пʼятниця, 27 листопада 2015 р.

Двадцять шоста неділя після П'ятидесятниці (Лк 12, 13 - 21) - Притча про безумного багача.

Відізвався до нього хтось із народу: «Скажи братові моєму, щоб поділився зо мною спадщиною.» 14. Ісус промовив до нього: «Чоловіче, хто настановив мене суддею або подільником над вами?» 15. Далі промовив до них: «Глядіть і бережіться всякої зажерливости, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя.» 16. І він розповів їм цю притчу: В одного багача земля вродила гарно. 17. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій! 18. І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток 19. та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! 20. А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? 21. Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога.»
Уривок, який нас цікавить,  є частиною довших повчань Ісуса представлених в Лк 12:1–13:9, – об’єднуючим мотивом для яких є тема пильності. Учень Ісуса повинен бути пильним в багатьох відношеннях та життєвих ситуаціях. В  Луки 12:13–21, Ісус використовує суперечку стосовно спадщини, для того щоб повчити учнів про небезпеку прив’язання (тяжіння) до майна та володіння.  З прохання до Ісуса в Лк 12:13 («Скажи братові моєму, щоб поділився зо мною спадщиною.»), виглядає, що старший брат відмовився дати молодшому те, що належало йому за законом.  Відповідно до Втор 21:17 старший брат завжди унаслідував подвійну порцію майна після смерті батька. Очевидно в часі поділу цього майна сталася типова «родинна» суперечка, що кому належить. Ісус відмовляється бути суддею чи особою, яка ділитиме майно. Він не прийшов запропонувати швидких та короткотривалих розв’язок, які не розв’язують суті проблем. Натомість Він пропонує поглянути на глибші причини та корінь проблеми, й пропонує  універсальну пораду, яка водночас стає  розв’язкою проблеми.
На думку Ісуса, багатство, яке накопичене тільки для себе – триває коротко Для вступу до неба ніхто не може представити валізу повну скарбів.  Бог бажає інших пріоритетів, й тому Ісус заохочує всіх багатіти у Бога.  Він хоче, щоб  всі його слухачі та апостоли зрозуміли, що гонитва за багатством є небезпечним божевіллям та формою пожадливості завжди, якщо воно спрямоване на самого себе. Багатство  спрямоване  тільки на себе – є зубожінням  перед Богом.  Комфорт, який походить з матеріального багатства та сили – дає тільки коротку та фальшиву безпеку, та виявляється марнотою в найважливіші моменти життя.
Для підсумку можна подати кілька наступних характеристик, які з багатого чоловіка, за словами Ісуса, зробили «безумного»:
·       надмірна заклопотаність речами (володінням): поки голос з неба не перериває мрії безумного, в притчі не видно нікого крім чоловіка та його майна; крам та процвітання стали єдиним прагненням його життя, аж доки вкінці не виявилася їх убогість; таким чином притча спонукає слухача до рефлексій над пошуком сенсу життя;  
·       безпечність в самодостатності / самовпевненості: притча змальовує людину, яка нікого не потребує в житті – він сам може себе забезпечити на багато років, й не потребує ні підтримки спільноти, ні любові родини чи друзів, ні навіть впевненості в Божій любові; отож є екстремальне представлення гордої схильності до способу думання, що ми все можемо самі й нікого іншого не потребуємо;
·       опанування жадібністю: жадібність є моральною антитезою до щедрості, великодушності та шляхетності; думка, що він може щось зробити для інших, – потребуючих людей, – ніколи не приходила  багачеві до голови; він ніколи не мав відчуття відповідальності вжити свої достатки для людей менш щасливих ніж він; жадібність з’їла в  ньому, будь-яке співчуття, яке він коли не будь мав;
·       фальшивість / марнота гедонізму: багач веселився  та гуляв у своєму багатстві, а також уявляв, що все його майбутнє буде тільки подальшою реалізацією його примх та бажань; дозвілля, відпочинок, свобода від вимог праці – плани багача нагадують плани багатьох нормальних людей, наприклад, на пенсії; проте важливим залишається запитання: «Чи ми плануємо розсудливо та розважно? Що надає сенс нашому життю сьогодні, й що надаватиме йому сенсу потім ?»;
·       практичний атеїзм: цим провокативним терміном один екзегет окреслив підхід безумного багача до життя; багач може протестувати, що ціле життя вірив у Бога, проте менеджмент його власного життя, розподіл благ та плани на майбутнє показують, що він жив так ніби Бога не має; притча ставить перед нами питання про наші християнські зобов’язання: «Як наша віра в Бога робить вплив на конкретні справи нашого життя?».
          P.S. Інші мої думки на цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2012/12/26-12-13-21.html

пʼятниця, 13 листопада 2015 р.

Двадцять четверта неділя після П'ятидесятниці (Лк 8:41 - 56) - Історія про зцілення кровоточивої жінки та воскресіння єдиної дочки Яіра.

По повороті Ісус був прийнятий народом, бо всі його чекали. 41. Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім'я, який був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату, 42. бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43. Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, 44. підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою - спинилась її кровотеча. 45. Ісус спитав: «Хто доторкнувся мене?» А що всі відпекувались, Петро мовив: «Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться.» 46. Ісус же сказав: «Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.» 47. Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48. Сказав їй Ісус: «Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!» 49. Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: «Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя.» 50. Ісус почувши це, озвався до нього: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.» 51. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір'ю дитини. 52. Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: «Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.» 53. І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54. А він узяв її за руку й голосно промовив: «Дівчино, пробудися!» 55. І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти. 56. Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося
Кінцевою подією в черзі надзвичайних діянь Ісуса в Луки 8 є подвійне чудо – єдине такого роду «переплетене» чудо в Євангелії. Події, які ведуть до воскресіння єдиної дочки начальника синагоги Яіра, є перервані на коротку мить оздоровленням кровоточивої жінки. В одній історії Ісус має справу з хворобою та смертю. Тим самим Лука демонструє владу Ісуса не тільки над природою та бісами (8:22–39), але й над хворобами та смертю. Чуда служать також для одкровення Ісуса Своїм учням – Він є Божий Месія, якому можна повністю довіритись. Про важливість віри в Ісуса (довіри Ісусові) Лука наголошує в 8:48–50 – важливо вірити, що Ісус здатний робити великі речі. А коли Ісус діє – він показує своє надзвичайне милосердя, й потверджує, що учні можуть завжди покладатися на Нього. Дії Ісуса –  також демонстрація Його влади та сили, які Він дає і своїм учням посилаючи їх на служіння (опис чотирьох чудес зображених в Лк 4:31–5:11 завершується покликанням перших апостолів та дорученням Петрові – "віднині будеш ловити людей"; після чудес у восьмій главі – дев’ята глава Луки починається з того, що Ісус дає учням свою силу та посилає їх на місію; Лука також демонструє, що чуда, які в Євангелії  чинить Ісус – в Діяннях апостолів чинять Його учні).
Євангеліє засвідчує й широту «соціальної» діяльності Ісуса: лідер синагоги, дитина та хвора жінка, яка в очах ізраїльтян вважається нечистою. Для Ісуса не має різниці чи це чоловік чи жінка, дитина чи доросла людина, чистий (-а) чи нечистий (-а)…
Незвичайним виглядає інший важливий елемент: «Він (Ісус) наказав їм (свідкам чуда) нікому не говорити, що сталося» (Лк 8:56). Насправді тут йдеться про наступне: Ісус не хотів зосереджувати Свого служіння тільки на чудах, які Він міг вчинити. Євангельська традиція засвідчує, що тільки таке зосередження – неодноразово спантеличувало та відвертало увагу людей від правильного та глибшого розуміння особи Ісуса ( Йо 6:26; Лк 11:27–29; = Мт 12:38–39; = Мк 8:11–13). Крім того, подібно як і в двох інших синоптичних Євангеліях (Мт та Мк), Ісус забороняє батькам воскреслої дочки говорити про те що сталося з огляду на педагогічні міркування, які своєю ціллю мали спростувати звужене націоналістично-політичне бачення місії Месії (Месію очікували як політичного провідника народу, який будучи Божим помазаником, зможе підняти народ на боротьбу проти римського гніту; Ісус натомість хотів показати, що найбільшим ворогом є не Рим, а Сатана, й відтак справжнім визволенням, – є звільнення від влади гріха та смерті).  
Кілька наступних висновків стосовно цього уривку та  Лк 8 загалом є важливими:
·     Чуда Ісуса, об’єднані в Лк 8:22–56, засвідчують, що Він має владу над будь-якими силами, які поневолюють людину: зовнішніми (сили природи чи демони) та внутрішніми (хвороби чи смерть).
·       Віра, навіть така боязка як у кровоточивої жінки, – є дуже важливою та має особливу цінність, оскільки може «мобілізувати» Бога; жінка була настільки мудра, що зосередилася не на своїй хворобі, але на Ісусі й відтак її віра була більш важлива ніж її страх; в результаті вона поклалася на Ісуса; коли її cконфронтували та викрили, вона відверто сказала, що Ісус зробив їй.
·      Віра Яіра поміж іншим вражає терпеливістю – поки Ісус «бариться» по дорозі розмовляючи з жінкою, – Яір вірить, – хоча інші вважають, що все втрачено; Бог має Свій час…інколи щоб досвідчити могутність Його сили – потрібно безмежної довіри та великої терпеливості.
·      Всі чотири розповіді про чуда Ісуса (Лк 8:22–56) служачи увиразненням Його надзвичайної сили, стають сприятливою нагодою щоб «побачити» Бога, досвідчити Його спасенний дотик; сила Ісуса виявляє безсилля будь-яких «сил», які протистоять Богові та людям, – які б форми вони не приймали (катастрофи, напади демонів, хвороби, смерть), – Ісус здатний подолати їх усіх; оскільки Ісус перемагає смерть, ми починаємо розуміти, що маємо справу з Богом; усі чуда вимагають від нас одного – довіри, а ціле Євангеліє засвідчує, що Ісус є гідний довіри; те, що Ісус обіцяв, Він виконає (Лк 1:1–4); тільки Божа сила є абсолютна – смерть не є головним (основним) завершенням людського життя; зустрітися з Ісусом та пізнати Його – означає зустрітися з Життям та пізнати Бога.
        Пізнати Бога означає відкрити для себе унікальний факт, що Він перший полюбив нас (пор.1 Йо 4:19) й що саме Господь є той котрий шукає мене і тебе аж поки не знайде (пор. Лк 15:4) та що Його бажанням є утерти кожну сльозу й звільнивши нас від скорботи, плачу, смутку та болю (пор. Одкр 21:4), дарувати нам повноту життя (пор. Йо 10:10) та бути всім і у всьому (1 Кор 15:28).
        В цю неділю на прикладі зцілення кровоточивої жінки та воскресіння дочки Яіра, Лука засвідчує, що ти і я є дуже цінними для Ісуса, бо Він не тільки може дарувати нам більше ніж ми просимо і розуміємо (пор. Еф 3:20), але й з любові віддав за наші гріхи Своє життя (пор. Гал 1:4; 2:20; Еф 5:25), й тепер сівши праворуч Отця заступається за нас (пор; Рим 8:34), й бажає, щоб ми пізнали оцю Його надзвичайну любов, котра перевищує розум, і щоб сповнилися всякою Божою повнотою (пор. Еф 3:19).
P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2012/11/24-8-40-56.html