пʼятниця, 18 грудня 2015 р.

Думки з нагоди свята Св. Миколая (Йо 10:9-16; Лк 6:17-22).

Євангеліє на Утрені (Йо 10:9-16)
"Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде - і знайде пасовисько! 10. Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали. 11. Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. 12. Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, - бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. 13. Бо він - наймит і не турбується вівцями. 14. Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. 15. Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. 16. Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!
Євангеліє на Літургії (Лк 6:17-22)
Зійшовши з ними, він став на рівнім місці, й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. 18. Вони прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. 19. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла. 20. Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: «Блаженні вбогі, - бо ваше Царство Боже. 21. Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. 22. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім'я Сина Чоловічого ради.
           Найбільшою трагедією в історії Ізраїлю до приходу Христа, був Вавилонський полон. Ця страшна акція руйнування міста Єрусалиму та його Храму, як центру релігійного життя, а потім і виселення більшості населення до Вавилону, відбулася в два етапи: в 597 році до Хр. була виселена перша частина мешканців Єрусалиму, а в 587 р. депортована решта народу, а також відбулося знищення міста і Храму. Саме в часі цієї першої депортації приблизно в 593 р. до Хр. починає проповідувати пророк Єзекиїл, слова котрого пізніше були записані в одній з книг СЗ, яка носить його ім'я. Єзекиїл намагається розповісти своїм одноплемінникам про Божу вірність до Ізраїлю й всіх святих людей, та що Божі задуми чи то через суд чи через благословення є ті самі: щоб Його люди прийшли до пізнання, що Він є Господь. Спочатку в главах 1-33 Єзикіїл  проголошує грізні перестороги про майбутнє Ізраїлю та його сусідів, але пізніше, коли народ уже вивезений до Вавилону, в 34-48 главах ми чуємо втішну звістку про духовне та національне відродження: хоч Єрусалим і Храм зруйновані, а люди депортовані, надія залишається.
        Пророцтва Єзекиїла були дуже важливі для його сучасників. Їх мова була цілком зрозуміла людям того часу. Сповнення пророцтв не розглядалося  як одноразовий акт, але як процес. Завдання Єзекиїла полягало в тому, щоб нести звістку надії в час, коли всяка надія вже зникла та вселити впевненість у завтрашньому дні, саме тоді коли здавалося, що життя вже втратило свій сенс.
            Цікаво, що цю секцію потіхи та надії, пророк починає з викриття лжепастирів Ізраїлю.  У Біблії народ Божий часто алегорично зображується у вигляді стада овець. В 34-й главі Єзекиїл викриває пастирів, - тобто духовних та політичних провідників Ізраїлю, за їх користолюбство та нехтування інтересами своєї пастви. Пророк різко підкреслює, що одні вівці розжиріли за рахунок інших, тобто йдеться про те, що значна частина т. зв. еліти придбала своє багатство неправедним шляхом, утискаючи і пригнічуючи бідних і слабких. Страшна криза, в котрій опинився Ізраїль криється зокрема і в ганебній діяльності провідників. Єзекиїл попереджає цих самозакоханих та самовпевнених осіб, що справедливість таки буде відновлена. Ці застереження, відтак змінюється звісткою надії (вв. 21-24). Господь не просто врятує Свою паству, але і дасть їй як пастиря раба Свого Давида і укладе з ними мирний договір-союз. Ім'я Давида тут, як і в інших пророцтвах, вжите символічно - це аж ніяк не означає, що цар Давид буквально воскресне і буде царювати. Мова насамперед йде про те, що майбутній цар володітиме атрибутами свого прототипу Давида, того, на кого Господь вилив Свої благовоління і хто переміг ворогів Ізраїлю.
З Нового Завіту ми знаємо, що це пророцтво сповнилося у Христі, котрий є ідеальним Пастирем та Царем. Саме Ісус Христос, переміг найбільшого ворога не тільки Ізраїлю, але й усього людського роду - диявола, й дарував нове життя своїй пастві, ціною власного життя. Саме Господь Ісус є Добрим Пастирем, котрий прийшов, щоб ми мали повноту життя. Усі слова та діяння Ісуса записані в Євангелії, віддзеркалюють Його серце, думки та прагнення. В них ми відчитуємо Божі бачення та ставлення до кожної людини. Кожна людина на землі може відчути на собі зцілюючий дотик Божої благодаті через прийняття Св. Тайн та слухання Слова. Сьогоднішнє Євангеліє запевняє, що  прагнення й намагання кожного воліючого звільнитися від своїх тягарів (недуг духовних та тілесних) увінчаються успіхом, щойно він стане ближче до Ісуса, довіриться Йому та торкнеться Його. В цьому контексті, слова Блаженств є не просто словами потіхи, але відображаючи Боже мислення та бачення нашої дійсності, служать викликом для всіх котрі здійснюють будь-яке служіння для спільноти.
        Саме у контрасному світлі пророцтв Єзекиїла 34 та Йо 10 можна краще зрозуміти постать, Св. Отця Миколая. Довга і вдячна пам'ять про його милосердне та співчутливе служіння, дуже виразно вказує на те, який образ пастиря він зреалізував у своєму житті. Св. Миколай мав досить серйозні обов'язки у Церкві - з поміж багатьох важливих звершень, як єпископ навіть брав участь у Нікейському Соборі 325 року, однак саме на прикладі його великого співчуття та милосердя ми змалку виховуємо своїх дітей. Напевне приклад життя цього світлого чоловіка, дуже не нав'язливо і просто відкриває перед нами Таїнство Божої Любові в пастирському служінні Христа, а відтак дуже делікатно та не вимушено пропонує надзвичайно важливі рецепти, котрі можуть стати в чудовій пригоді всім тим, котрі сьогодні здійснюють різні важливі служіння та шукають способів для ефективної розв'язки багатьох важливих суспільних, релігійних чи політичних питань.

пʼятниця, 4 грудня 2015 р.

Двадцять сьома неділя після П'ятидесятниці (Лк 13:10-17). Зцілення скорченої жінки.

Ісус навчав в одній з синагог у суботу. 11. Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. 12. Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: «Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.» 13. І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога. 14. Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: «Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній.» 15. Господь у відповідь сказав до нього: «Лицеміри! Чи кожний з вас не відв'язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? 16. Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв'язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?» 17. І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив.
          В цьому тексті я хотів би звернути пильнішу увагу на два вірші, котрі можуть дати нам певну поживу для серйозніших роздумів.
          В Лк 13:11 сказано, що "Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись". Читаючи цей вірш, хтось може спитати: "Якщо причиною тяжкого стану жінки був дух, чому вона не була зцілена за допомогою екзорцизму? Чи цей вірш вказує, що Ісус вважав, що за кожною хворобою криється якась демонічна діяльність?".
          Насправді Євангелія вказують, що  хвороби не є неминуче пов'язані з демонічною діяльністю. Лука, наприклад, згадує три категорії випадків для окреслення зв'язків між демонічною діяльністю та хворобами: часто траплялися  природні хвороби, які не були прямо пов'язані з впливами демонів (8:43–48; 18:35–43); були люди котрі мали в собі нечистих духів, але це не виявлялося через фізичні хвороби (4:31–37); вкінці були випадки, котрі можна окреслити, як комбінацію двох попередніх прикладів (9:37– 45). Випадок про котрий йдеться в сьогоднішньому Євангелії відноситься до останньої категорії. Подібно як і у випадку хлопця, котрий був зцілений від епілепсії, недуга жінки була комплексною проблемою, й потребувала більше ніж просто медичного підходу. У її випадку правильним буде наголос на те, що вона радше була під певним впливом демона, котрий пригноблював її, а ніж на факті, що вона була одержима, оскільки увага уривку зосереджена на своєрідних медичних аспектах хвороби й нічого не говориться про якусь її явну поведінку, котра є типовою для одержимих.
          В другому вірші йдеться про те, що "начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: "Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній" (Лк 13:14). Чи дійсно зцілення було заборонено в суботу? Хоч начальник синагоги, оцінив вчинок Ісуса як "роботу" ми не маємо в наявності свідчення про конкретний текст цього періоду, котрий би це забороняв. Безсумнівно, що докір начальника був віддалено оснований на традиційному читанні з книги Виходу 20:8–11 (Пам'ятай на відпочинковий день, щоб святити його. 9. Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє. 10. День же сьомий - відпочинок на честь Господа, Бога твого; не робитимеш ніякого діла сам, ані син твій, ані дочка твоя, ані раб твій, ані рабиня твоя; худоба твоя, ані чужинець, що перебуває в твоєму дворі. 11. Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його.) та подібного заклику з книги Второзаконня  5:12–15, – однак в обох текстах і близько немає подібного наказу. Найбільш детальні приписи знаходимо в Мішні (усний коментар до Тори, котрий зафіксували письмово щойно 200 р. по Хр.) – це т. зв. трактат про Суботу, який містить 39 заборон (оранка, сівба, жнива, в'язання снопів, молотьба, чищення зерна, селекція зерна, просівання, мелення, роблення тіста, випічка, стриження овець, вибілення шкір, розчісування шкір, фарбування, прядиво, три ткацькі операції, розпускання прядива, зав'язування та розв'язування вузлів, шиття, розривання тканин, мисливство, забій худоби, обдирання шкір, оброблення і зішкрібання шкір, маркування, кроєння матеріалу, писання та витирання написів, будова, розпалення і гасіння вогню, буріння, вдаряння молотком на кінець будови, перенесення вантажів з приватного місця в публічне і навпаки), а інші трактати додають ще  деякі заборони (плескання...). Також Мішна дозволяла в Суботу вести худобу, якщо вона не несла якихось тягарів. Секта Есенів (поселення біля Кумрану на узбережжі Мертвого моря), мала ще строгіші правила ніж фарисеї – якщо худоба впала в яму в Суботу, то їй не можна було допомагати визволитись, однак вони дозволяли йти в Суботу 914, 4 метрів пасучи худобу.
          Невдоволення начальника синагоги відображає подібні настрої, котрі вже раніше висловили Ісусові книжники та фарисеї в  Лк 6:6–11: євангелист Лука показує, однак, що цей чоловік нічого не взяв до серця з тих застережень до мертвого формалізму, котрі попередньо висловлював Ісус. На думку начальника синагоги зціляти можна в будь-який день крім Суботи, в той час як для Ісуса немає кращого дня, ніж показати Божу доброту саме в Суботу.
          Чому це важливо? Слово  שַׁבָּת/ shabat дослівно означає  "відпочивати". Цей день для євреїв був: знаком союзу з Богом; пригадуванням людині про Боже панування над часом; передсмаком  вічної хвали Богові, яка буде безперервним шабатом; днем освячення; пригадував, що Ізраїль відокремлений від інших народів (присвячений Богові, щоб стати прикладом для світу), так само як шабат – від інших днів; врешті це був день родинної спільноти. Нажаль  як ми бачимо попри чудові ідеї переважав формалізм та фундаменталізм…
          Ситуація в котрій опинився сучасний світ, а зокрема Україна є дуже складна. Причин є дуже багато, але найважливішою є та, що є великий брак любові та як наслідок панують гордість, амбіції, жадоба, котрі сіють смерть… Крок до розв'язки великих проблем, криється насправді в бракові численних, щоденних, малих жестів, котрі випливають з любові… В цьому контексті,  2 вірші з сьогоднішнього читання, котрі ми коротенько розглянули вище, можуть послужити нам дуже добру службу, для того щоб ми почали викорінювати в собі звичку винесення дуже легких пояснень та діагнозів, коли йдеться про чиєсь терпіння (в. 13:11), як рівно ж докладали більше зусиль для розвитку співчуття, любові та милосердя – цих найважливіших чеснот, без котрих не зможемо бути щасливі ні ми самі, ні люди навколо нас…
P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2012/12/13-10-17.html