пʼятниця, 26 червня 2015 р.

Четверта неділя після П’ятидесятниці (Мт 8:5–13) – зцілення слуги сотника.

Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його словами: 6. «Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.» 7. Ісус каже до нього: «Я прийду й оздоровлю його.» 8. Тоді сотник у відповідь мовив: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає. 9. Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, - і йде, а тому: Ходи, - і приходить; і слузі моєму: Зроби це, - і він робить.» 10. Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: «Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. 11. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, 12. а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів.» 13. І сказав Ісус сотникові: «Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!» І видужав слуга тієї ж години.
Уривок з Євангелія від Матея розміщений  у 8:5–13 розповідає про зцілення слуги римського сотника з Капернауму. Це надзвичайне свідчення євангелиста, подібно як і уривок, що його випереджує та розповідає про зцілення прокаженого (8:1–4), в наративі Євангелія слідує одразу після Нагірної проповіді, яка розміщена в 5 – 7 главах. Спочатку Ісус навчає словом, а потім тим самим словом діє – зціляє. Матей скомпонував свій твір так, що після навчальної частини Євангелія завжди слідує діяльна. Так повторюється аж п’ять разів (Мт 5 - 7: т. зв Нагірна проповідь; Мт 10: Місія Царства; Мт 13: Притчі про Царство; Мт 18: Навчання про Церкву; Мт 23 - 25 Остання промова Ісуса), кожний з котрих закінчується подібною фразою «і як Ісус скінчив ці слова» (Мт 7:28; 11:1; 13:53; 19:1; 26, 1). В цей спосіб Матей демонструє, що Ісус є  той «новий Пророк»,  про якого заповідав Мойсей в книзі Второзаконня 18:15: «Пророка з-поміж вас, з твоїх братів, такого, як я, Господь, Бог твій, настановить тобі; Його маєте слухатись». Таким чином, з одного боку, Ісус як новий Мойсей (в Старому Завіті Мойсей  дав Ізраїлеві Тору – Вчення (П'ятикнижжя): Буття, Вихід, Левіт,Числа, Второзаконня) проповідує новому Ізраїлеві (Церкві) з нового Синаю (Нагірна проповідь: Мт 5 – 7), а з іншого боку, Він є незрівнянно більший ніж Мойсей: бо ж будучи в абсолютній єдності з Отцем (пор. Йо 10:30) є Животворящим Господом, якого слово «живе і діяльне» (пор. Євр 4:12).
Сила цього слова є грандіозна – ним Він  не тільки творить світ і все, що існує в ньому (Словом Господнім створене небо, і подихом уст його – вся його оздоба - Пс 32: 6), але й підтримує цей світ та діє в ньому в рамках Історії Спасіння (Підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині - Євр 1:3), а в кінці буде судити світ цим же ж словом (Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього - Йо 12:48). Надзвичайно важливим є той факт, що єврейський термін «dabar», на українську мову можна перекласти і як «слово», і як «діло». Звідси гідним подиву є довір’я сотника, який каже до Ісуса: «Скажи лише слово – і слуга мій видужає» (Мт 8:8).
Ісус хвалить віру римського вояка, під якою в семітському розумінні завжди мається на увазі насамперед довір’я до особи (слово віраemuna, в єврейській мові є спільнокореневим зі словом "Амінь" і тому окрім стверджувального змісту, містить в собі  значення вірності, твердості та непохитності). На відміну від грецького світу, та властивого йому абстрактного мислення, семіти ніколи не вживали термін «віра» у відношенні до якихось теоретичних чи абстрактних питань чи істин (тому ідолопоклонство вважалося дуже великим гріхом – вірячи в ідоли, ти по суті узалежнював себе та ввіряв себе комусь чи чомусь, чого насправді не існує, або, що є незрівнянно меншим за людину, яка є вінцем творіння; беручи до уваги факт, що ми уподібнюємося до того кому чи чому поклоняємося, ідолопоклонство було шляхом деградації та нищення особи).
Мудреці, які прийшли зі сходу, щоб поклонитися Ісусові (Мт 2:1–12), римський сотник (Мт 8:5–13), жінка ханаанянка (Мт 15:21–28) – не зважаючи на те, що були язичниками, спромоглися на такий вияв довіри до Ісуса, на який і близько не були здатні ті, які думали, що майже все знають про Бога та були певні, що є кращими від тих  же ж язичників.

Чи сьогодні (читаючи приватно цей уривок чи слухаючи його в храмі) ми маємо відвагу повторити за сотником: "Ісусе! скажи лише слово", – щоб з довір’ям відкритися на силу та Життя, які криються в Добрій Новині – Євангелії?   

пʼятниця, 19 червня 2015 р.

Третя неділя після П'ятидесятниці (Мт 6:22-33) - пріоритети учнів Ісуса.


Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце.
22. Світло тіла - око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. 23. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява - якою ж великою буде!
24. Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити - і мамоні. 25. Ось чому кажу вам: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш - їжі, тіло - не більш одежі 26. Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші? 27. Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть? 28. І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть. 29. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. 30. І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні? 31. Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? 32. Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. 33. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться. 34. Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха.»
            Читання Євангелії третьої неділі після П'ятидесятниці продовжує духовну логіку літургійного року Церков Візантійської традиції: сьогодні мова йде про пріоритети учнів Ісуса. Уривок Мт 6:22-33 є частиною т.зв. Нагірної проповіді Ісуса Христа (Мт 4:23-7:29), яку часто називають Конституцією Божого Царства. Весь цей унікальний наратив Нагірної проповіді, поза вступом (4:23-5:2) та висновком (7:28-29) можна поділити на три основні частини:
1).Проголошення, які представляють учнів як есхатологічну спільноту (Божий народ останніх часів) - 5:3-16;
2). Повчання про спосіб життя в есхатологічній спільноті (5:17-7:12);
3). Есхатологічні перестороги (7:13-27).
            Щоб краще зрозуміти уривок Мт 6:22-33, його слід читати в трошки ширшому контексті Мт 6: 19-34, який представляє дві основні теми: служіння Богові й мамоні (6:19-24) та життєві занепокоєння людини (6:25-34). Серед численних тут присутніх повчань, ключовим є наступний заклик Ісуса: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться"(Мт 6:33).
            Тема Божого Царства є центральною для трьох перших Євангелій - Матея, Марка та Луки. Євангелисти не подають визначення цієї часто повторюваної фрази, тільки тому, що воно було відоме сучасникам Ісуса. Чітке пояснення, що означає цей вислів,  знаходимо в листі св. Павла до Римлян: "Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі"(Рм 14:17). Тут йдеться про Царство не в Ізраїлі чи в якомусь іншому означеному місці, але у стосунках між Богом і людьми. Це відповідь віри, навернення і послуху людей Богові, який любить.
            Отож згідно св. Павла, Царство Боже можна окреслити трьома словами: праведність, мир, радість. Зрозуміти біблійне значення цих слів - означає зрозуміти важливість пріоритетів, які перед нами ставить Господь. Грецьке слово, яке перекладається як справедливість, - в оригіналі Нового Завіту δικαιοσυνη (dikeosini), - на українську мову перекладають також словом праведність, яке в свою чергу є перекладом єврейського צְדָקָה (tsedakah). Відповідно до навчання літератури Мудрості, в світі існує споконвічний порядок речей – צְדָקָה (tsedakah). Джерелом і основою цього порядку є Бог. Мистецтво життя людини полягає в тому, щоб протягом життя розпізнати цей всеохоплюючий порядок і скріплювати його творячи праведність (справедливість) – тобто будуючи правильні стосунки з Богом та людьми. Відтак праведність творить שָׁלוֹם (shalom), який в перекладі з єврейської на українську мову може означати щастя, cпасіння, свободу, невимушеність, мир. Мир – не відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом. Акадське слово «salāmū», найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських  мов, означає «бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим». Все це стає можливим тоді коли людина приймає саме Божий порядок речей і скріплює саме його, а не ставить себе і свої пристрасті та амбіції мірилом всіх речей, будуючи чергову Вавилонську вежу.           
            Праведність у стосунках та як наслідок мир у серці - сповнюють наше життя радістю, - джерелом котрої є Св. Дух, який чинить з людини Свій Храм (пор. 1 Кор 3:16-17). Це стає можливим, коли ми чітко визначаємося з пріоритетами (пор. Мт 6:19-21), намагаємося дивитися на вколо себе Божими очима (пор. Мт 6:22-23) та служимо Господеві й кожній людині, - бо ж вона є Його образом і подобою,- щодня і в кожній конкретній ситуації (пор. Мт 6:25-34). Це і є Царство Боже серед нас.

            Хто чи що формує наші приорітети? Хто чи що є предметом наших щоденних зусиль та прагнень? Як ми бачимо та розуміємо коротші та довші перспективи нашого життя?

четвер, 11 червня 2015 р.

Друга неділя після П'ятидесятниці - покликання апостолів (Мт 4:18 - 23).

А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: 19. «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.» 20. І ті негайно кинули сіті й пішли за ним. 21. Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. 22. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним. 23. І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.
          Щоб зрозуміти духовну логіку цього недільного читання, слід поглянути на нього в контексті читань Літургійного року - зокрема текстів двох попередніх неділь: П'ятидесятниці та неділі Всіх Святих.
          В празник П'ятидесятниці церква читає Євангеліє про нове життя, яке Господь хоче подарувати кожній людині. Уривок з Євангелія від Йоана (7:37-52) дуже конкретно вказує на спосіб як це має  відбутися - вживаючи символіку води, котра дає абсолютно нову якість життя, Ісус говорить про Св. Духа: кожен, хто повірив в Ісуса (довірив Йому своє життя), отримує обіцянку, що в ньому буде мешкати Дух, - особистісна та оновлююча присутність Бога. Книга Діянь апостолів, засвідчує, що на п'ятдесятий день після Воскресіння Ісуса ця обіцянка сповнилася і на апостолів зійшов Св. Дух (пор. Дії 2:1-11), який  цілковито перемінив їх життя - з переляканих та розгублених людей вони перетворилися на енергійних та відважних свідків (див. цілу книгу Діянь).
          В першу неділя після П'ятидесятниці згадуємо всіх святих - тобто тих осіб, які впродовж історії Церкви прийнявши благодать Св. Духа, були завжди готові свідчити Христа (пор. Мт 10:32-33), навіть якщо це вимагало ставити Бога понад усе (пор. Мт 10:37-38) та долати найрізноманітніші перешкоди та спокуси  (пор. Мт 19:27-30). Читання з Апостола цієї неділі (Рм 2:10-16) каже, що все це стало можливим завдяки одній дуже важливій рисі, якою можна охарактеризувати поведінку учнів Ісуса в усіх часи - вірі, - котра в біблійній мові означає радикальне довір'я свого життя Христові (пор. Євр 11:38-12:2).

          Друга неділя після П'ятидесятниці пригадуючи нам покликання апостолів, каже, що Господь ще не завершив Своє діло нового творіння (пор. 2 Кор 5:17). Подібно як колись звичайним рибалкам - "Симонові, що звався Петром, та Андрієві, -  його братові, а також Яковові, синові Заведея, та Йоанові,-  його братові (пор. Мт 4:18,21)" - Ісус сьогодні каже до мене і до тебе:"Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей". Сьогодні, як і тоді, серед численних викликів та небезпек, цей заклик виглядає надто радикальним та шокуючим. Проте тоді, коли до Ісуса "приносили всіх хворих на різні недуги, знеможених стражданням, біснуватих, сновид, розслаблених, і він оздоровлював їх" (Мт 4: 24). Сьогодні таких людей навколо не менше, й Ісус сподівається, що коли ми відповімо на Його заклик, Він зможе дати нам силу Свого Духа та радість буття новим творінням, щоб уже через нас - таких простих і слабких, - як ці рибалки, - переображувати навколишній світ.

пʼятниця, 5 червня 2015 р.

Перша неділя після П'ятидесятниці - Всіх Святих (Мт 10:32 - 33; 37- 38; 19:27-30).

Контекст
Говорячи про контекст будь якого уривку в Євангелії від Матея, слід відзначити одну дуже характерну літературну особливість цього Євангелія, яка полягає в чергуванні певного зразка, відповідно до котрого воно побудоване. Отже йдеться про те, що весь матеріал євангелист ритмічно уклав  в такий спосіб, що блоки розповідного матеріалу, які представляють діяльність Ісуса, змінюються блоками проповідницького матеріалу (т.зв. діяльні та навчальні частини). Існує п'ять частин з великими промовами Ісуса:
1). Мт 5 - 7: т. зв Нагірна проповідь, яка є своєрідною Конституцією Божого Царства (що правда Матей як єврей, який пише до євреїв, щоб переконати їх, що Ісус це обіцяний пророками царствений Месія, замість вислову "Царство Боже", вживає типовий для його одноплемінників термін "Царство Небесне").
2). Мт 10: Місія Царства (Ісус посилає учнів на проповідь і навчає їх як вони мають поводитись та чого сподіватись). 
3). Мт 13: Притчі про Царство (Ісус пояснює учням, яка природа Небесного Царства - як воно не помітно починається, росте і т. д).
4). Мт 18: Навчання про Церкву (йдеться головно про стосунки, які повинні існувати між синами і дочками Царства).
5). Мт 23 - 25 Остання промова Ісуса (Мт 23 містить гостру промову Ісуса супроти лицемірства фарисеїв, а в Мт 24-25 знаходимо слова Ісуса про долю Єрусалиму, - йдеться головно про 70-ті роки першого століття, та про долю світу перед Його другим приходом - Парусією).
          Матей навіть встановив формулу, щоб сигналізувати про ці підрозділи, закінчуючи їх висловом: «Коли Ісус закінчив [ці слова]" (7:28; 11:1; 13:53; 19:01; 26:1).
          Читання з Євангелія цієї неділі (Мт 10:32 - 33; 37- 38; 19:27-30) складається з трьох тематично пов'язаних між собою уривків, які взяті з 10-ї та 19-ї глав відповідно. Перші чотири вірші (32-33 та 37-38) є частиною повчання Ісуса апостолам, яких Він посилає на проповідь в Мт 10, яка в свою чергу є другою навчальною частиною цього Євангелія. Мт 10 починається розповіддю проте, що "прикликавши своїх дванадцять учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч" (Мт 10:1), й після цього послав їх на проповідь "до загиблих овець дому Ізраїлю" (Мт 10:1-15). В наступних віршах (Мт 10:16-23) Ісус каже, що учні будуть як вівці серед вовків, та що їх чекає переслідування. Проте учні не повинні цього боятися, оскільки без волі Отця з ними нічого не станеться, а вони дуже дорогі для Нього (Мт 10:24-31). Однак апостоли повинні бути свідомі того, що бути учнем Ісуса означає бути завжди готовим визнати Ісуса своїм Господом навіть у небезпеці смерті (Мт 10:32-33), та що слідування за Ісусом неминуче спричиняє поділи та не порозуміння навіть з найближчими людьми, яким часом важко зрозуміти пріоритет Божого над усім іншим (Мт 10:34-39). Проте розчаровуватися не слід - прийняти учнів Ісуса - означає прийняти Його Самого (Мт 10:40-42).
          Таким чином,  вірші 10:32-33 та 37-38 належать до кульмінаційної фази навчання Ісусом своїх апостолів, в котрому йдеться про важливість готовності завжди свідчити Христа (32-33), навіть якщо це вимагає ставити Бога понад усе (37-38).
          Текст Мт 19:27-30, який завершує читання цієї неділі, знаходиться в кінці 19-й глави, яка слідує відразу за четвертою навчальною частиною цього Євангелія (Мт 18), в котрій Ісус повчає учнів проте, які стосунки повинні існувати між членами Царства (т.зв. Навчання про Церкву). Деякі екзегети вважають, що Мт 19 є своєрідним смисловим доповненням до повчань присутніх у Мт 18. Отож в Мт 19:1-2 читаємо про те, що Ісус закінчивши навчання (присутнє в Мт 18), залишає Галилею та прибуває в сторони Юдеї, що за Йорданом. Там, у відповідь на запитання фарисеїв, навчає про розлучення (19:3-12), просить апостолів не забороняти дітям приходити до Нього та благословляє їх (19:13-15), розмовляє з багатим юнаком (19:16-22) та навчає про перешкоди, які чинить багатство для входження в Небесне Царство (19:23-26), й вкінці на питання Петра, що апостоли отримають за те, що пішли за Ним, говорить про велику нагороду, яка їх чекає (19:27-30). Таким чином вірші в Мт 19:27-30, слідуючи відразу за розповіддю про багатого юнака та описом перешкод, які не дозволили йому піти за Ісусом, творять певний контраст з поставою молодого чоловіка прив'язаного до своїх багатств.

четвер, 4 червня 2015 р.

Коментар на читання Еф 5:9-19 в понеділок Св. Духа.

1.Контекст.
            Послання до Ефесян називають вершиною богослов'я Нового Завіту. Завдяки опису грандіозного Божого задуму відносно цілого людства - це один з найбільш піднесених творів серед усієї епістолярної спадщини Св. Павла. В цьому невеличкому посланні великий апостол говорить про одвічний задум Бога, який заснував вселенську Церкву Ісуса Христа. Хоча члени Церкви належать до різних середовищ та різних національностей, однак всі вони зібрані в єдине ціле (всі 9 випадків вживання терміну "εκκλησια" є в однині та означають Вселенську Церкву), яке автор описує як Божий Храм (2:20-22), Христове Тіло (1:22-23) та Христову наречену (5:23-32).
            Структуру цього послання можна дуже легко запам'ятати: три перші глави (Еф 1-3) говорять про те, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі - це т. зв. вертикальний вимір. Відтак три наступні глави (Еф 4-6) говорять, що ми як учні Ісуса та члени Його Церкви в результаті отриманих великих благодатей і дарів повинні робити один для одного - це т. зв. горизонтальний вимір
            Кілька віршів першої частини (Еф 1-3) дозволяють побачити унікальність Божих задумів та діянь: "Він дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), 10. щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне (1:9-10). "Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. 9. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. 10. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили" (2:8-10).
            В другій частині (Еф 4-6) на самому початку Павло закликає: "Отож, благаю вас я, Господній в'язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, 2. в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 3. стараючися зберігати єдність духа зв'язком миру" (4:1-3). Рівно ж в другій частині, важливо відзначити наголос на єдності - в цьому посланні великий апостол перелічує сім проявів єдності  в християнському житті: "Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5. Один Господь, одна віра, одне хрищення.  6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх" (4:4-6).
            Текст Еф 5:9-19 знаходиться в другій частині послання (Еф 4-6), та є частиною повчання про нове життя у любові, яке міститься в Еф 5:1-20. Вірші 5:1-2 містять заохочення до жертовної любові та відіграють перехідну роль між попереднім текстом та конкретними вказівками відносно святого життя в Еф 5:3-20. Тому, для того, щоб краще зрозуміти навчання присутнє в Еф 5:9-19, нижче ми розглянемо його в контексті значення цілого уривку Еф 5:3-20

середа, 3 червня 2015 р.

Розмови Воскреслого Ісуса з Петром та Йоаном (Йо 21:15–25).

Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» - «Так, Господи, - відрікає той йому, - ти знаєш, що люблю тебе.» Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!» 16. І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так, Господи, - відвічає йому, - ти знаєш, що люблю тебе.» І мовить йому: «Паси мої вівці!» 17. І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», - то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці! 18. Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш.» 19. Сказав же він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за мною!» 20. І обернувшись, бачить Петро, що за ним іде учень, що його любив Ісус і що під час вечері схилився йому на груди та й запитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?» 21. Тож побачивши його Петро, каже Ісусові: «Господи, а цей що?» 22. «Якщо я хочу, - відрікає йому Ісус, - щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло? Ти йди за мною!» 23. Отож розповсюдилась чутка серед братів, мовляв, не вмре отой учень. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: «Якщо я хочу, щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло?» 24. Це той учень, який оте свідчить і який оте написав, і знаємо, що його свідчення - правдиве. 25. Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус, - та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг. Амінь.
          Діалог Ісуса і Петра - одна з найунікальніших сцен в Біблії, а можливо й, у всій світовій літературі. І що найважливіше: на знак прощення Ісус дає Петрові нове завдання. Коли Петро ісповідує свою любов до Ісуса, той не відповідає йому: «Ну, раз так, тоді все гаразд». Ні, Він каже: «Раз так - годуй моїх ягнят. Паси моїх овець. Годуй моїх овець. Тобто, якщо любиш, то служи іншим».
          Три запитання - як три відречення Петра. Три - число повноти, три - число пам'яті. Запах багаття нав'язується до цієї сцени. Обидва повертаються в ту ніч, ніч випробування для Петра і для Ісуса. Але завдяки стражданням Ісуса страждання Петра можуть бути зцілені. Ісус - пасхальний Агнець, який узяв на себе гріхи світу, і гріх Петра, і ваш гріх, і мій.
          У цій сцені на березі озера Ісус дарує Петру таке переживання, котре згладжує усі сліди його зречення. Петро відрікся від Ісуса тричі. Тричі Ісус запитав Петра, чи він Його любить. Коли Петро відповідав "так", Ісус велів йому пасти Його овець. Одна справа сказати, що ви любите Ісуса, цілком інша - довести своє бажання служити Йому. Петро покаявся, і тепер Ісус просить його виконувати Боже доручення
           Перший раз Ісус запитав: "Ти дійсно любиш Мене більше, ніж вони?" - вживши дієслово, яке виражає вольову і жертовну любов (грецькою "агапао"). В другому запитанні Ісус більше не згадує про інших учнів і знову вживає це саме дієслово. У третьому запитанні вжите дієслово, котре позначує прихильність, симпатію та братську любов й дослівно надає наступне значення запитанню: "Чи ти справді Мій друг? "(грецькою "філео"). Петро натомість в кожній своїй відповіді вживає дієслово "філео".
          Деякі екзегети пробували пояснити чому вживаються різні дієслова. З одного боку через те, що в Новому Завіті ці поняття часто використовуються як взаємозамінні синоніми, цій обставині можна було б не надавати особливого значення. Те саме стосується й трьох доручень Петрові,  -  різні слова (вівці, ягнята) не мають якогось спеціального богословського значення.
          Однак, з іншого боку для християнської духовності, розуміння наших взаємин з Ісусом та як результат, - нашого служіння,  дієслова агапао та філео мають також особливе, - глибше, духовне значення. Йдеться про те, що Ісус любить нас як і не вимовною, безкорисливою та жертовною Любов'ю, й так само є нашим найкращим товаришем. Відповідно, й ми служимо Йому та ближнім, бо досвідчили на собі як Його жертовну так і приятельську, вірну любов.
          У відповідь на запитання, Петро каже до Ісуса: "Ти все знаєш", й тим самим підкреслює всевідання та божество Ісуса. Якщо, Ісус знає усе, то без сумніву Він знає серце Петра й тому доручає йому пасти Його ягнята. Ісус як істинний Пастир  (Йо 10:11, 14) призначає Петра та інших апостолів провадити Божий народ. Свою любов до Ісуса Петро зможе продемонструвати любов'ю до Божого народу, та годуванням його Словом та Євхаристією. Любов Христа в серці Петра стає силою та динамікою його служіння. По сьогодні ця любов Бога, котра дарує прощення та нове життя, є основною причиною та внутрішньою силою служіння Церкви.
          Той факт, що, незважаючи на зречення Петра від свого Господа, Ісус повністю простив його і поклав на нього обов'язки апостола, вселяє справжню надію в сучасних християн, які відчувають свої провини супроти Ісуса й думають, що їх гріхи не можуть бути прощені.
          Ісус не чекає від нас швидких поверхневих відповідей. Він проникає в саму глибину серця кожної людини. Стоячи обличчям до обличчя з Христом, Петро повинен був усвідомити свої справжні почуття і спонукання. Його відповідь Христові - була відповіддю любові на Любов. Усе його наступне життя стало служінням, саме завдяки силі унікального досвіду любові Христа.
          Як би ви відповіли на подібне питання Ісуса? Чи любите ви Його? Чи можете сказати, що ви є друзями Ісуса? Чи досвідчивши Його любов ви готові служити іншим та як служив Ісус, Його апостоли, їх наступники єпископи та всі хто живе проголошенням Доброї Новини?


Щоб усі були одно (Йо 17:18–26).

Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ. 19. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині. 20 . Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, 21. щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав. 22. І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно. 23. Я - в них, і ти - в мені, - щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси мене, та й ізлюбив їх, як ізлюбив мене. 24. Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу. 25. Праведний Отче! Світ не спізнав тебе, але я тебе спізнав, а й оті спізнали, що послав єси мене. 26. І об'явив я їм твоє ім'я, і об'являти буду, щоб любов, якою ти полюбив мене, в них перебувала, - а я в них!» 
          Слово «католицький» в грецькій мові означає «вселенський». Багато людей, в тому числі практикуючі християни, часто не замислюються над суттю Церкви, про те, що таке Церква. Наші уявлення про Церкву випливають з цього уривку Євангелія від Йоана, котрий завершує цю величну молитву Ісуса.[i]
          Уявімо собі якусь визначну особистість минулого - будь-яку людину, котра викликає у вас захоплення і повагу. А тепер уявіть, що історики тільки що виявили серед старовинних рукописів послання від цієї великої людини і в ньому йдеться ... про вас. Що б ви відчули?
          Так от, вірш 20 говорить про вас. Ісус говорить про вас. Про мене. «За тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене», тобто віруючі завдяки слову Його послідовників. Учні Ісуса понесли Добру новину в усі краї світу, а ті які почули цю звістку передали її наступним поколінням. І так далі. Церква завжди, в певній мірі, знаходиться на межі зникнення: достатньо, щоб одне покоління занедбало слово і не передало його далі. Але такого не сталося. Люди неодмінно повідомляють Добру новину іншим людям.
          Про що ж молився Ісус для вас і мене і для всіх Своїх послідовників у всіх майбутніх поколіннях? Він молився, щоб ми були, як сказано в цьому старому символі віри, «в єдиній святій, соборній, католицькій, апостольській Церкві», тобто в єдиній «вселенській» спільноті, і все це має статися завдяки роботі Його послідовників, апостолів, тих, хто був з ним у ту годину. Найбільше Він молився про нашу єдність.
          Єдність - не формальна організація, не зовнішня форма. Наша єдність має бути заснована на єдності Отця і Сина і Св. Духа, на тій самій єдності, котру роз'яснює нам Євангеліє. Наша єдність відображає саме цю єдність, а тому й ми самі повинні бути єдині. І саме за цією ознакою світ побачить і зрозуміє, що подібна людська спільність, поверх будь-яких бар'єрів - раси, звичаїв, статі та класу, може походити лише від самого Творця. «Щоб світ увірував».
          Це продовження слів, сказаних Ісусом в 13:35: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою». Єдність - головний принцип. Часом ми відчуваємо єдність, так ніби чуємо ніжну музику, котра доносяться з-за тієї стіни, якою ми відгородилися один від одного. Часом відчуваємо її, зустрівши християнина із зовсім іншим, ніж у нас, досвідом життя, і виявивши, що, всупереч усім нашим відмінностям, всупереч розбіжностям в традиціях, ми знаємо єдність любові і віри і вона не може бути порушена. Але як же часто, на жаль, ми переконуємося, що Ісусова молитва про єдність так і не здійснилася поки у всій повноті.
          У будь-яких людських стосунках єдність не можна нав'язати ззовні. Нею не можна маніпулювати або залякувати. Але немає вибачення для християн, які в поділеному світі, у світі, де поділ так часто проходить по лінії «релігії», не намагаються в кожному поколінні заново будувати ту єдність, про яку молився Ісус. Якщо ми, учні Ісуса у своїй суті єдині у вірі, чому ж ми не можемо бути єдині у своєму житті та служінні?
          Тут же Ісус повертається до однієї з більш ранніх тем (див. 12:26 і 14:3). Його послідовники повинні бути «з Ним» і побачити Його славу. Вони повинні побачити і осмислити той факт, що Отець підніс Його і зробив володарем світу. Вони повинні дізнатися, що любов, яку дарував Йому Творець, зробила Його люблячим Господом усього світу.
          Нині багато християн відсахується від подібних тверджень. Вони вважають (і їх цілком можна зрозуміти), що це твердження надто зарозуміле, так ніби, претендуючи на особливий статус для Ісуса, вони претендують на особливий статус і для себе. Але так говорити - означає недостатньо розуміти суть Євангелія. Єдина причина вознесіння Ісуса - любов.
          Цією звісткою завершується молитва (вірш 26). Любов Отця охоплює Ісуса, і цією ж любов'ю охоплений Його народ - ось чому Ісус присутній серед своїх учнів, а через них - у світі. У вірші 11 Ісус називав Отця «святим», зараз Він називає Його «праведним» (вірш 25). Отець - суддя всієї землі: хоча світ ополчився проти послідовників Ісуса, Отець простежить, щоб справедливість взяла гору.
          Але, як і всюди в Новому Завіті, та справедливість, про яку ми молимося, справедливий суд, яким Отець явить себе світові, нам відкривається у формі любові, тому що перш за все ми бачимо Отця і його суд в Ісусі. Ісус - той, хто молився за вас і за мене, первосвященик, котрий освятив Себе для радісної служби Отцю, і тепер на наших очах Він йде здійснювати до кінця служіння любові.
Місійне завдання.
Чи я допомагаю об'єднувати Христове Тіло - Церкву? Чи я молюся за своїх ближніх, а також інших християн? Чи уникаю пліток, підбадьорюю інших, віддаю їм свій час та засоби, й не дозволяю собі брати участь у пустих дискусіях, котрі провадять до поділу Христового Тіла?



[i] Коментар оснований на Tom Wright, John for Everyone Part 2: Chapters 11-21 Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK 2002 Kindle Edition, Kindle Location 1738-1799

Просіть і отримаєте (Йо 16:23–33).

І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, - він дасть вам у моє ім'я. 24. В ім'я моє досі ви не просили нічого. Просіте ж - і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть. 25. Оповідав я вам про те притчами. Надходить година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас, лише - одверто про Отця звістую вам. 26. Ось того дня проситимете ви в моє ім'я, - і я вже не кажу, що за вас Отця буду благати: 27. Отець бо й сам любить вас, бо ви мене полюбили і повірили, що я від Бога вийшов. 28. Я вийшов від Отця і прийшов на світ - і знову полишаю світ і до Отця повертаюсь.» 29. Мовлять до нього учні: «Ось заговорив ти одверто, і ніякої не оповідаєш притчі. 30. І спізнали ми тепер, що ти всевідущий, тож не потрібно тобі, щоб хтось тебе запитував. Ось тим і віруємо, що від Бога єси вийшов.» 31. Відповів їм Ісус: «Віруєте нині? 32. Ось надходить година - і тепер вона, - коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишите. Та я не сам, бо зо мною - Отець. 33. Сказав я вам це, щоб ви мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ.»
          В цьому уривку Ісус недвозначно стверджує, що Його народ має прямий, негайний та безпосередній доступ до Отця, й в будь-який момент може отримати аудієнцію у Живого Бога. Хоча і в Євангелії від Йоана, й в інших Євангеліях Ісус представлений, як той Хто молиться за Свій народ, це не означає, що його послідовники не можуть звертатися до Отця самостійно або молитися за себе самих.[i]
          Навпаки, надзвичайний, надприродний союз Ісуса з Отцем, котрий є однією з головних таємниць у цій книзі, означає, що ті, котрі належать Ісусові, як гілки належать лозі, мають таку ж близькістю до Отця, як сам Ісус. І коли вони просять в ім'я Ісуса, тобто, коли вони моляться у свідомості своєї приналежності до Ісуса і шукаючи Його слави, Отець негайно «приймає» їх і дає їм все, про що б вони не попросили. Все. «Про що тільки попросите», - ще раз підкреслює Ісус (вірш 23).
          Чому це так, пояснює вірш 27: бо Отець нас любить. Настала пора викинути з наших захаращених мізків застарілий образ далекого від нас, нелюблячого, жорстокого бога, якого не знаєш, як умилостивити, й тому довелося підкупити його кров'ю його ж власного сина, перш ніж він зійшов до нас. Пора відкинути і уявлення про віддаленого, «неземного» Ісуса, до котрого ніяк не можна достукатись.
          Найбільшими християнами давнини, були ті люди, які з великою довірою приймали  подібні обіцянки і з усім смиренням вірували в них. Лише гординя заважає нам прийняти подібні щедроти від Бога. І вже зовсім смішно (і сумно), що тепер ми думаємо, ніби Бог слухає тільки тих наших старших братів і сестер у вірі, а наша молитва нічого не вартує. Часто коли ми звертаємося про заступництво до святих, вони дають нам абсолютно несподівану відповідь: двері відкриті. Бог чекає на вас. Увійдіть й самі поговоріть з Отцем.
          Отже, весь цей уривок присвячений Отцю. Тут сказано, як він любить всіх тих, котрі вірують в Ісуса та якими великими є Його обіцянки в Ісусі, котрі Він дав кожному з нас. Почувши такі слова в кінці настанов, учні вирішили, що Ісус нарешті заговорив про Отця прямо і відверто і настільки ж відкрито говорить про Себе. Вони побачили, принаймні, відблиск істини і за цю істину будуть триматися всіма силами.
          Це усвідомлення благості Отця, кріпитиме їх, адже ось-ось наринуть жорстокі хвилі і почнуть кидати їх туди-сюди, немов уламки корабельної аварії. Жахливі події, на які Ісус натякає в цих розділах і які намагається представити перед учнями в різних поясненнях, поглинуть і Його самого, і учнів. Якою буде їх перша реакція? Злякаються і втечуть. Розсіються немов вівці без пастуха. Ісус, їх Пастир, залишиться з ворогом один на один, але навіть тоді Він не буде самотній. Все, що Він здійснить на хресті, Він здійснить у присутності і за допомогою Отця.
          Однак останніми словами цього уривку стануть не слова застереження, а підбадьорення. Якимось дивом навіть посеред страшних випробувань, які їх чекають, учні зможуть знайти мир, і цей мир допоможе їм все подолати. «Божий мир» - не філософська відчуженість від болю і горя. Ніхто не пропонує їм сказати: «Ну що ж, буває й таке», знизати плечима і змиритися з фактом: цей світ - досить-таки погане місце й нічим його не виправиш. Ні, учні повинні успадкувати ту територію, яку Ісус має намір відвоювати для них, ту, яку, за Його словами, Він вже відвоював: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ».
          Так, «світ» буде переслідувати, ненавидіти та висміювати послідовників Ісуса, але цей світ Ісус не обійшов, чи не махнув на нього рукою - Він його переміг. Прийнявши на себе тягар гріхів усього світу, прорвавшись крізь смерть в нове творіння, кинувши рішучий виклик силам зла, руйнування і смерті, Ісус не просто довів філософську думку - він виграв битву. Це почалося давно, ще тоді коли Він зцілив розслабленого та повернув зір сліпому з народження, тоді, коли Він воскресив Лазаря. Він не просто подав приклад - Він встановив нову реальність. Практично думаючі політики воліють для початку розібратися з фактами, а вже потім здійснювати нову програму - так само й Ісус встановив «базові факти», а в найближчі три дні закріпить їх навіки - факти Божого Царства, які вже незмінно увійдуть в історію людства, й саме з них почнеться новий порядок, який колись - в часі Його Парусії, стане загальним.
Місійне завдання.
          Хто та що є основою нашої надії та нашого довір'я? Чи наше життя є свідченням довір'я до Отця? Чи пробуємо своїм друзям та близьким, у важкі хвилини їх життєвих випробувань розповідати про обітниці та запевнення Ісуса?




[i] Коментар оснований на Tom Wright, John for Everyone Part 2: Chapters 11-21 Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK 2002 Kindle Edition, Kindle Location 1565-1617

Обітниця радості (Йоана 16:15–23).

Усе, що Отець має, - моє. Тим то й сказав я вам, що він з мого візьме і звістить вам. 16. Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, - і побачите мене: я бо йду до Отця.» 17. Тоді деякі з його учнів заговорили між собою: «Що воно значить те, що він говорить: Ще трохи, і ви мене не побачите, а знову ще трохи, і побачите мене? І оте: Я йду до Отця?» 18. Казали, отже: «Що воно означає, оте «трохи», про яке він говорить? Не знаємо, що він хоче сказати!» 19. Ісус же, відаючи, що вони бажають його спитати, мовив до них: «Розпитуєте один одного, що я хотів сказати словами: Ще трохи, і мене не побачите, і знову ще трохи, і побачите мене? 20. Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться. 21. Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко - з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам'яті про болі нема! 22. Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере. 23. І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, - він дасть вам у моє ім'я.
          Подібно як Св. Павло в Римлян 8, так і в цьому уривку сам Ісус вдається до метафори пологів, щоб показати суть того, що відбувається, і просить Своїх учнів приготуватися до тяжких страждань і тієї вічної радості, яка послідує за стражданнями. Так само жінка страждає в пологах, а потім радіє народженню дитини.[i]
          Пологи - завжди важкі. Гострий біль, перейми, утруднене дихання, майже агонія. Чоловіки можуть лише з жахом спостерігати за цим процесом, але більшість жінок з готовністю йдуть на подібне випробування, оскільки вони вже думають  про те юне життя, яке хоче за їх посередництвом прийти у світ. Через кілька хвилин або навіть секунд після пологів (якщо, звичайно, все пройшло благополучно), і мати, і дитя вже відчувають глибоке задоволення. Попереду ще дні і тижні дискомфорту, тіло буде болісно оговтуватися після такої праці, але головне вже сталося: нове життя прийшло у світ, а з нею прийшла нова радість.
          Ісус навчає учнів, що їх очікує короткий, але надзвичайно хворобливий і напружений період, подібний до моменту народження. Ісус буде забраний від них, але потім вони побачать Його знову. «Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, - і побачите мене». Через смерть і воскресіння Він «йде до Отця», а потім «пошле Св. Духа». Це надзвичайні події, катаклізми, з якими ще не стикався світ. Учні навряд чи зможуть підготуватися до цього, але, принаймні, Ісус їх попередив.
          Все відбувається саме таким чином тому, що зі смертю і воскресінням Ісуса народжується новий світ. Саме цей сенс намагається передати Йоан. Застереження Ісуса не зводиться до банальності: зараз буде погано, а потім все владнається. Все набагато важливіше, й тому коли кілька глав потому ми опинимося біля підніжжя хреста, а потім разом з Марією Магдалиною прийдемо до саду в день Пасхи, нам не слід випускати з уваги глибинний сенс цих подій. Це не просто дивовижні, шокуючі, унікальні події - це наочне свідчення народження нового, Божого світу.
          Ось чому Ісус вважає за необхідне це і ще одне застереження. Йому б багато про що хотілося поговорити з учнями, але вони поки ще не готові, не можуть вмістити всього, до того ж після довгого дня і святкової вечері очі їх змикаються, а Він обрушує на них такі застереження і такі обіцянки, яких світ ніколи ще не чув - і не почує більше.
          З них і так вже досить, навіть занадто. Коли ми бачимо розгублений діалог (вірші 16-19), в якому учні перекидають один одному слова Ісуса, ми відразу розуміємо, що їм важко все це вмістити. Ні, ще не настав час, і одне із завдань «Утішителя» в тому і полягатиме, щоб повністю відкрити їм істину. Дух нагадає їм слова, сказані на цій дорозі Ісусом. Дух поведе їх далі, виховуючи їх розум і уяву, щоб вони змогли нарешті вмістити, і тоді вони осмислять не тільки сказане Ісусом в ту ніч, але і те, що Ісус хотів би сказати, але не став говорити, тому що в той момент вони ще не вміли слухати.
          Дві тисячі років історії Церкви - це час зростання учнів й заглиблення в тайну Ісуса, тайну Пресвятої Тройці, тайну спасіння, - велику тайну Божої любові до кожної людини. Яка динаміка нашого духовного життя? Наскільки наше життя пронизане тою радістю, яка випливає з усвідомлення того, що ми такі бажані та дорогі для Господа?




[i] Коментар оснований на Tom Wright, John for Everyone Part 2: Chapters 11-21 Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK 2002 Kindle Edition, Kindle Location 1513-1553