пʼятниця, 31 липня 2015 р.

Дев'ята неділя після П'ятидесятниці (Мт 14:22-34) - Ісус та Петро ходять по воді.

 І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ. 23. І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один. 24. Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. 25. О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем. 26. Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» - заговорили й закричали з переляку. 27. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: «Заспокойтесь, - це я, не страхайтеся!» 28. Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!» 29. «Підійди!» - сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса; 30. але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: «Господи, рятуй мене!» 31. Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: «Маловіре; чого засумнівався?» 32. І як увійшли до човна, вітер ущух. 33. А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: «Ти істинно - Син Божий!» 34. І перепливши, прибули в землю генезаретську.
Ця історія має дві головні теми, які взаємно переплітаються: перша є свідченням про надзвичайну діяльність Ісуса, в іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Його учням.
Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод, — моря або Йордану. Проте єдиним, про кого Писання розповідає як про того Хто «ходив» по воді – був сам Господь. Тут же по воді йде звичайна людина – Петро. Це стає можливо завдяки надзвичайній Присутності та слову Того, Хто на сумніви та переляк учнів («учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» заговорили й закричали з переляку», – Мт 14, 26) відповідає: «Заспокойтесь, - це Я (Εγω ειμι ego eimi), не страхайтеся!» (Мт 14, 27). Грецький оригінал цього виразу, на українську мову дослівно перекладається «Я Є» і тим самим вказує на ті самі слова, якими Господь об’явився в палаючому кущі Мойсеєві на горі Хорив (пор. Вих 3, 14). В Євангелії від Йоана, одним з головних завдань якої є підкреслити факт, що Бог воплотився в Ісусі, сам Ісус  аж 147 разів повторює ці слова на означення власної Особи. Матей показує, що так довго, як ми довіряємо слову Того Хто Є, – ми є здатні на цілком не можливі з людської точки зору вчинки, – як тільки Ісус  сказав: «Іди!», Петро вискочив з човна та пішов Йому назустріч. Поки він не зводив своїх очей з Ісуса, то чинив не можливе, проте коли зосередив увагу на сильному вітрі та розбурханому морі, то налякався й почав потопати. І хоч ця подія могла викликати в пам’яті перших читачів Матея історії про перехід Ізраїлю  через Червоне море та Йордан (пор. Вих 14, 15 – 25; ІН 3. Також в одному равіністичному переданні розповідається, що перший ізраїльтянин, який переходив через Червоне море почав тонути в його хвилях, проте був врятований жезлом Мойсея, яким той розділив море.), – вчинок Петра, був ще більшим чудом – чудом можливим завдяки довірі Христові. Без цієї «відваги довіри» до Христа, всяка наша активність буде будовою на піску (пор. Мт 7, 24 – 27).
Мене особливо торкають слова Томаса  Райта (N. T. Wright), якими він в одному з популярних коментарів так говорить про цей уривок Євангелія: «Апостоли, які сиділи в човні бачили багато проявів влади Ісуса, слухали Його проповіді та молилися так як Він навчав. Тепер цим вправним рибалкам було важко: вони боролися з веслами, але майже не могли просунутися проти вітру. І ми сьогодні, хоча й багато винайшли, навчилися, відкрили для себе, все ще не маємо достатньо сил, влади та знань, щоб досягти все те, що необхідне для нас. Ми винайшли велику кількість військової техніки, але поки-що не придумали таких машин, які могли б встановити на землі мир. Ми готові відправити людину на Місяць, але не можемо нагодувати голодних на планеті Земля. Наші прилади дозволяють слухати звуки, які видають кити в глибині океану, але ми не здатні почути крик людини, яка живе на сусідній вулиці».
         Дуже багато наших сучасників не знають справжнього Ісуса. Для одних Він є просто добрий учитель, для інших легендарний чудотворець та пророк, ще інші через різні приватні негативні досвіди пов'язані з т. зв. духовним середовищем, – воліли б взагалі оминати розмову про Нього. Є й такі, які просто бояться забагато думати про Нього, бо тоді Він стає викликом для їхнього сумління, а дехто навіть думає, що обов'язково щось втратить, якщо тільки впустить Ісуса в своє життя...

           Словами сьогоднішнього Євангелія Матей свідчить, що Ісус Є Той Хто Є. Він може втихомирити будь-який ураган в нашому житті, подібно, як і розсіяти темряву будь-якої ночі. Може наповнити правдивим змістом наше життя, викинути з нього, те що насправді дуже мало-вартісне та минуще, а обдарувати власним Життям, що дозволить і нам бути причасними оцього вічного Божого  «Я Є». Для цього потрібно тільки одного – визнати, що без Нього ми є просто дуже слабкі, лякливі та маловірні, й що подібно як потопаючий Петро потребуємо Його допомоги. Потребуємо Його сильної руки, яка б підтримувала нас у нашому християнському свідченні серед ночі цього, часто надто загрозливого, світу. Врешті потребуємо, щоб Він завжди був у човні нашого життя та дарував нам мир, надію, радість та любов, якими  зможемо ділитися з іншими...  

пʼятниця, 24 липня 2015 р.

Восьма неділя після П'ятидесятниці (Мт 14:14-22).

Текст Мт 14:14–22
А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15. Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: "Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи." 16. А Ісус сказав їм: "Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти." 17. Вони ж мовлять до нього: "Ми маємо тут тільки п'ять хлібів і дві рибі." 18. Тоді він каже: "Принесіть мені їх сюди." 19. І, звелівши народові посідати на траві, взяв п'ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні - людям. 20. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21. Тих же, що їли, було яких п'ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей. 22. І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.
Цей уривок євангелія підкреслює надзвичайну силу Божого милосердя і любові, яка в розповіді Матея виливається двома цілющими струмками: зцілення та помноження хлібів.

пʼятниця, 17 липня 2015 р.

Сьома неділя після П'ятидесятниці (Мт 9:27-35) - зцілення сіпих та німого біснуватого.

І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!» 28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» - «Так, Господи!» - кажуть йому ті. 29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» 30. І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це.» 31. Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні. 32. А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!» 34. Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» 35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Текст Євангелія від Матея  розміщений в  9:27–35 містить в собі три складові одиниці: розповідь про повернення зору сліпим (9:27–31), історію про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) та вірш 9:35, який виконує роль проміжного підсумку діяльності Ісуса. Всі ці тексти тісно вплетені в богословські лінії Євангелія та відіграють важливу роль у відкритті перед читачем таїнства особи Христа та спонукають, як до оцінки реакції сучасників Ісуса на Його слова й діяння, так і до особистої відповіді на все прочитане та почуте.   
Обидва чуда представлені вище, в контексті довшого наративу Мт 8:1–9:34,  служать для євангелиста унаочненням сповнення есхатологічного спасіння провіщеного пророком Ісаєю: "Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться" (Іс 35:5). Трохи пізніше, коли Йоан Хреститель пошле до Ісуса делегацію учнів, які спитають: "Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?" (Мт 11:3), сам Ісус потвердить, що Його прихід та діяльність є сповненням всього провіщеного Ісаєю: "Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина.  Щасливий, хто через мене не спотикнеться" (Мт 11:4–6).
Розповідь про зцілення сліпих насичена термінами, які є дуже важливими для богослов’я Матея. В Мт 9:27 сказано, що два сліпі послідували (ηκολουθησανikoluvtisan) за Ісусом – в такий спосіб євангелист розвиває тему  учнівства. Цю ж ідею підтримує звертання до Ісуса "Сину Давидів", та висловлення віри сліпими в словах "Так Господи".
Важливо розуміти, що для перших християн ця розповідь була не тільки зображенням навернення когось з поза Церкви. Це була Добра Новина і для самої Церкви, котра є т. зв. corpus mixtum (змішане тіло праведників та грішників), й відтак духовна сліпота окремих її членів, на жаль, також має місце. Євангелист однак засвідчує, що будь-яка сліпота та недуга завжди може бути зцілена, як тільки "сліпий" чи просто духовно "недужий" християнин звертається з вірою до Воскреслого Господа (пор. Мт 13:10–17; 16:5–12, 15–24).
Важливо мати на увазі й наступний факт: якщо в Євангелії від Марка заборона Ісуса розповідати про зцілення – це т. зв. Месіанська таємниця (мала педагогічне значення: Ісусові йшлося про спростування націоналістично-політичної інтерпретації месіанської гідності та місії Христа в контексті якої від Нього сподівалися, що Він очолить боротьбу проти язичників-римлян та переможе їх, в результаті чого Ізраїль стане могутнім царством як колись в часи Давида та Соломона), то тут Матей підкреслює важливість послуху до слів Ісуса (пор. Мт 7:24–27; 28:18–20) – послуху, який також є ознакою учня.
Розповіддю про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) євангелист завершує довший наратив (Мт 8–9) про чудесну діяльність Ісуса та демонструє кульмінацію віри та невіри в середовищі Ізраїля: "…люди дивувалися, кажучи: "Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!". Фарисеї ж говорили: "Він виганяє бісів князем бісівським!" (Мт 9:33–34). Таким чином Матей дає зрозуміти, з якими підозрами зустрінуться апостоли та їх наступники, коли вони почнуть свою місію. Якщо навіть Ісус, – на думку тогочасної релігійної еліти, – не той, за кого себе видає, то, що тоді можна говорити про його послідовників (пор. Мт 10:25: «Досить для учня, коли стане, як його вчитель; а слуга - як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше - його домашніх")?
Проміжний підсумок діяльності Ісуса в Мт 9:35 свідчить, що не зважаючи на всі очорнення, спротив та богохульство вчинені та висловлені супроти Нього, Він все ж не відхилився від своєї місії: "Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу".      
Отже у висновку маємо кілька основних реалій, які понині визначають наше життя: Ісус – якого визнаємо Господом; світ – який сьогодні, так само як і тоді потребує Його втручання; ми – які називаємо себе Його учнями і є послані Ним до цього світу (Мт 28:19). Жнива є дуже великі (пор. Мт 9:37) – багато спраглих сердець чекають на Господа, який через наше служіння хоче увійти в їх життя.
Чи просимо "Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива" (пор. Мт 9: 38) з такою ж самою ревністю й довірою, як взивали до Ісуса євангельські сліпці (пор. Мт 9:27)? Чи самі, як учні,  є  готові переносити очорнення і зневаги сповняючи Його місію? Чи наше життя, довір’я, наш послух, як учнів до Ісуса, є настільки промовистими, що світ навколо нас зможе побачити, почути, досвідчити та переконатися, що "Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки" (Євр 13:8) та що Він є "з нами по всі дні аж до кінця віку" (пор. Мт 28:20)?  

пʼятниця, 3 липня 2015 р.

П'ята неділя після П'ятидесятниці (Мт 8:28-9:1) - зцілення двох біснуватих.

Коли ж Він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли Його два біснуваті, що вийшли з гробниць, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. 29. І почали кричати: «Що нам і Тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?» 30. Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. 31. Біси попросили його: «Як Ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.» 32. «Ідіть» - сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді то все стадо кинулося з кручі в море й утопилося в хвилях. 33. А пастухи повтікали й, прибігши в місто, все розповіли, а й про біснуватих. 34. Тоді все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши Його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць. 9:1. Сівши у човен, Він переплив назад і прибув у своє місто.
Головне завданням євангелиста Матея – показати, як в Ісусі для нас приходить Царство Небесне (Боже). Звідси, екзорцизми, зцілення та інші надзвичайні діяння, в наративі  Євангелія служать для презентації космічного конфлікту між царством Бога та царством Сатани. Опис зцілення двох біснуватих, про яких іде мова в черговій т.зв. «діяльній» частині Євангелія має чітко визначену ціль – показати, що демонічні сили, які здавалося б цілковито керують світом, є нічим перед абсолютною владою Ісуса та будуть остаточно знищені в часі Його Другого славного приходу. Зараз же, – і євангелист це чітко підкреслює, – з приходом Ісуса вже почався цей есхатологічний час (останній період, який закінчиться в часі Парусії загальним воскресінням та переходом до життя майбутнього віку; технічно його називають "інавгураційною есхатологією"). Після демонстрації влади над силами природи – утихомирення бурі на морі (Мт 8:23 – 27), Ісус втихомирює бурю в серцях біснуватих людей.   Він, не веде з бісами переговорів (які тут, подібно як і в пустелі в часі спокус, визнають Його Сином Божим: Мт 4: 3 – 6), не бореться з ними, та навіть не вживає якоїсь формули чи процедури екзорциста – Ісус вживає тільки одне слово в наказовому стані: «Ідіть!» (Ὑπάγετε Мт 8:32). На жаль для людей, серед яких жилі ці нещасні, дорожчими виявилися свині...

 Матей описує подію в такий спосіб, що акцентувати надзвичайну владу Христа. Він хоче, щоб його читачі бачили, яку владу та могутність  має Ісус – Він опановує хаос завдяки тільки одному слову. Щоб це стало можливим у нашому житті сьогодні, потрібно бути готовим втратити все, що стає на перешкоді цілковитому відкриттю нашого життя для Бога. А цей маленький уривок Євангелія, служить великою обіцянкою для всіх нас – жодна форма гріховного безладу (політичного, клерикального, родинного, психологічного,  фізичного) не може тривати вічно. Зцілююча, умиротворююча та відновлююча сила Євангелії Божої благодаті – цілком підкорить сили хаосу, божевілля, хвороби та смерті в житті кожної людини, як тільки ми запросимо туди Ісуса.