субота, 19 грудня 2015 р.

29-та неділя після П'ятидесятниці: Важливість вдячності, або історія про зцілення 10-х прокажених (Лк 17:11-19).

Одного разу, простуючи до Єрусалиму, Ісус проходив між Самарією і Галилеєю. 12. Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. 13. Вони піднесли голос і казали: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» 14. Побачивши їх, він промовив: «Ідіть та покажіться священикам.» І сталось, як вони йшли, очистилися. 15. Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16. І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин. 17. Озвавсь Ісус і каже: «Хіба не десять очистилось? Де ж дев'ять? 18. І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?» 19. І він сказав до нього: «Встань, іди: віра твоя спасла тебе.»
            У світі, де не було сучасної медицини, існував суворий контроль, щоб запобігти  поширенню заразних хвороб. Деякі захворювання, особливо шкірні, об'єднували під назвою «прокази»,  й тому дві довгі глави в Біблії (Лев 13-14) присвячені діагностиці та профілактиці цієї хвороби. Властиво сама проказа була жахливою шкірною хворобою (у більш ширшому розумінні, ніж сучасна проказа), внаслідок чого за біблійними приписами прокажений мусів жити поза суспільством, хоча Біблія не каже, як це робили багато єврейських вчителів, що причиною прокази було покарання за гріх. Прокажених виселяли зі звичайних поселень, й відтак опинившись близько від людей, вони були зобов'язані кричати слово "нечистий", щоб ніхто бува не стикнувся з ними (13:45-46). Таким чином прокажені, були ізгоями суспільства, яких більшість здорових людей намагалися не помічати.[i]  До певної міри це були заживо похоронені люди.
            Незважаючи на загальне ставлення та абсолютне залишення на самих себе, прокажені не виявляють відчаю чи ненависті, але наближаються до Ісуса з великим смиренням - так як приписував Старий Завіт наближатися до Бога та його представників для молитви.  
            Ісус відповідає на їхнє прохання даром зцілення й вони знову ж таки відповідно до приписів старозавітного законодавства йдуть до священиків, щоб ті посвідчили зцілення та щоб принести жертви на знак вилікування від прокази (пор. Лев 14:2-32).
            Подякувати Ісусові повертається тільки один чоловік - він був самарянин. Самаряни в Новому Завіті це народ котрий виник в результаті змішання євреїв котрі жили в Північному, тобто Ізраїльському царстві, з переселенцями з різних областей ассирійської імперії (пор. 2 Цар 17:24 Езд 4:9-10), котрі заселили міста Самарії після того як ізраїльтяни були депортовані до Вавилону. За наказом ассирійського царя один з полонених священиків повернувся до Самарії, щоб навчати язичницьких переселенців боятися та шанувати Господа (2 Цар 17:27 і наступні), однак від них не вимагалося відмови від поклоніння старим божкам. Після повернення євреїв з полону, самаряни виявили бажання брати участь у відновленні Єрусалимського Храму, однак євреї відмовилися від їх допомоги (Езд 4:2 і наступні), найімовірніше через те, що самаряни поклонялися ідолам й не були чистокровними ізраїльтянами. З цього часу між юдеями та самарянами почалася ворожнеча.
  Хоча самаряни вважали себе благочестивими, все ж юдеї дивилися на них як на людей далеких від релігії, й відтак правовірні євреї уникали з ними будь-яких тісних контактів. Ця неприязнь надає особливого забарвлення історії про зцілення прокажених. Той факт, що самарянин міг подорожувати разом з прокаженими євреями між Самарією та Галилеєю (в.11), вказує на те, що проказа стирала навіть суспільні межі: люди ставали ізгоями незалежно від їх походження.[ii]
            "Що більше дивує: той факт, що одна людина повернулася, кричачи від радості і припала лицем до ніг Ісуса, чи той факт, що решта дев'ять цього не зробили? Лука знову підкреслює ставлення Ісуса до чужинців і аутсайдерів. Цей чоловік, так як і самарянин з іншої історії, своїм прикладом присоромив юдеїв за те, що хоч вони й отримали зцілення, але так і не подякували Богові за це.
            В дійсності тут викриваються не лише дев'ять зцілених прокажених, але й усі ті з поміж нас, хто не дякує Богові «завжди і за все», як про це навчає ап. Павло (Еф 5:20). Розумом, як християни, ми, усвідомлюємо, що наш Бог є податель усього: кожного нашого шматочка їжі, кожного нашого вдиху чи видиху, кожної ноти, яку ми чуємо, кожної посмішки на обличчі дитини чи дружини; все це на додачу до мільйонів набагато значніших речей, є проявами Його щедрості.
            Останні слова Ісуса, адресовані до самарянина, мають глибокий сенс. Слово «вставати» (або «повставати») ранні християни співвідносили з поняттям «воскресіння». Цей чоловік, так само як і блудний син, «був мертвий і ожив». Нове життя, життя, якого в очікуванні майбутнього віку дуже сильно бажав Ізраїль, того дня прийшло в село до цього самарянина й викликало в ньому таку віру, якої він і сам не підозрював у собі.
            Віра і зцілення (пор. Лк 5:20; 8:48; 8:50) знову йдуть поруч. Тут  «віра» означає не просто якесь старе переконання, якийсь загальний релігійний погляд на життя, але віру в те, що Бог життя і смерті діє в Ісусі і через Ісуса. Це не просто якась абстрактна істина, вона здійснюється в дуже конкретному випадку, тут і тепер. Це чергування віри та вдячності й є саме те, що означає бути християнином - чи в I чи в XXI столітті".[iii]
            В контексті складних українських реалій, текст Євангелія цієї неділі пропонує нам подивитися іншими очима на складні події нашого сьогодення. Дуже важливо не переставати бачити в іншому людину подібну до себе; не закриватися на чуже горе, біль чи страждання; навчитися дякувати за все, що вже давно в нашому житті сприймається як належне - дуже часто подібні речі люди в зоні війни вважали б за велике благословення; навчитися дякувати за людей, котрих не знаємо, але ціною життя та над зусиль котрих, ми можемо в мирі провадити наше життя, в котрому вже давно перестали помічати чудеса…
            Один єзуїтський священик, якось сказав, що "хто втратив відчуття вдячності, той позбавив себе відчуття глибшої реальності і зробив своє життя біднішим. Така людина має менше радості від речей, подій і людей. В принципі вдячність є найреалістичнішою життєвою позицією: вона допомагає повніше пізнати життя і укріплює відчуття відповідальності. Бути вдячним - це не означає сприймати явища як самоочевидні, а прослідковувати їх аж до праначала, тобто до Бога" (Піт ван Брімен SJ)

P. S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням: 


[i] Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 310; Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014. p. 225
[ii] Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014. p. 225
[iii] Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 205-207

пʼятниця, 18 грудня 2015 р.

Думки з нагоди свята Св. Миколая (Йо 10:9-16; Лк 6:17-22).

Євангеліє на Утрені (Йо 10:9-16)
"Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде - і знайде пасовисько! 10. Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали. 11. Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. 12. Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, - бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. 13. Бо він - наймит і не турбується вівцями. 14. Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. 15. Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. 16. Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!
Євангеліє на Літургії (Лк 6:17-22)
Зійшовши з ними, він став на рівнім місці, й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. 18. Вони прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. 19. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла. 20. Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: «Блаженні вбогі, - бо ваше Царство Боже. 21. Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. 22. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім'я Сина Чоловічого ради.
           Найбільшою трагедією в історії Ізраїлю до приходу Христа, був Вавилонський полон. Ця страшна акція руйнування міста Єрусалиму та його Храму, як центру релігійного життя, а потім і виселення більшості населення до Вавилону, відбулася в два етапи: в 597 році до Хр. була виселена перша частина мешканців Єрусалиму, а в 587 р. депортована решта народу, а також відбулося знищення міста і Храму. Саме в часі цієї першої депортації приблизно в 593 р. до Хр. починає проповідувати пророк Єзекиїл, слова котрого пізніше були записані в одній з книг СЗ, яка носить його ім'я. Єзекиїл намагається розповісти своїм одноплемінникам про Божу вірність до Ізраїлю й всіх святих людей, та що Божі задуми чи то через суд чи через благословення є ті самі: щоб Його люди прийшли до пізнання, що Він є Господь. Спочатку в главах 1-33 Єзикіїл  проголошує грізні перестороги про майбутнє Ізраїлю та його сусідів, але пізніше, коли народ уже вивезений до Вавилону, в 34-48 главах ми чуємо втішну звістку про духовне та національне відродження: хоч Єрусалим і Храм зруйновані, а люди депортовані, надія залишається.
        Пророцтва Єзекиїла були дуже важливі для його сучасників. Їх мова була цілком зрозуміла людям того часу. Сповнення пророцтв не розглядалося  як одноразовий акт, але як процес. Завдання Єзекиїла полягало в тому, щоб нести звістку надії в час, коли всяка надія вже зникла та вселити впевненість у завтрашньому дні, саме тоді коли здавалося, що життя вже втратило свій сенс.
            Цікаво, що цю секцію потіхи та надії, пророк починає з викриття лжепастирів Ізраїлю.  У Біблії народ Божий часто алегорично зображується у вигляді стада овець. В 34-й главі Єзекиїл викриває пастирів, - тобто духовних та політичних провідників Ізраїлю, за їх користолюбство та нехтування інтересами своєї пастви. Пророк різко підкреслює, що одні вівці розжиріли за рахунок інших, тобто йдеться про те, що значна частина т. зв. еліти придбала своє багатство неправедним шляхом, утискаючи і пригнічуючи бідних і слабких. Страшна криза, в котрій опинився Ізраїль криється зокрема і в ганебній діяльності провідників. Єзекиїл попереджає цих самозакоханих та самовпевнених осіб, що справедливість таки буде відновлена. Ці застереження, відтак змінюється звісткою надії (вв. 21-24). Господь не просто врятує Свою паству, але і дасть їй як пастиря раба Свого Давида і укладе з ними мирний договір-союз. Ім'я Давида тут, як і в інших пророцтвах, вжите символічно - це аж ніяк не означає, що цар Давид буквально воскресне і буде царювати. Мова насамперед йде про те, що майбутній цар володітиме атрибутами свого прототипу Давида, того, на кого Господь вилив Свої благовоління і хто переміг ворогів Ізраїлю.
З Нового Завіту ми знаємо, що це пророцтво сповнилося у Христі, котрий є ідеальним Пастирем та Царем. Саме Ісус Христос, переміг найбільшого ворога не тільки Ізраїлю, але й усього людського роду - диявола, й дарував нове життя своїй пастві, ціною власного життя. Саме Господь Ісус є Добрим Пастирем, котрий прийшов, щоб ми мали повноту життя. Усі слова та діяння Ісуса записані в Євангелії, віддзеркалюють Його серце, думки та прагнення. В них ми відчитуємо Божі бачення та ставлення до кожної людини. Кожна людина на землі може відчути на собі зцілюючий дотик Божої благодаті через прийняття Св. Тайн та слухання Слова. Сьогоднішнє Євангеліє запевняє, що  прагнення й намагання кожного воліючого звільнитися від своїх тягарів (недуг духовних та тілесних) увінчаються успіхом, щойно він стане ближче до Ісуса, довіриться Йому та торкнеться Його. В цьому контексті, слова Блаженств є не просто словами потіхи, але відображаючи Боже мислення та бачення нашої дійсності, служать викликом для всіх котрі здійснюють будь-яке служіння для спільноти.
        Саме у контрасному світлі пророцтв Єзекиїла 34 та Йо 10 можна краще зрозуміти постать, Св. Отця Миколая. Довга і вдячна пам'ять про його милосердне та співчутливе служіння, дуже виразно вказує на те, який образ пастиря він зреалізував у своєму житті. Св. Миколай мав досить серйозні обов'язки у Церкві - з поміж багатьох важливих звершень, як єпископ навіть брав участь у Нікейському Соборі 325 року, однак саме на прикладі його великого співчуття та милосердя ми змалку виховуємо своїх дітей. Напевне приклад життя цього світлого чоловіка, дуже не нав'язливо і просто відкриває перед нами Таїнство Божої Любові в пастирському служінні Христа, а відтак дуже делікатно та не вимушено пропонує надзвичайно важливі рецепти, котрі можуть стати в чудовій пригоді всім тим, котрі сьогодні здійснюють різні важливі служіння та шукають способів для ефективної розв'язки багатьох важливих суспільних, релігійних чи політичних питань.

пʼятниця, 4 грудня 2015 р.

Двадцять сьома неділя після П'ятидесятниці (Лк 13:10-17). Зцілення скорченої жінки.

Ісус навчав в одній з синагог у суботу. 11. Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. 12. Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: «Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.» 13. І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога. 14. Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: «Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній.» 15. Господь у відповідь сказав до нього: «Лицеміри! Чи кожний з вас не відв'язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? 16. Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв'язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?» 17. І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив.
          В цьому тексті я хотів би звернути пильнішу увагу на два вірші, котрі можуть дати нам певну поживу для серйозніших роздумів.
          В Лк 13:11 сказано, що "Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись". Читаючи цей вірш, хтось може спитати: "Якщо причиною тяжкого стану жінки був дух, чому вона не була зцілена за допомогою екзорцизму? Чи цей вірш вказує, що Ісус вважав, що за кожною хворобою криється якась демонічна діяльність?".
          Насправді Євангелія вказують, що  хвороби не є неминуче пов'язані з демонічною діяльністю. Лука, наприклад, згадує три категорії випадків для окреслення зв'язків між демонічною діяльністю та хворобами: часто траплялися  природні хвороби, які не були прямо пов'язані з впливами демонів (8:43–48; 18:35–43); були люди котрі мали в собі нечистих духів, але це не виявлялося через фізичні хвороби (4:31–37); вкінці були випадки, котрі можна окреслити, як комбінацію двох попередніх прикладів (9:37– 45). Випадок про котрий йдеться в сьогоднішньому Євангелії відноситься до останньої категорії. Подібно як і у випадку хлопця, котрий був зцілений від епілепсії, недуга жінки була комплексною проблемою, й потребувала більше ніж просто медичного підходу. У її випадку правильним буде наголос на те, що вона радше була під певним впливом демона, котрий пригноблював її, а ніж на факті, що вона була одержима, оскільки увага уривку зосереджена на своєрідних медичних аспектах хвороби й нічого не говориться про якусь її явну поведінку, котра є типовою для одержимих.
          В другому вірші йдеться про те, що "начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: "Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній" (Лк 13:14). Чи дійсно зцілення було заборонено в суботу? Хоч начальник синагоги, оцінив вчинок Ісуса як "роботу" ми не маємо в наявності свідчення про конкретний текст цього періоду, котрий би це забороняв. Безсумнівно, що докір начальника був віддалено оснований на традиційному читанні з книги Виходу 20:8–11 (Пам'ятай на відпочинковий день, щоб святити його. 9. Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє. 10. День же сьомий - відпочинок на честь Господа, Бога твого; не робитимеш ніякого діла сам, ані син твій, ані дочка твоя, ані раб твій, ані рабиня твоя; худоба твоя, ані чужинець, що перебуває в твоєму дворі. 11. Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його.) та подібного заклику з книги Второзаконня  5:12–15, – однак в обох текстах і близько немає подібного наказу. Найбільш детальні приписи знаходимо в Мішні (усний коментар до Тори, котрий зафіксували письмово щойно 200 р. по Хр.) – це т. зв. трактат про Суботу, який містить 39 заборон (оранка, сівба, жнива, в'язання снопів, молотьба, чищення зерна, селекція зерна, просівання, мелення, роблення тіста, випічка, стриження овець, вибілення шкір, розчісування шкір, фарбування, прядиво, три ткацькі операції, розпускання прядива, зав'язування та розв'язування вузлів, шиття, розривання тканин, мисливство, забій худоби, обдирання шкір, оброблення і зішкрібання шкір, маркування, кроєння матеріалу, писання та витирання написів, будова, розпалення і гасіння вогню, буріння, вдаряння молотком на кінець будови, перенесення вантажів з приватного місця в публічне і навпаки), а інші трактати додають ще  деякі заборони (плескання...). Також Мішна дозволяла в Суботу вести худобу, якщо вона не несла якихось тягарів. Секта Есенів (поселення біля Кумрану на узбережжі Мертвого моря), мала ще строгіші правила ніж фарисеї – якщо худоба впала в яму в Суботу, то їй не можна було допомагати визволитись, однак вони дозволяли йти в Суботу 914, 4 метрів пасучи худобу.
          Невдоволення начальника синагоги відображає подібні настрої, котрі вже раніше висловили Ісусові книжники та фарисеї в  Лк 6:6–11: євангелист Лука показує, однак, що цей чоловік нічого не взяв до серця з тих застережень до мертвого формалізму, котрі попередньо висловлював Ісус. На думку начальника синагоги зціляти можна в будь-який день крім Суботи, в той час як для Ісуса немає кращого дня, ніж показати Божу доброту саме в Суботу.
          Чому це важливо? Слово  שַׁבָּת/ shabat дослівно означає  "відпочивати". Цей день для євреїв був: знаком союзу з Богом; пригадуванням людині про Боже панування над часом; передсмаком  вічної хвали Богові, яка буде безперервним шабатом; днем освячення; пригадував, що Ізраїль відокремлений від інших народів (присвячений Богові, щоб стати прикладом для світу), так само як шабат – від інших днів; врешті це був день родинної спільноти. Нажаль  як ми бачимо попри чудові ідеї переважав формалізм та фундаменталізм…
          Ситуація в котрій опинився сучасний світ, а зокрема Україна є дуже складна. Причин є дуже багато, але найважливішою є та, що є великий брак любові та як наслідок панують гордість, амбіції, жадоба, котрі сіють смерть… Крок до розв'язки великих проблем, криється насправді в бракові численних, щоденних, малих жестів, котрі випливають з любові… В цьому контексті,  2 вірші з сьогоднішнього читання, котрі ми коротенько розглянули вище, можуть послужити нам дуже добру службу, для того щоб ми почали викорінювати в собі звичку винесення дуже легких пояснень та діагнозів, коли йдеться про чиєсь терпіння (в. 13:11), як рівно ж докладали більше зусиль для розвитку співчуття, любові та милосердя – цих найважливіших чеснот, без котрих не зможемо бути щасливі ні ми самі, ні люди навколо нас…
P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2012/12/13-10-17.html


четвер, 3 грудня 2015 р.

Введення в Храм Пречистої Діви Марії (Лк 10, 38 – 42; 11, 27 – 28).

Введення в храм Пречистої Діви Марії (Лк 10:38–42; 11:27–28).
  1. Контекст та вступні зауваження.
            Підставою для святкування празника Введення в храм Пречистої Діви Марії є розповідь в т.зв. протоєвангелії Якова[i]  (одне з так званих   «Євангелій дитинства») про те, як її батьки Йоаким та Анна, отримавши младенця завдяки своїм ревним молитвам вже у старшому віці (як колись Авраам та Сара – пор. Бут 21), віддали її на виховання до Храму, як свого часу зробила Анна – мати пророка Самуїла, яка також  вимолила дитину у Господа (пор. 1 Сам 1). В сам день празника, Церква розважаючи над значенням цієї події, читає два короткі уривки з Євангелія від Луки: розповідь про перебування Ісуса в домі Марти та Марії (10:38–42) – сестер Лазаря, якого Він воскресив (пор. Йо 11) та слова, які передають короткий діалог між Ісусом та жінкою з натовпу в часі Його дискусії з фарисеями (11:27– 28). Обидва уривки об'єднані темами учнівства, й слухання та виконання Божого Слова.
            Читаючи Євангеліє від Луки можна зауважити, що воно містить в собі як мінімум cім тематичних частин: пролог (1:1–4), т.зв. Євангеліє дитинства (1:5–2:52), підготовка діяльності Ісуса (3:1–4:13), діяльність Ісуса в Галилеї (4:14–9:50), роздуми з подорожі до Єрусалиму (9:51–19:27), діяльність Ісуса в Єрусалимі (19:28–21:38), Страсті та Воскресіння (22 – 24).[ii] Кожна з цих вищеназваних частин у свою чергу ділиться на ще менші підсекції, за допомогою котрих автор різносторонньо представляє нашій увазі Добру Новину про те, що Бог зробив для нас у Ісусі Христі.
            Тексти 10:3842 та 11:27–28 знаходяться в тій частині Євангелія, котра розповідає про роздуми Ісуса під час подорожі до Єрусалиму: 9:51–19:27 (протягом наступних глав,  Лука 17 разів згадує про те, що Ісус є «в дорозі»: це надає розповіді більш динамічного характеру[iii]). В рамки цієї подорожі Лука вставляє найбільшу порцію свого розповідного матеріалу: Ісус постійно говорить, і тому, за словами L. T. Johnson,  відбувається формація народу.[iv]  В часі подорожі Він  є  оточений трьома групами людей: аморфні юрби, його опоненти (перед усім  фарисеї), та його учні (слово «учень» вживається 22 рази  9 – 19 глави, в порівнянні до 16 разів у всіх інших євангелістів разом узятих).[v] Ця частина Євангелія, після згадки про відкинення Ісуса самарянами (9:51–56), починається  описом вимог, які стоять перед учнями Ісуса (9:57–10:24) та в котрих він наголошує в  9:62, що «ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого». Завершенням роздумів висловлених  по дорозі до Єрусалиму служить притча про міни (19:11–27), в котрій Господь  в 26 вірші наголошує, що «кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має».
             Весь розповідний блок Лк 9:5119:27 творить ширший контекст для уривків в яких йдеться про реакцію Марти та Марії (10:38–42) та слова Ісуса про важливість слухання та виконання Божого Слова (11:27–28). Якщо прослідкувати розвиток думки Луки в цій частині Євангелія, то можна зауважити, що все тут присутнє навчання Ісуса, він згруповує за допомогою 12-ти тем, кожну з котрих розвивають кілька уривків Євангелія відповідно: 1.   Благословення рішення: привілей, місія та уповноваження (9, 51 – 10, 24); 2. Учнівство: погляд на ближнього, Ісус та Бог (10:25–11:13); 3. Контроверсії, корекції та заклик до довіри (11:14–54); 4. Учнівство довіряти Богові (12:1–48); 5. Розпізнати знаки часу: Ізраїль відвертається геть, але благословення ще можливе (12:49–14:24); 6. Учнівство перед лицем відкинення: основні елементи (14: 25–35); 7. Пошук грішників: небесні приклади (15:1–32); 8. Щедрість та великодушність: поводження з грошима та майном (16:1–31); 9. Фальшиве навчання, прощення та служіння (17:110); 10. Вірність в очікуванні Царя та становлення Царства (17:11–18:8); 11. Смиренне вручення всього Отцеві (18:9–30); 12. Поворот до Єрусалиму: Месіанська сила, особиста переміна, пересторога про відповідальність та вхід з плачем (18:3119:44). 
            Звідси, вужчим контекстом для уривків, які творять читання Євангелія цієї неділі, є друга (про учнівство) та третя підсекції (контроверсії з юдейськими лідерами та заклик до довіри) довшого наративу про подорож Ісуса до Єрусалиму. В 10:25–11:13 Лука наводить слова Ісуса, що бути справжнім учнем – означає любити всіх без винятку людей (притча про милосердного Самарянина: 10:25–37), подібно як Марія постійно мати зосереджений погляд на Ісусі, щоб слухати Його слово (10:38–42) та перебувати в довірливій та ревній молитві до Отця (11:1–13). Підсекція про контроверсії та заклик до довіри (11:14–54) містить закиди фарисеїв стосовно джерела Ісусової сили в зціленнях та екзорцизмах та відповіді Ісуса на їх озлоблену реакцію (11:14–23), навчання та перестороги Ісуса, як потрібно відповідати на Його заклик (11:24–36 – частиною цього повчання якраз і є слова про важливість слухання та виконування Божого Слова), та викриття Ісусом лицемірства книжників та фарисеїв (11:37– 54).
            Таким чином обидва уривки, які творять читання Євангелія празника Введення в Храм Пречистої Діви Марії (10:38–42 та 11:27–28) у своєму контексті наголошують, що справжні учні Ісуса, – це ті хто постійно має погляд звернений до Нього, щоб слухати та виконувати Його слово. Звідси, беручи до уваги життя Пречистої Діви Марії, – сповнене постійного погляду на Господа та Її відповідь віри на Його Слово, – життя сповнене надії та любові, – Церква називає Марію найкращою ученицею Господа та вчиться від неї слухати та відповідати на Його Слово, щоб подібно як і Вона, яка спочатку увійшла в Єрусалимський Храм, а потім сама стала Храм Живого Бога, бути храмом Св. Духа (пор. 1 Кор 3:16–17).
2.Текст Лк 10:38–42; 11:27–28.
Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім'я, прийняла його в хату. 39. Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.» 41. Озвався Господь до неї і промовив: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42. одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.» 
11:27. Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.» 28. А він озвався: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.»
3.Короткий коментар до першого уривку[vi] (Лк 10:3842).
            Якщо притча про доброго самарянина звучить доволі радикально, то цей маленький яскравий епізод наводить на думку, що в запасі у Луки ще багато унікальних розповідей. Описуючи подорож Ісуса до Єрусалиму, євангеліст вибрав цей випадок в якості введення до наступних подій. Подія сталася у Витанії, й це випливає з інших оповідань про цих двох сестер. Витанія була неподалік від Єрусалиму, в самому кінці дороги, яка фігурує у притчі про милосердного самарянина. Можливо, даний епізод не міг відбутися безпосередньо в той сам час, але Лука поміщає його тут, щоб повідомити щось дуже важливе про служіння Ісуса. В цій розповіді Ісус не тільки розширює традиційні рамки Божого народу, сповіщаючи, що Євангеліє дійде до людей, що знаходяться поза його межами. Він розмиває межі, які чітко розділяли обов'язки та права чоловіків і жінок усередині самого Ізраїлю. Суть конфлікту між Мартою і Марією не в тому, що Марта була перевантажена кухонних роботою. Безумовно, це було важливо, але не це виводило Марту з себе. Деякі горе-екзегети помилково вважають, що обидві сестри були романтично прив'язані до Ісуса, й Марта ревнувала, дивлячись, як Марія з обожнюванням сидить біля ніг Ісуса. Проте в Луки немає на це ні найменшого натяку! Ні, причина конфлікту в тому, що Марія поводиться так, ніби вона була чоловіком. У тій культурі, як і в культурі багатьох сучасних народів, будинки ділилися на «простір» для чоловіків і «простір» для жінок, а чоловічі і жіночі ролі були строго розмежовані. Марія перетнула незриму, але дуже важливу межу всередині будинку й іншу, не менш важливу соціальну межу. Чоловіки, зазвичай, збиралися в окремій кімнаті; жінкам належали кухня та інші приміщення, приховані від сторонніх поглядів. Чоловіки і жінки могли перебувати разом тільки зовні, там, де бавилися діти, і в подружній спальні. Якщо жінка присіла в чоловічій компанії, її поведінка розглядалася, як щось скандальне. Лише безсоромна жінка могла себе так повести, й тому їй слід було негайно повернутися в одне з приміщень, призначених для жінок. Ця сцена також не про те, хто вищий, а хто нижчий за положенням, хоча, звичайно, досить часто її прив'язують саме до цього питання. Головне питання стосується того, наскільки справедливим є поділ людства на дві половини, відповідно до обов'язків та завдань, які існували в тодішній Палестині, а в багатьох країнах існують по сьогодні. У той час коли жив Ісус, сидіти біля ніг вчителя було виразно чоловічою роллю. «Сидіти біля чиїхось ніг» не означає, як це може здатися в нашій культурі, висловлювати обожнювання і собачу відданість, немов учитель, якась рок-зірка або спортивний кумир. Коли Савло з Тарсу сидів «біля ніг Гамалиїла» (Дії 22:03), він зовсім не дивився на нього обожнювальним поглядом і не думав про те, який же ж це чудовий рабин; він зосереджено слухав і запам'ятовував вчення свого наставника. Сидіти біля ніг якоїсь людини означало, просто кажучи, вчитися від неї. А біля ніг рабина сидів лише той, хто сам хотів стати рабином. Тут не мається на увазі навчання заради самого навчання. Марія просто спокійно зайняла своє місце майбутнього вчителя і проповідника Божого Царства. І в цьому Ісус її схвалює. Тут не має нічого спільного з феміністськими рухами на сучасному Заході. Оцінка Ісусом будь-якої людини заснована не на абстрактних егалітарних ідеалах, а на безмежній любові Бога, яка, подібна до великої річки, виходить з берегів і наводнює випалену посухою місцевість, зрошуючи соціальні верстви, які до цього моменту залишалися сухими і безплідними. Марія представляє всіх тих жінок, які, слухаючи промови Ісуса про Царство, відчувають, що Бог закликає їх як слід прислухатися, щоб потім самим звіщати те ж саме. Ми були б також неправі, якби, як це часто роблять, дивилися на Марту і Марію, тільки як на приклади «діяльного» і «споглядального» типів духовності. Звичайно, важливі як діяльність, так і споглядання. Без першого ми не могли б поїсти, без другого, не могли б поклонятися Богові. І, поза сумнівом, одні люди наділені здатністю знаходити середину, а інші покликані до чогось одного. Але ми не уникнемо виклику, що міститься в цьому фрагменті, якщо просто перетворимо його на ілюстрацію двох різних типів християнського життя. У першу чергу, в уривку йдеться заклик Ісуса, який зміщує кордони та умовності між людьми. Його учнями та свідками покликані бути, як чоловіки так і жінки. Прямуючи до Єрусалиму, Ісус залишає позаду себе міста, села, будинки і окремих людей, які краєм ока побачили Царство і для, яких життя більше ніколи не буде таким, як раніше. Бог сподівається, що при читанні цієї історії те ж саме трапиться і з нами.
4. Короткий коментар до другого уривку[vii] (Лк 11:2728).
            Щоб краще зрозуміти слова в Лк 11:27–28 слід поглянути на них в контексті уривку, в який їх помістив Лука, – 11:24–36. Йдучи дорогою до Єрусалиму Ісус постійно показує, що Бог Виходу живий і діє в даний момент. Тому шлях Ісуса на кожному кроці позначений знаменнями того, що Йому належить там вчинити. Сила, що дозволяє Йому вражати бісів зараз, та ж сама сила, за допомогою якої Він знищить саму смерть ціною власної смерті. Але Він робить одне застереження розповідає дивну історію про злого духа, який повертається в місце, яке він покинув. Це застереження не говорить про можливі негативні наслідки екзорцизму; якби подібні речі мали місце, то краще було б взагалі не займатися вигнанням бісів, раз вже тим бідолахам, з яких їх вигнали, потім стане ще гірше, ніж було перед тим. Ця історія означає те ж, що вона означає у Матея (12:4345), і стосується не окремої людини, але всієї нації. Через ці дії Ісус хотів встановити Боже Царство для Ізраїлю і для всього світу. Ізраїль, немов одержима бісами людина, «очищала» себе, намагаючись різними способами виправитися і стати кращою. Але якщо в самій серцевині Ізраїлю не зацарює живий Бог, Ізраїль залишиться уразливим для бісів, і ті зможуть повернутися. Ісус стояв серед свого народу, демонструючи повернення Бога до Ізраїлю. Якщо, однак народ не прийме Ісуса, то біси, які добре знають свою справу, зможуть повернутися в цей народ у всій своїй силі.
            Владне навчання Ісуса викликало вигук захоплення у жінки, яка перебувала в натовпі. Уявіть тільки, яке бути Матір'ю такого Сина! Але Ісус зараз же звертає її репліку в нове застереження, як і в більш ранніх своїх словах про Його істинну сім'ю (8:21). Коли слово Боже діє, потрібні не стільки овації, як послух та виконання у житті.
5. Значення Лк 10:3842 та 11:2728 для Церкви сьогодні.
            З цих двох уривків можна взяти дуже багато важливих повчань для життя сучасних християн. Беручи під увагу брак місця для ширшого обговорення усіх тем, які присутні в уривках, зосереджу свою увагу тільки на трьох, на мій погляд,  найважливіших: Що означає бути учнем сьогодні? Як слухати Боже Слово?  Як почати жити Божим словом (виконувати його)? Щоб добре відповісти на ці питання потрібен формат бодай маленької книжки, тому обмежуся тільки до кількох абзаців, які легше запам'ятати та переосмислити. Відповідь на кожне з цих запитань, вимагає переходу до наступної точки.
            1. Що означає бути учнем Ісуса сьогодні? Євангеліє дає кілька порад. Насамперед, треба знайти час, щоб бути з Ісусом та слухати Його слова, як це робила Марія в сьогоднішньому Євангелії. Коли наш погляд і слух зосереджений на Ісусі ми починаємо Його краще розпізнавати та розуміти; згодом це допоможе нам побачити Його в інших людях (пор. Мт 25:31–46). Це також означає жити так, як жив Він – євангеліст Марко часто окреслює таку поставу дієсловом ἀκολουθέω (akoluvteo), яке: 1). у дослівному значенні означає: йти за кимось, товаришувати комусь; 2) у переносному: бути комусь слухняним (слухатися когось), бути керованим кимось, слідкувати за думками, наслідувати. Отже, учнем Ісуса є той, хто йде за Ним, товаришує Йому, є слухняний Йому і наслідує Його. Дороговказом для цього є Слово Ісуса.
            2. Як слухати Боже Слово?  Очевидно, що сьогодні дуже важко, серед численних пропозицій методів, вибрати той, котрий може бути дуже дієвим на ціле життя, та водночас буде простим та зрозумілим. Наважуся запропонувати той, котрим Церква живе починаючи з періоду ранніх Отців Церкви та який в Західній традиції часто називають Lectio Divina (дослівно: Божественне читання). Отож, потрібно навчитися працювати з текстом проходячи наступні етапи:
I.Вибір уривку.
Для розважання можна брати окремі фрагменти присутні в сучасних виданнях Біблії чи в літургійних лекціонаріях. Для екзегези ж важливо вживати такі елементи поділу, які вказує сам текст. Найчастіше поділ тексту сигналізує зміна: осіб, місця, часу, теми, мови (стилю і словника), виду. В розповідних текстах межі визначають зміни: осіб, місця і часу розповіді. Для кращого розуміння тексту важливо читати його в контексті.
II. Три рівні Слова.
 Важливо усвідомити, що Боже Слово в Писанні має як мінімум три рівні:
Інформація
(Слово інформує про факти, предмети, події. Часто вживається спеціальна мова, яку щоб зрозуміти, потрібно вживати словники чи коментарі).
Експресія
(Кожен хто говорить – промовляє від себе. Це процес самовираження, виявлення почуттів, сповідь, відкриття себе та свого внутрішнього світу, оприлюднення «частинки себе». Виявлення Богом Тайни про Самого Себе та про людину. Відкриття факту ким людина є для Бога, а Бог для людини).
Заклик /виклик
(Слово звернене до співрозмовника й спонукає до відповіді, діалогу, спілкування).
III. Тиша. Молитва.
Заспокоївшись та усамітнившись в серці, молимося до Св. Духа який натхнув Писання, щоб відкрив нам його значення.
IV. П’ять кроків праці з текстом:
1. Lectio (читання): зупиняю увагу на тій частині тексту, яка мене найбільше торкає (може бути слово, вислів, ціле речення).
2. Meditatio (розважання): що через цей текст Господь говорить до мене сьогодні ?
3. Oratio (молитва): молюся, використовуючи текст, над яким робилося розважання.
4. Contemplatio (споглядання): намагаюся дивитися на своє життя через призму Божого Слова. Споглядання не означає екстазу або «видінь», але вказує на поступове уподібнення людського погляду до Божественного погляду; здобуття духа подяки і співчуття, розрізнення духів та довготерпіння, миру і лагідності. Споглядання переходить в діяння.
5. Actio (діяння).
Сьогодні та кожного дня живу Словом. Конкретно це означає:
А. Свідчення (Єдине надійне свідчення особи – впровадження в життя того, що промовляємо устами. Автентичність слова виявляє життя).
Б. Сопричастя (поєднання):
-        з Богом
(Означає звільнення від фальшивого образу Бога, що Він є нашим ворогом, що Він гнівається на нас і карає. Це усвідомлення Бога як абсолютної Любові. Прийняття Бога, який бере на Себе наші гріхи і вмирає за нас на хресті).
-        з людьми (ближніми)
(Через усвідомлення Бога як люблячого Отця прийняття інших людей, як  братів і сестер).
-        з собою
(Усвідомлення себе як Божої дитини – любленої і бажаної).
-        з природою
(Усвідомлення землі і всього живого, як дару люблячого Отця, а не як власності. Означає – доглядати землю і все живе та ділити все з братами і сестрами).
            3. Як почати жити Божим словом (виконувати його)? Останні два пункти молитовного читання Св. Письма (Lectio Divina) – Contemplatio (споглядання) та Actio (діяння) дають відповідь на це запитання. Якщо ми станемо тими хто вдивляється в Ісуса, слухає Його слово та виконує Його – тоді уподібнимося до Марії з Назарету, й станемо храмом Св. Духа. Апостол Павло каже, що: «Слово –  живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати» (Євр 4:12–13). Цим Словом Бог створив світ, підтримує його та Ним буде судити цей світ у часі Парусії (2 Пт 3:5–7; пор. також Пс 32:6; Євр 1:3; Йо 12:48). Цим словом Господь може очистити кожного знас (Йо 15:3 ) і творити з нас нових людей (2 Кор 5:17).
            Ці думки пишу далеко від дому в Німеччині, тоді коли в Україні відбувається революція. Через інтернет та спілкування з друзями знаю, що відбувається і серце болить за свій народ, який так довго терпить від цієї  влади. Часом в серці, поруч з болем, зроджується також і гнів (на жаль), як мабуть і в багатьох, хто сьогодні перебуває  на майданах по всій Україні, а головно в Києві. Проте, ми як християни мусимо розуміти, що тільки мирний спротив може принести довготривалий плід. Тому, «Нехай панує в серцях наших мир Христовий, до якого ми були покликані, в одному тілі, та й будьмо вдячні Богові за все» (пор. Кол 3:15). Рівнож тільки тоді, коли ми будемо слухати Боже Слово (а не наші емоції) та Його виконувати, на зміну усім людським Царствам серед нас зможе запанувати Царство Боже, яке «не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рм 14:17). Під праведністю маються на увазі правильні стосунки з Богом та ближніми, в результаті яких у нашому серці пануватиме мир, наслідком котрого буде радість від нового життя, джерелом якого є Св. Дух. Хай тиха радість Марії простої дівчини з Назарету, яка увійшла в Єрусалимський Храм, щоб через молитву і споглядання самій стати Храмом Воплоченого Бога, навчить нас цієї найвищої мудрості, яку нам слід мати поставу в ці важкі, але і доленосні дні, а Її покров хай перебуває над цілим нашим багатостраждальним українським народом, та кожним, хто живе і жертвує себе для спільного блага нашого народу, зокрема.
P.S. Думки про Євангеліє 24-ї неділі після П’ятидесятниці є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.com/2011/11/8-41-56.html




[i] James M. R., The Apocryphal New Testament. Being the apocryphal gospels, acts, epistles, and apocalypses. Berkeley. The Apocryphile Press, 2004, 38 49
[ii] Черський Я. Вступ до книг Нового Завіту, Львів ЛБА  1997, 57 – 58.  На сьогодні існує консенсус більшості богословів стосовно структури Євангелія від Луки. Дивіться наприклад  R. E., An Introduction to the New Testament, New York, 1997, 226; Wikenhauser A., New Testament Introduction, York 1963, 200 – 205
[iii] Johnson L. T., The writings of the New Testament: an interpretation, Minneapolis 1999, 232
[iv] ibid – 231
[v] ibid232
[vi] Думки в цій частині взято Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 129-132
[vii] Деякі думки в цій частині взято з Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 136-139