суботу, 26 вересня 2015 р.

Сімнадцята неділя після П'ятидесятниці (Мт 15, 21-28) - про віру жінки ханаанянки.

Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську. 22 . Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно.» 23 . Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити: «Відпусти її, бо вона кричить за нами.» 24 . А він у відповідь промовив: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля.» 25 . Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: «Господи, допоможи мені!» 26 . Він відповів їй: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.» 27 . А вона каже: «Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.» 28 . Тоді відповів їй Ісус: «О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.» І видужала її дочка від тієї години.
Цей уривок викликає критичні запитання. Основні можна звести до наступного – чому Ісус виглядає жорсткий, зверхній та навіть не чутливий? На ці й подібні запитання існують  різні пояснення, одне з котрих звучить наступним чином: «Ісус провокує учнів переосмислити їхнє ставлення до інших народів». Оскільки євреї негативно ставилися до язичників та через їх аморальне життя називали їх псами, то Ісус відповідаючи жінці на повторне благання про допомогу іронічно стверджує те, що відображало спосіб думання учнів: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам».  Іронічний вислів Христа, та постава жінки мали б трохи присоромити учнів й спонукати їх до переосмислення свого ставлення до язичників.

пʼятницю, 11 вересня 2015 р.

П'ятнадцята неділя після П'ятидесятниці (Мт 22, 34 - 46). Найважливі запитання... ...

Довідавшись, що він замкнув уста садукеям, фарисеї зібралися разом. 35. І от один із них, законоучитель, спитав його, спокушаючи: 36. «Учителю, котра найбільша заповідь у законі?» 37. Він же сказав до нього: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: 38. це найбільша й найперша заповідь. 39. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. 40. На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються.» 41. Коли фарисеї були вкупі, Ісус спитав їх: 42. «Що ви думаєте про Христа? Чий він син?» Кажуть йому: «Давидів.» 43 . Він до них мовить: «Як же Давид у надхненні називає його Господом, 44. кажучи: Господь промовив Владиці моєму: Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги. 45. Коли, отже, Давид його Господом називає, то як він може бути його сином?» 46. І ніхто не міг йому відповісти й слова, і від того дня ніхто не важився більше його запитувати.        
Читання  з Євангелія цієї неділї (Мт 22, 34 – 46) складається з двох тематичних уривків, які містять слова Ісуса сказані Ним до фарисеїв в останній тиждень перед розп’яттям.
В першому уривку, який включає вірші з 34 по 40, Матей розповідає як після відходу садукеїв, фарисеї збираються довкола Ісуса й один законовчитель з їхнього числа пробує спіймати Ісуса на слові, задаючи йому  наступне питання: «Учителю, котра найбільша заповідь у законі?» (Мт 22, 36). У відповідь Ісус цитує два уривки з Тори : «Любитимеш (Возлюбиш[1]) Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю»(Втор 6, 5) та «Любитимеш (Возлюбиш)  ближнього твого, як себе самого» (Лев 19, 18). Перша цитата в книзі Второзаконня стоїть відразу після т. зв. молитви  Шема, з якої по сьогодні кожний єврей починає свій день: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний» (Втор 6, 4). Шема, Заповідь любові Бога (яка у Второзаконні повторюється ще два рази: 10, 12; 30, 6) та інші заповіді представлені у Второзаконні, служать для підведення підсумків Закону Мойсея та являють документ відновлення Союзу з Богом у землі Моав, перед тим як Ізраїль увійде в Обіцяну землю. Друга цитата з книги Левіт 19 є частиною т. зв. «Кодексу святості»: Бог через Мойсея закликає Ізраїль бути святим, оскільки Господь Бог є Святий. Звідси найважливіша ознака святості – любити ближнього.
          Грецький текст підкреслює глибоке значення кожного слова в обох заповідях:
Mat 22, 37(=Втор 6, 5):
Любитимеш (αγαπησεις agapisis: слово стоїть в майбутньому часі активного стану другої особи однини, і тим самим вказує на завдання для цілого життя, яке потрібно гаряче сповняти кожною конкретною особою. Любов, яка тут мається на увазі це є жертовна любов, яка дарує себе. Це саме слово вказує, яку любов Бог має до людини – Йо 3, 16).
 Господа, Бога (κυριον τον θεονKirion ton Teon: слово Κυριος – вказує на грецький переклад імені Бога, яким Він об’явився Мойсеєві (Вих 3) перед виходом з Єгипту і таким чином вказує на Бога Спасителя, який потужно діє в історії світу та кожної людини щоб зробити її щасливою).    
твого (σουsuv: того якого знаєш особисто, якого впізнаєш і з яким маєш стосунки),
всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю (перелік різних сторін особи підкреслює, що мова йде про всю повноту людини; за словами одного коментатора – любити кожною частинкою свого буття; у Второзаконні сказано «всією кріпостю – силою», а Матей каже «думками», що в принципі не міняє загальної суті; найважливіше, що тут іде мова про вчинки а не емоції.[2]).  
 Mat 22, 39 (= Лев 19, 18)
Любитимеш (αγαπησεις agapisis: значення те саме, що й випадку любові до Бога. Тому «Ніхто неспроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо 15, 13)).

 ближнього (τον πλησιον plision: буквально означає того хто є поруч, також сусіда. Отже любити не тих кого поруч не має – таких любити легше, а всіх кого зустрічаю. В притчі про Милосердного самарянина Ісус дуже чітко це підкреслює (Лк 10, 25 – 37)).

свого (σου suv: іншу людину, з якою разом представляємо людський рід та носимо в собі образ і подобу Божу; яку Бог так само трактує як і мене; людину яка не знає ближнього і подібного до себе в жодному створінні на землі окрім іншої людини…).
як самого себе (‘ως σεαυτονhos seavton:  вказує на міру, яка властива  кожній нормальній людині та виключає будь які патології. В посланні до Филип'ян Павло наводить ще більш заохочувальний приклад (2, 4).[3]).
          В другому тематичному уривку (22, 41 – 46)  вже сам Ісус задає  запитання фарисеям: «Що ви думаєте про Христа? Чий він син?», і отримує тільки частину правильної відповіді: «Кажуть йому: «Давидів» (22, 42). Тоді Ісус цитуючи 110-й месіанський псалом ставить їх перед дилемою: в цьому псалмі Давид говорить про двох осіб, яких трактує вище ніж самого себе та називає обох однаковим словом Господь – Κυριος Kyrios (Сказав Господь Владиці моєму: «Засядь праворуч мене, доки не покладу ворогів твоїх тобі підніжком» (Пс 110, 1)). Таким чином питання наступного характеру: «Як Месія може бути тільки нащадком великого царя Ізраїлю? Жоден цар Ізраїлю ніколи не був настільки близьким до Бога, щоб його можна було зобразити, навіть метафорично, як того хто сидить праворуч Бога».[4]  Ізраїль, який палко чекав прихід Месії, не міг собі уявити, що Бог у ролі Свого Помазаника пошле власного Єдинородного Сина. І цей Син не буде воювати тільки з наслідками гріха, при тому ж його інструментами, – жорстокістю та насильством, – ні Він прийшов воювати не проти Риму та інших імперій, але проти диявола, гріха і самої смерті. Саме це означає «покласти ворогів під ноги» (Мт 22, 44) та «знищити усяке начальство й усяку владу і силу…знищити останнього ворога – смерть… щоб Бог був всім і у всьому» (1 Кор 15, 24 – 28).
          Бог в якого ми віримо «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо» (Еф 3, 20). Він може і хоче навчити нас любові, про яку йде мова в першій частині сьогоднішньої Євангелії та зробити нас вільними та щасливими людьми. Для цього не потрібно багато – тільки відповісти собі на кілька запитань: «Ким насправді для мене є ІСУС? Чи я готовий (-а) піти далі в своїх уявленнях про Бога ніж сучасники Ісуса, про яких іде мова в сьогоднішній Євангелії?   
Чи я читаю Євангеліє як  звичайну книжку, чи, як Живе Боже Слово звернене до мене сьогодні?
Чи я готовий (-а) відкритися на запрошення Бога у Євангелії цілим своїм серцем та підкорити Йому все своє життя, чи тільки сприймаю  якісь окремі його частини, які хочу якось допасувати до свого життя ?».    




[1] В українських перекладах тільки о. Рафаїл Турконяк правильно перекладає грецьке αγαπησειςagapisis в майбутньому часі (в о. І. Хоменка та митр.І. Огієнка маємо наказовий теперішнього часу).
[2] Билл Г., Карсон Д.(ред), Ветхий Завет на страницах Нового. Ев. От Матфея. Ев. От Марка. Коллоквиум, Черкасы 2010, 185
[3] Там же – 188
[4] Там же – 189 – 190