Тому шлях Ісуса на кожному кроці позначений знаменнями того, що Йому належить там вчинити. Сила, що дозволяє Йому вражати бісів зараз, та ж сама сила, за допомогою якої Він знищить саму смерть ціною власної смерті. Але Він робить одне застереження розповідає дивну історію про злого духа, який повертається в місце, яке він покинув. Це застереження не говорить про можливі негативні наслідки екзорцизму; якби подібні речі мали місце, то краще було б взагалі не займатися вигнанням бісів, раз вже тим бідолахам, з яких їх вигнали, потім стане ще гірше, ніж було перед тим. Ця історія означає те ж, що вона означає у Матея (12:4345), і стосується не окремої людини, але всієї нації. Через ці дії Ісус хотів встановити Боже Царство для Ізраїлю і для всього світу. Ізраїль, немов одержима бісами людина, «очищала» себе, намагаючись різними способами виправитися і стати кращою. Але якщо в самій серцевині Ізраїлю не зацарює живий Бог, Ізраїль залишиться уразливим для бісів, і ті зможуть повернутися. Ісус стояв серед свого народу, демонструючи повернення Бога до Ізраїлю. Якщо, однак народ не прийме Ісуса, то біси, які добре знають свою справу, зможуть повернутися в цей народ у всій своїй силі.
            Владне навчання Ісуса викликало вигук захоплення у жінки, яка перебувала в натовпі. Уявіть тільки, яке бути Матір'ю такого Сина! Але Ісус зараз же звертає її репліку в нове застереження, як і в більш ранніх своїх словах про Його істинну сім'ю (8:21). Коли діє слово Боже, потрібні не стільки овації, як послух та виконання у житті». [iii]
Значення Лк 10:3842 та 11:2728 для Церкви сьогодні.
            З цих двох уривків можна взяти дуже багато важливих повчань для життя сучасних християн. Беручи під увагу брак місця для ширшого обговорення усіх тем, які присутні в уривках, зосереджу свою увагу тільки на трьох, на мій погляд,  найважливіших: Що означає бути учнем сьогодні? Як слухати Боже Слово?  Як почати жити Божим словом (виконувати його)?
Щоб добре відповісти на ці питання потрібен формат бодай маленької книжки, тому обмежуся тільки до кількох абзаців, які легше запам'ятати та переосмислити. Відповідь на кожне з цих запитань, вимагає переходу до наступної точки.
            1. Що означає бути учнем Ісуса сьогодні? Євангеліє дає кілька порад. Насамперед, треба знайти час, щоб бути з Ісусом та слухати Його слова, як це робила Марія в сьогоднішньому Євангелії. Коли наш погляд і слух зосереджений на Ісусі ми починаємо Його краще розпізнавати та розуміти; згодом це допоможе нам побачити Його в інших людях (пор. Мт 25:31–46). Це також означає жити так, як жив Він – євангелист Марко часто окреслює таку поставу дієсловом ἀκολουθέω  (akoluvteo), яке: 1). у дослівному значенні означає: йти за кимось, товаришувати комусь; 2) у переносному: бути комусь слухняним (слухатися когось), бути керованим кимось, слідкувати за думками, наслідувати. Отже, учнем Ісуса є той, хто йде за Ним, товаришує Йому, є слухняний Йому і наслідує Його. Дороговказом для цього є Слово Ісуса.
            2. Як слухати Боже Слово?  Очевидно, що сьогодні дуже важко, серед численних пропозицій методів, вибрати той, котрий може бути дуже дієвим на ціле життя, та водночас буде простим та зрозумілим. Наважуся запропонувати той, котрим Церква живе починаючи з періоду ранніх Отців Церкви та який в Західній традиції часто називають Lectio Divina (дослівно: Божественне читання). Цей метод читання Божого Слова складається з 5-х етапів, які коротко представлені та пояснені на цьому блозі в розділі Lectio Divina.
            3. Як почати жити Божим словом (виконувати його)? Останні два пункти молитовного читання Св. Письма (Lectio Divina) – Contemplatio (споглядання) та Actio (діяння) дають відповідь на це запитання. Якщо ми станемо тими хто вдивляється в Ісуса, слухає Його слово та виконує Його – тоді уподібнимося до Марії з Назарету, й станемо храмом Св. Духа. Апостол Павло каже, що: «Слово –  живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати» (Євр 4:12–13). Цим Словом Бог створив світ, підтримує його та Ним буде судити цей світ у часі Парусії (2 Пт 3:5–7; пор. також Пс 32:6; Євр 1:3; Йо 12:48). Цим словом Господь може очистити кожного знас (Йо 15:3 ) і творити з нас нових людей (2 Кор 5:17).

P.S. Довша версія коментаря на Лк 10:38–42; 11:27–28 є на цьому блозі за наступним посиланням:

Думки про Євангеліє 24-ї неділі після П’ятидесятниці є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.com/2011/11/8-41-56.html





[i] James M. R., The Apocryphal New Testament. Being the apocryphal gospels, acts, epistles, and apocalypses. Berkeley. The Apocryphile Press, 2004, 38 49
[ii] Думки в цій частині взято Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 129-132
[iii] Деякі думки в цій частині взято з Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 136-139

пʼятниця, 15 липня 2016 р.

Четверта неділя після П'ятидесятниці (Мт 8:5-13) - зцілення слуги сотника.

Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його словами: 6. «Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.» 7. Ісус каже до нього: «Я прийду й оздоровлю його.» 8 . Тоді сотник у відповідь мовив: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає. 9. Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, - і йде, а тому: Ходи, - і приходить; і слузі моєму: Зроби це, - і він робить.» 10. Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: «Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. 11. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, 12. а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів.» 13. І сказав Ісус сотникові: «Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!» І видужав слуга тієї ж години.
В час загострення радикалізму та екстремізму (різного походження), євангелист Лука пропонує для нас,  доволі не популярний, сьогодні, але вкрай важливий, підхід інклюзивізму, котрий мав би допомогти нам в поширенні Доброї Новини.[1]
Вікова ворожнеча між язичниками та євреями, долається завдяки смиренному та довірливому проханню римського сотника, зверненому до Месії Ізраїлю.
В цьому часі служба солдата римського легіону тривала 20 років. Легіон складався з шести когорт, на чолі котрих стояли центуріони, кожен з яких під своїм командуванням мав від 80 до 100 осіб. Окрім військових обов’язків, римські військові були зобов’язані брати участь в язичницьких релігійних клятвах/ присягах перед «божественним імператором». Після багатьох років такої служби, особа мала б стати жорсткою та зверхньою.
Перші єврейські читачі Матея в околицях Сирії чи в Палестині, дуже сильно ненавиділи римлян, а особливо солдатів та їх офіцерів. Спочатку причиною була окупація землі римським полководцем Помпеєм в 63 до Хр., а потім і зруйнування Єрусалиму тими ж римськими військами в 70 a.d.: від початку юдейсько-римської війни в 66 А.D. й наступні 20 років, безсумнівно багато перших християн, котрі належали до спільноти євангелиста Матея, мали родичів, або близьких знайомих, які померли підчас  облоги Єрусалиму, або ж кого римляни забрали у рабство після завоювання Святого Міста.
Попри весь цей складний історичний контекст, римський сотник своїм учинком та словами демонструє надзвичайно унікальну поведінку, котру можна окреслити 5-ма  дуже важливими тезами.
Перше, сотник упокорює себе перед Ісусом не заради себе самого, але задля свого слуги.
Друге, сотник упокорює себе визнанням свого нижчого статусу, як язичника («Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає» Мт 8:8. пор. 15:27)  
Третє, він визнає необмежений авторитет/ владу Ісуса зціляти навіть на відстані (8:8–9).
Четверте, Ісус приймає відношення/ ставлення сотника як людини віри – і то віри більшої ніж в членів його власного народу.
Вкінці, Ісус вважає, що цей винятковий язичник є своєрідною обіцянкою приходу до віри багатьох інших язичників (8:11–12).
Навчання Ісуса про:
не противенство несправедливим вимогам римських солдатів (І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві. – Мт 5:41);
сплату податків язичницькій державі, котрі потім частково використовувалися на потреби армії (Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові. – Мт 22:21);
плату податку на храм, котрий римляни негайно конфісковували для язичницького поклоніння (Коли вони прийшли в Капернаум, підійшли збирачі дидрахми до Петра та й питають: «Чи заплатить ваш учитель дидрахму?» 25. «Так», - каже. І як увійшов до хати, випередив його Ісус, мовивши: «Як тобі, Симоне, здається? Земні царі з кого беруть данину чи податок? Із своїх синів чи з чужих?» 26. А коли відповів: «З чужих», - Ісус сказав до нього: «Отож, сини вільні. 27. Однак, щоб вони нам цього не взяли за зле, піди до моря, закинь вудку, візьми першу, яка попадеться, рибу, і відкрий їй рота: там знайдеш ти статир; візьми його й дай їм за мене й за себе. – Мт 17:24–27);
виглядало б досить нестерпним для будь-кого, чия вірність Христові не була більшою ніж вірність деяких осіб людям, яких вони знають та якими опікуються. Однак Ісус не задовольнявся тим, що Його учні повинні відноситися до ворогів з повагою; Він вимагав, щоб вони дійсно любили своїх ворогів (А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас. – 5:44).
Ніхто не кидає виклик упередженням та забобонам – а іноді провокує ворожість – більше, ніж "хороший" член якось групи, яка несправедливо поводилася з людьми.  Ця євангельська розповідь в різний спосіб кидає виклики саме таким упередженням відносно людей, багатьма різними способами. Ворог та язичник поводиться більше ніж достойно…
Тільки тоді, коли нам вистачить відваги визнати велич духа цього «грубого солдафона», тільки тоді  ми зможемо побачити й унікальність Божої любові: Ісус каже до нього: «Я прийду й оздоровлю його.» хоча центуріон тільки сказав про хворобу слуги, й ще не просив Ісуса про зцілення, Ісус сам виявляє готовність та бажання це зробити (вжите в грецькій мові слово «каже» в теперішньому часі, особливо це підкреслює).
Наша випереджуюча пошана, довіра та любов до інших людей, дозволяють Богові творити чудеса. Засадниче розуміння не заперечного факту, що в кожній людині є щось добре, щось від Бога, а відтак і відповідне відношення до особи, уможливлює зріст та духовний розквіт таких людей, яким самопроголошені «праведники» вже поставили остаточний діагноз.
Дуже цікавим для мене є невисловлене в цьому Євангелії – те, що відбувалося в серці Ісуса та римського сотника. Для усіх нас це також виклик – що кожному з поміж нас потрібно робити, щоб люди, які є «видимо поза Церквою», дивлячись на наше сповнене приязні та любові життя, колись захотіли прийти до Ісуса з своїми болями та тривогами.  

P. S. Інші мої роздуми над цим уривком Євангелія, є на цьому блозі за наступними посиланнями:


[1] Роздуми над уривком цього Євангелія основані на Keener, C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 263-270

субота, 18 червня 2016 р.

Неділя П'ятидесятниці (Дії 2:1 – 11).

А як настав день П'ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. 2. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. 3. І з'явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. 4. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти. 5. А перебували в Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. 6. І як зчинився той шум, зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожний чув, як вони говорили його мовою. 7. Здивовані й остовпілі, вони один до одного казали: «Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють? 8. Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: 9. партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, 10. Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, 11. юдеї і прозеліти, крітяни й араби - ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?»
Контекст і значення празника.
            У наш  час слово "П'ятидесятниця" у людей часто асоціюється з "П'ятидесятництвом". У свою чергу останнє асоціюється з досить маргінальним і екстатичним християнським життям: багато шуму, розмахування руками і, звичайно, фраз на незрозумілих мовах. Ми забуваємо, що від першої П'ятидесятниці ведуть походження всі християни, а не тільки ті, які називають себе "п'ятидесятниками". В євреїв I століття П'ятидесятниця п'ятдесятий день після Пасхи. Це було землеробське свято. Селяни приносоли Богові первістки врожаю пшениці (почасти на знак подяки, почасти як молитву, щоб і решта врожаю було благополучно зібрано). Поряд  з тим для юдеїв П'ятидесятниця, як і Пасха,  була не тільки землеробським святом. Обидва свята пов'язувалися ще й з виходом євреїв з Єгипту, пригадуючи той час, коли Бог виконав свої обітниці Авраамові і визволив свій народ. Пасха це час, коли в жертву приносилися ягнята і коли ізраїльтяни були врятовані від ангела-губителя, який вигубив єгипетських первістків. У ту саму ніч ізраїльтяни вийшли з Єгипту. Попереду у них були перехід через Червоне море і шлях по Синайській пустелі... Потім, через 50 днів після Пасхи, вони прийшли до гори Синай, де Мойсей отримав Закон. Інакше кажучи, П'ятидесятниця, п'ятдесятий день, пов'язаний не тільки з "першими плодами" врожаю. У цей день Бог дарував своєму врятованому народові дорогу життя (Заповіді Закон), якою вони повинні були керуватися. Все це є дуже  важливе для розуміння розповіді Діянь про першу християнську П'ятидесятницю. Лука виходить з того, що люди знають про перші плоди, а тому схоплять підтекст (зрозуміють алюзію, натяк): сповнення Духом, свідчення про Ісуса і Його воскресіння, перші навернені це початок майбутнього есхатологічного врожаю. Є й інші паралелі з Синайським одкровенням. Коли діти Ізраїлю прийшли до Синаю, Мойсей зійшов на гору, а потім спустився з Законом. Тут Ісус зійшов на небеса (вознесіння) і натякає Лука сходить нині, але не з записаним Законом, який накреслений на кам'яних скрижалях, але з "Уставом", який пишеться в людських серцях[i].
            Слово "П'ятидесятниця" має цілком певні алюзії. У світлі сказаного про вознесіння істотним є факт, що вітер зійшов "з неба" (12:2 ). Через Дух на землю сходить творча сила Творця. І сенс не в тому, щоб дати людям "духовність", яка зробить їх байдужими до всього земного. Сенс у тому, щоб переобразити землю небесною силою. Переображення починається з тіл, умів, сердець і життя учнів Ісуса, причому учнів як громади: Лука спеціально відзначає, що вони були зібрані в одному місці; Дух сходить для того щоб з'єднувати, а не розділяти. Іншими словами, зішестя Духа в день П'ятидесятниці  немов би доповнює вознесіння Ісуса. Воскреслий Ісус на небесах є присутністю у Божих оселях нової "земної" реальності. Дух же на землі це енергія самих небес. Тим самим дар Духа є прямим наслідком вознесіння Ісуса. Оскільки Ісус Владика всього, то до його енергії і сили творити все нове можна доторкнутися через Дух всім, хто Його закликає, слідує за Ним і довіряє Йому. Вогонь і вітер дикі і неприборкані сили. Коли вітер з шумом пробіг по будинку і на кожній людині спочив вогонь, напевно, апостолам було одночасно і радісно, і страшно. Далі в Діяннях неодноразово буде описуватися інший спосіб дії Духа, спосіб частий для подальшої історії Церкви: тихий, ненав'язливий, який поволі змінює життя і життєві ситуації. Однак не варто поспішати з висновками. Лука явно описує щось нове, початок нового руху, подібного до флоту кораблів, які гнані сильним вітром, виходять у відкрите море. Він хоче пояснити, як невелика група переляканих, збентежених і переважно неосвічених людей настільки швидко перетворилася на силу, з якою довелося рахуватися всьому світу[ii].
            Сповнення Божих обітниць
            В першій главі Діянь йдеться про Божу обітницю поширити своє Царство, своє спасительне суверенне панування не тільки в Ізраїлі, але й через Ізраїль на весь світ. Інакше кажучи, мова йшла про те, як Бог виконає сказане Авраамові в Бут 12:3: "В тобі благословляться всі племена землі". В книзі Буття обітниця Авраамові слідує відразу після яскравого опису про вавилонське стовпотворіння: у Вавилоні запланували збудувати "вежу висотою до небес і зробити собі ім'я." Нічого не вийшло: нахабний проект спіткала та ж доля, яку завжди осягає людська зарозумілість, Бог змішав мови людей, вони перестали один одного розуміти і, відповідно, не могли працювати над створенням суспільства, в якому вже не було б потреби в Бозі. Лука хоче сказати, що з П'ятидесятницею прокляття відміняється: обітниця Авраамові збувається, і все людство почує Добру новину про Ісуса ("великі діла Божі" 12:11; пор. Дії 10:3843). Так, всі присутні були юдеями або як мінімум прозелітами (язичниками, які навернулися в юдаїзм): у Єрусалим вони прийшли не просто так, а на юдейське свято. Однак вони зібралися з різних країн, в яких говорили на різних мовах і діалектах. Лука дає, вражаючий за своїм розмахом, список земель: десятки тисяч квадратних кілометрів від Парфії та Месопотамії на півночі та сході до Риму на заході, Єгипту і Аравії на півдні, плюс ще острів Крит. Тут сенс не в тому, щоб дати детальний географічний звіт, а в тому, щоб передати загальне враження: на святі присутні різні люди, дуже різношерстна юрба. Не дивно, що деяким з присутніх таке різноголосся здалося п'яною балаканиною. Знову і знову в Діяннях ми бачимо, що апостольська проповідь стикається не тільки з натхненним прийняттям , а й часто-густо з противленням, недовірою і насмішками. І до наших днів повно людей, які вважають, що ми даремно витрачаємо час і говоримо безглузді нісенітниці. До того ж, деякі християни ще й хочуть виглядати дуже пристойними, щоб їх, не приведи Боже, за жодних обставин не прийняли за п'яних: ні в 9:00 ранку, ні в будь-який інший час доби.[iii]
Значення для нас.
            Саме в Дусі Церква є таїнством Воскреслого, Його сакраментальною присутністю. Можна сказати, що Пневматосфера це те "місце", в якому зберігає життя і актуальність апостольська проповідь, Добра Новина як продовження "свідоцтва пророків, апостолів та всіх учнів." Вірне і творче Передання означає життя Святого Духа в Христовому Тілі не тільки як передачу, а й як "новизну" Духа, в повсякчас оновлюваній новизні особистостей. Дух рясніє в сакраментальному тілі Христа, а всюди, де діє Дух в історії та космосі, таємно присутня Церква. Всяка билинка виростає в Церкві, всяке світило перебуває в ній, всякий пошук істини, правди і краси здійснюється в ній, всяка крупинка роздумів, мудрості та поклоніння зібрана нею.[iv]
            Інколи деякі особи відчувають своєрідну провину, що не пережили такого ж захоплення, як апостоли в день П'ятидесятниі. Або ж відчувають легку заздрість до тих, кому, виглядає, цей досвід знайомий. Стосовно цього потрібно сказати наступне. По-перше, Бог діє індивідуально, з кожним по своєму. Кожен має свій досвід і, можливо, в когось він помітніший тільки тому, що ці особи можуть мати якісь  важчі випробування, й тому Бог заздалегідь дає їм переконатися у Своїй могутності. В інших людей, все йде якось спокійніше, і їм немає потреби в особливих переживаннях, щоб вирішити проблеми, хоча їх служіння, можливо, нітрохи не менш важливе і глибоке. Одним словом, не треба нікому заздрити, але натомість потрібно завжди радіти дарами іншої особи, як своїми власними. По-друге, згідно слів самого Ісуса (Лк 11:13) ясно, що Бог бажає дати Святого Духа всім людям, і від нас вимагається лише одне: попросити. А як прийшовши, проявить себе Дух, заздалегідь сказати неможливо.[v]
            Літургійне читання празника П'ятидесятниці, кидає нам виклик: чи є в нас достатньо Духа, досить нового життя, щоб ті, хто слухає нас, бодай якось реагували на наші слова, та свідчення про Ісуса?  Чи ми свідомі того, що отримали Св. Духа через Св. Тайни Хрещення та Миропомазання? Якщо ні, то чому? Дух діє в якийсь інший спосіб, чи ми так успішно пригасили вогонь Духа, що нічого взагалі не відбувається?
Місійне завдання: З новим запалом стараймося поділитися з ближніми своїм досвідом віри і радістю спасіння в Ісусі Христі. Стараймося, щоб люди, котрих зустрічаємо у нашому житті, могли досвідчувати, що Милосердний Отець, котрий дарував нам Свого Сина й послав Святого Духа, справді перемінює наше життя.  Господь доручає нашій парафіяльній спільноті розширити світ людських сердець для Нього, проголошувати нове життя в Христі у наших селах, містечках і містах та аж до краю землі.
P.S. Думки про Євангеліє цієї неділі є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.fr/2015/06/737-52-812.html



[i] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 1. Chapters 1-12., London SPCK 2008, 21 22
[ii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 1., 22  23
[iii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 1., 28  29
[iv] Clement O. Sources. Les mystiques chrétiens  des origines. Textes et commentaires., Paris, Desclee  de Brouwer 2008,  112 
[v] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 1., 24  25