середа, 3 червня 2015 р.

Просіть і отримаєте (Йо 16:23–33).

І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, - він дасть вам у моє ім'я. 24. В ім'я моє досі ви не просили нічого. Просіте ж - і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть. 25. Оповідав я вам про те притчами. Надходить година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас, лише - одверто про Отця звістую вам. 26. Ось того дня проситимете ви в моє ім'я, - і я вже не кажу, що за вас Отця буду благати: 27. Отець бо й сам любить вас, бо ви мене полюбили і повірили, що я від Бога вийшов. 28. Я вийшов від Отця і прийшов на світ - і знову полишаю світ і до Отця повертаюсь.» 29. Мовлять до нього учні: «Ось заговорив ти одверто, і ніякої не оповідаєш притчі. 30. І спізнали ми тепер, що ти всевідущий, тож не потрібно тобі, щоб хтось тебе запитував. Ось тим і віруємо, що від Бога єси вийшов.» 31. Відповів їм Ісус: «Віруєте нині? 32. Ось надходить година - і тепер вона, - коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишите. Та я не сам, бо зо мною - Отець. 33. Сказав я вам це, щоб ви мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ.»
          В цьому уривку Ісус недвозначно стверджує, що Його народ має прямий, негайний та безпосередній доступ до Отця, й в будь-який момент може отримати аудієнцію у Живого Бога. Хоча і в Євангелії від Йоана, й в інших Євангеліях Ісус представлений, як той Хто молиться за Свій народ, це не означає, що його послідовники не можуть звертатися до Отця самостійно або молитися за себе самих.[i]
          Навпаки, надзвичайний, надприродний союз Ісуса з Отцем, котрий є однією з головних таємниць у цій книзі, означає, що ті, котрі належать Ісусові, як гілки належать лозі, мають таку ж близькістю до Отця, як сам Ісус. І коли вони просять в ім'я Ісуса, тобто, коли вони моляться у свідомості своєї приналежності до Ісуса і шукаючи Його слави, Отець негайно «приймає» їх і дає їм все, про що б вони не попросили. Все. «Про що тільки попросите», - ще раз підкреслює Ісус (вірш 23).
          Чому це так, пояснює вірш 27: бо Отець нас любить. Настала пора викинути з наших захаращених мізків застарілий образ далекого від нас, нелюблячого, жорстокого бога, якого не знаєш, як умилостивити, й тому довелося підкупити його кров'ю його ж власного сина, перш ніж він зійшов до нас. Пора відкинути і уявлення про віддаленого, «неземного» Ісуса, до котрого ніяк не можна достукатись.
          Найбільшими християнами давнини, були ті люди, які з великою довірою приймали  подібні обіцянки і з усім смиренням вірували в них. Лише гординя заважає нам прийняти подібні щедроти від Бога. І вже зовсім смішно (і сумно), що тепер ми думаємо, ніби Бог слухає тільки тих наших старших братів і сестер у вірі, а наша молитва нічого не вартує. Часто коли ми звертаємося про заступництво до святих, вони дають нам абсолютно несподівану відповідь: двері відкриті. Бог чекає на вас. Увійдіть й самі поговоріть з Отцем.
          Отже, весь цей уривок присвячений Отцю. Тут сказано, як він любить всіх тих, котрі вірують в Ісуса та якими великими є Його обіцянки в Ісусі, котрі Він дав кожному з нас. Почувши такі слова в кінці настанов, учні вирішили, що Ісус нарешті заговорив про Отця прямо і відверто і настільки ж відкрито говорить про Себе. Вони побачили, принаймні, відблиск істини і за цю істину будуть триматися всіма силами.
          Це усвідомлення благості Отця, кріпитиме їх, адже ось-ось наринуть жорстокі хвилі і почнуть кидати їх туди-сюди, немов уламки корабельної аварії. Жахливі події, на які Ісус натякає в цих розділах і які намагається представити перед учнями в різних поясненнях, поглинуть і Його самого, і учнів. Якою буде їх перша реакція? Злякаються і втечуть. Розсіються немов вівці без пастуха. Ісус, їх Пастир, залишиться з ворогом один на один, але навіть тоді Він не буде самотній. Все, що Він здійснить на хресті, Він здійснить у присутності і за допомогою Отця.
          Однак останніми словами цього уривку стануть не слова застереження, а підбадьорення. Якимось дивом навіть посеред страшних випробувань, які їх чекають, учні зможуть знайти мир, і цей мир допоможе їм все подолати. «Божий мир» - не філософська відчуженість від болю і горя. Ніхто не пропонує їм сказати: «Ну що ж, буває й таке», знизати плечима і змиритися з фактом: цей світ - досить-таки погане місце й нічим його не виправиш. Ні, учні повинні успадкувати ту територію, яку Ісус має намір відвоювати для них, ту, яку, за Його словами, Він вже відвоював: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ».
          Так, «світ» буде переслідувати, ненавидіти та висміювати послідовників Ісуса, але цей світ Ісус не обійшов, чи не махнув на нього рукою - Він його переміг. Прийнявши на себе тягар гріхів усього світу, прорвавшись крізь смерть в нове творіння, кинувши рішучий виклик силам зла, руйнування і смерті, Ісус не просто довів філософську думку - він виграв битву. Це почалося давно, ще тоді коли Він зцілив розслабленого та повернув зір сліпому з народження, тоді, коли Він воскресив Лазаря. Він не просто подав приклад - Він встановив нову реальність. Практично думаючі політики воліють для початку розібратися з фактами, а вже потім здійснювати нову програму - так само й Ісус встановив «базові факти», а в найближчі три дні закріпить їх навіки - факти Божого Царства, які вже незмінно увійдуть в історію людства, й саме з них почнеться новий порядок, який колись - в часі Його Парусії, стане загальним.
Місійне завдання.
          Хто та що є основою нашої надії та нашого довір'я? Чи наше життя є свідченням довір'я до Отця? Чи пробуємо своїм друзям та близьким, у важкі хвилини їх життєвих випробувань розповідати про обітниці та запевнення Ісуса?




[i] Коментар оснований на Tom Wright, John for Everyone Part 2: Chapters 11-21 Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK 2002 Kindle Edition, Kindle Location 1565-1617

Немає коментарів:

Дописати коментар