Виключать вас із синагог. А й година настане, коли
то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові. 3. Чинитимуть
вам те, бо ані Отця, ані мене вони не спізнали. 4. Сказав же я вам це, щоб ви
нагадали те, що я вам говорив, коли прийде ота година. Спочатку не мовив я вам
того, бо я був з вами. 5. Тепер же я іду до того, хто послав мене, - і жаден з
вас мене не питає: Куди йдеш? 6. Та що я вам це сказав, то серце ваше смутку
сповнилося. 7. Кажу вам, однак, правду: Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли
не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, - пришлю його до вас.
8. І коли прийде він, то переконає світ у грісі, у справедливості, і в засуді:
9. щодо гріха - бо не вірують у мене, 10. щодо справедливости - бо йду до Отця
мого, і ви мене вже не побачите; 11. щодо засуду - бо князь цього світу
засуджений. 12. Багато ще я маю вам повідати, та не перенесли б ви нині. 13.
Тож коли зійде той, Дух істини, він і наведе вас на всю правду, - він бо не
промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує, і звістить те, що настане.
Дуже часто віруючі євреї
просили у Бога суду (пор. Пс 17, 26, 43). Для нас «суд» співзвучний
«засудженню», але жителі Стародавнього Ізраїлю думали інакше. Вони боялися не
суду, а зволікань (таке нерідко траплялося і в ті часи). Якщо б тільки
вельможа, наділений владою, прислухався до їхніх скарг і виніс свій вирок! Але
найчастіше, сильним світу цього було не до скарг простих людей. І тоді
псалмопівці зверталися до Бога і просили Його вирішити, хто правий,
а хто винний.[i]
Досить часто в історії
Ізраїлю траплялося так, що весь народ опинявся в положенні скаржника, що очікує
суду. Сусідні сильні народи вторгалися в Палестину, руйнували міста,
спустошували землю, забирали в полон тисячі людей. А потім приходили інші завойовники
і гнали тих небагатьох, хто вцілів першого разу й залишався в Єрусалимі. Навіть
коли через багато років народ відпускали і дозволяли йому повернутися додому,
чергові агресори завойовували країну знову і знову, й відтак кожен на свій лад
принижував обезсилілих ізраїльтян. Люди,
котрі твердо вірили, що їх Бог, Господь, Творець світу, є також Бог праведний і
справедливий, повинні були якось собі це пояснити.
Їм здавалося, що вони
прийшли в суд. (У стародавньому світі не було державного прокурора, й тому
навіть кримінальну справу починали з скарги, яку приватна особа подавала проти
іншої приватної особи, а суддя повинен був «розсудити» їх: одного виправдати
або визнати справедливими його домагання, іншого покарати чи примусити до
чого-небудь). У цьому суді Ізраїль подавав скаргу проти інших народів. За яким
правом Вавилон, Сирія, Єгипет, Рим і всі інші гнітили народ Божий? Хіба вони
чимось заслужили перевагу перед Ізраїлем?
Деякі пророки -
найвідважніші, найбільш сміливі, розігруючи сценарій суду приходили до
висновку, що Ізраїль заслужив цю кару. Ісая говорить, що Ізраїль повстав проти
YHWH, і YHWH по заслугах обрушив кару на свій народ. Про це говорить Єремія,
про це говорить і Даниїл в главі 9.
Але ці ж пророки (а також
інші) мали видіння зовсім іншого Божого суду: Бог винесе вирок на користь
Ізраїлю і проти народів, які жорстоко і зарозуміло гнітили Ізраїль. У цих
видіннях суд обертається на благо Ізраїлю. Бог вирішує, що світ неправий, а
його народ - правий.
Тільки з урахуванням цих
пророцтв і єврейської концепції «світу» можна повною мірою зрозуміти цей досить
важкий для розуміння текст, який лежить в основі цього розділу. У віршах 8-11
мова йде про Святого Духа, «Утішителя» і «Помічника», про котрого йшлося і в
попередньому розділі. Він виступає адвокатом на суді і доводить, що світ
неправий. Однак основна відмінність полягає в тому, що народом Божим тут стають
послідовники Ісуса, а «світ» охоплює не тільки язичників, але й народ Ізраїлю -
тих його членів, хто не прийме Ісуса.