суботу, 29 серпня 2015 р.

Тринадцята неділя після П'ятидесятниці - притча про злочинних виноградарів (Мт 21:33 - 42).

Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. 34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. 35. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. 37. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 38. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб'ємо його й заберемо собі його спадщину. 39. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. 40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?» 41. «Лютих люто вигубить», - відповіли йому, - «а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.» 42. Тоді Ісус сказав їм: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших.
      Євангеліє цієї неділі представляє частину полеміки Ісуса з релігійною елітою Ізраїлю за кілька днів до Його розп’яття. Після урочистого в’їзду в Єрусалим, під час якого народ вітав Ісуса словами «Осанна!» (Мт 21:1 – 11), та акції Ісуса в храмі (Мт  21:12 – 17), притча про виноградник (Мт 21:33 – 46), – стала третьою з більшої черги основних причин (четверта причина – помазання Ісуса жінкою в домі Симона фарисея, яке багато коментаторів розглядають як помазання Месії – Мк 14:3 – 9; Мт 26:6 – 13; Лк 7:36 – 50), яка в результаті призвела до смерті Ісуса.
Притча розміщена в Мт 21:33 – 42 (див. також Мк 12:1 – 12; Лк 20:9 – 19)  з одного боку  є алегоричним представленням історії спасіння, а з іншого служить коментарем до образів та плану смерті Ісуса, що розкриваються в подальшім наративі Євангелія.

пʼятницю, 21 серпня 2015 р.

Дванадцята неділя після П'ятидесятниці (Мт 19, 16 - 26). Багатий юнак та проблема нашої християнської зрілості...

Аж ось один приступив до нього й каже: «Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» 17. Ісус сказав до нього: «Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.» 18. «Яких?» - питає його. А Ісус до нього: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, 19. поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.» 20 . Каже юнак до нього: «Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?» 21. «Якщо хочеш бути досконалим», - сказав Ісус до нього, - «піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.» 22. Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. 23. Тоді Ісус сказав до своїх учнів: «Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. 24. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство.» 25. Почувши це, учні здивувалися вельми і сказали: «Хто ж тоді може бути спасенний?» 26. Ісус глянув на них пильно й мовив: «У людей це неможливо, Богові - все можливо.»
Реалізація Євангелія (Доброї новини про настання Божого Царства завдяки смерті та воскресінню Христа) в особистому житті завжди вимагає усвідомлення, довіри та відваги на певний ризик. Усвідомлення, що маємо справу з великим Богом – Богом, який для того, щоб нас обдарувати життям, став людиною, пішов на хресну смерть та воскрес із мертвих. Довіри Богові, який не зосереджений на самому собі, але постійно діє (пор. Йо 5, 17), аж поки не витре кожну сльозу в будь-якої людини, яка живе на землі (пор. Одкр 21, 4). Відваги на ризик, щоб залишити позаду людські практичні рації, вигоди, гарантії та піти за Ним, відгукнутися цілим серцем на Його слово, щоб в сто раз більше одержати (не про минаючого!!!) і життя вічне мати в спадщину (Мт 19, 29).
 В Євангелії від Матея (як зрештою і в Марки та Луки) найважливіші повчання Ісуса висловлені в контексті навчання про Боже Царство. За словами ап. Павла: «царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рм 14, 17). Говорячи простою мовою, праведність – правильні стосунки з Богом та людьми завдяки прийнятій Божій Благодаті (праведності), в результаті яких, – в серці панує мир, який дозволяє Св. Духові сповнювати нас глибокою та постійною радістю. Усвідомлення вартості цього царства (цього стану; такого рівня стосунків), як найціннішого скарбу чи дорогоцінної перли, за словами Ісуса, мало б спонукати людину (яка почула про нього, знайшла чи бодай трошки пережила його реальність) на ризик відваги поставити все інше в житті на другий план (пор. Мт 13, 44 – 46). В читанні Євангелії цієї неділі Ісус називає такий спосіб життя досконалим: «Якщо хочеш бути досконалим», - сказав Ісус до нього, - «піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.» (Мт 19, 21). Грецьке слово τελειοςteleyos, окрім значення досконалий, має також значення – цілісний, зрілий, довершений. Це слово дуже чітко окреслює Божий задум стосовно людини.
Юнак, який виконував принаймні п’ять заповідей стосовно своїх ближніх (пор. Мт 19, 18 – 20), все ж не їх вважав найбільшим скарбом. Люди, які його оточували (або ті бідні, яких кричущих потреб він просто не помічав) все ж не вважалися для нього найбільшою цінністю. Брак глибшого усвідомлення, відтак відсутність довіри до слів Христа, і як наслідок не здатність на відважний ризик наслідування Ісуса. Половинчастість юнака, не дозволила Добрій Новині про царство (а також надзвичайну цінність людини; пораді про найкращу дорогу, щоб стати щасливим)  заповнити його серце і в кінці в певній мірі привела його до своєрідного ідолопоклонства.
Християнство за своєю суттю є свідченням про невимовну любов Божу, яка виявляється в смерті Ісуса на хресті. Це також  намагання жити цією Любов’ю. Не можна говорити про любов до Бога не люблячи своїх ближніх (Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. 21 . І таку ми заповідь одержали від нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.» - 1Йо 4, 20 – 21). Що в моєму житті є перешкодою цій любові ? Які основні перепони для моєї цілісності (довершеності та зрілості)? Що не дозволяє мені жити у Божій праведності – завдяки Божій благодаті мати правильні стосунки з Богом і моїми ближніми ? Коли я ставлю собі ці питання, то відчуваю потребу молитви про глибше усвідомлення, довіру та ризик відваги, про які я згадував на початку…