пʼятниця, 18 грудня 2015 р.

Думки з нагоди свята Св. Миколая (Йо 10:9-16; Лк 6:17-22).

Євангеліє на Утрені (Йо 10:9-16)
"Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде - і знайде пасовисько! 10. Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали. 11. Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. 12. Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, - бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. 13. Бо він - наймит і не турбується вівцями. 14. Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. 15. Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. 16. Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!
Євангеліє на Літургії (Лк 6:17-22)
Зійшовши з ними, він став на рівнім місці, й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. 18. Вони прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. 19. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла. 20. Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: «Блаженні вбогі, - бо ваше Царство Боже. 21. Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. 22. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім'я Сина Чоловічого ради.
           Найбільшою трагедією в історії Ізраїлю до приходу Христа, був Вавилонський полон. Ця страшна акція руйнування міста Єрусалиму та його Храму, як центру релігійного життя, а потім і виселення більшості населення до Вавилону, відбулася в два етапи: в 597 році до Хр. була виселена перша частина мешканців Єрусалиму, а в 587 р. депортована решта народу, а також відбулося знищення міста і Храму. Саме в часі цієї першої депортації приблизно в 593 р. до Хр. починає проповідувати пророк Єзекиїл, слова котрого пізніше були записані в одній з книг СЗ, яка носить його ім'я. Єзекиїл намагається розповісти своїм одноплемінникам про Божу вірність до Ізраїлю й всіх святих людей, та що Божі задуми чи то через суд чи через благословення є ті самі: щоб Його люди прийшли до пізнання, що Він є Господь. Спочатку в главах 1-33 Єзикіїл  проголошує грізні перестороги про майбутнє Ізраїлю та його сусідів, але пізніше, коли народ уже вивезений до Вавилону, в 34-48 главах ми чуємо втішну звістку про духовне та національне відродження: хоч Єрусалим і Храм зруйновані, а люди депортовані, надія залишається.
        Пророцтва Єзекиїла були дуже важливі для його сучасників. Їх мова була цілком зрозуміла людям того часу. Сповнення пророцтв не розглядалося  як одноразовий акт, але як процес. Завдання Єзекиїла полягало в тому, щоб нести звістку надії в час, коли всяка надія вже зникла та вселити впевненість у завтрашньому дні, саме тоді коли здавалося, що життя вже втратило свій сенс.
            Цікаво, що цю секцію потіхи та надії, пророк починає з викриття лжепастирів Ізраїлю.  У Біблії народ Божий часто алегорично зображується у вигляді стада овець. В 34-й главі Єзекиїл викриває пастирів, - тобто духовних та політичних провідників Ізраїлю, за їх користолюбство та нехтування інтересами своєї пастви. Пророк різко підкреслює, що одні вівці розжиріли за рахунок інших, тобто йдеться про те, що значна частина т. зв. еліти придбала своє багатство неправедним шляхом, утискаючи і пригнічуючи бідних і слабких. Страшна криза, в котрій опинився Ізраїль криється зокрема і в ганебній діяльності провідників. Єзекиїл попереджає цих самозакоханих та самовпевнених осіб, що справедливість таки буде відновлена. Ці застереження, відтак змінюється звісткою надії (вв. 21-24). Господь не просто врятує Свою паству, але і дасть їй як пастиря раба Свого Давида і укладе з ними мирний договір-союз. Ім'я Давида тут, як і в інших пророцтвах, вжите символічно - це аж ніяк не означає, що цар Давид буквально воскресне і буде царювати. Мова насамперед йде про те, що майбутній цар володітиме атрибутами свого прототипу Давида, того, на кого Господь вилив Свої благовоління і хто переміг ворогів Ізраїлю.
З Нового Завіту ми знаємо, що це пророцтво сповнилося у Христі, котрий є ідеальним Пастирем та Царем. Саме Ісус Христос, переміг найбільшого ворога не тільки Ізраїлю, але й усього людського роду - диявола, й дарував нове життя своїй пастві, ціною власного життя. Саме Господь Ісус є Добрим Пастирем, котрий прийшов, щоб ми мали повноту життя. Усі слова та діяння Ісуса записані в Євангелії, віддзеркалюють Його серце, думки та прагнення. В них ми відчитуємо Божі бачення та ставлення до кожної людини. Кожна людина на землі може відчути на собі зцілюючий дотик Божої благодаті через прийняття Св. Тайн та слухання Слова. Сьогоднішнє Євангеліє запевняє, що  прагнення й намагання кожного воліючого звільнитися від своїх тягарів (недуг духовних та тілесних) увінчаються успіхом, щойно він стане ближче до Ісуса, довіриться Йому та торкнеться Його. В цьому контексті, слова Блаженств є не просто словами потіхи, але відображаючи Боже мислення та бачення нашої дійсності, служать викликом для всіх котрі здійснюють будь-яке служіння для спільноти.
        Саме у контрасному світлі пророцтв Єзекиїла 34 та Йо 10 можна краще зрозуміти постать, Св. Отця Миколая. Довга і вдячна пам'ять про його милосердне та співчутливе служіння, дуже виразно вказує на те, який образ пастиря він зреалізував у своєму житті. Св. Миколай мав досить серйозні обов'язки у Церкві - з поміж багатьох важливих звершень, як єпископ навіть брав участь у Нікейському Соборі 325 року, однак саме на прикладі його великого співчуття та милосердя ми змалку виховуємо своїх дітей. Напевне приклад життя цього світлого чоловіка, дуже не нав'язливо і просто відкриває перед нами Таїнство Божої Любові в пастирському служінні Христа, а відтак дуже делікатно та не вимушено пропонує надзвичайно важливі рецепти, котрі можуть стати в чудовій пригоді всім тим, котрі сьогодні здійснюють різні важливі служіння та шукають способів для ефективної розв'язки багатьох важливих суспільних, релігійних чи політичних питань.

пʼятниця, 4 грудня 2015 р.

Двадцять сьома неділя після П'ятидесятниці (Лк 13:10-17). Зцілення скорченої жінки.

Ісус навчав в одній з синагог у суботу. 11. Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. 12. Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: «Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.» 13. І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога. 14. Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: «Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній.» 15. Господь у відповідь сказав до нього: «Лицеміри! Чи кожний з вас не відв'язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? 16. Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв'язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?» 17. І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив.
          В цьому тексті я хотів би звернути пильнішу увагу на два вірші, котрі можуть дати нам певну поживу для серйозніших роздумів.
          В Лк 13:11 сказано, що "Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись". Читаючи цей вірш, хтось може спитати: "Якщо причиною тяжкого стану жінки був дух, чому вона не була зцілена за допомогою екзорцизму? Чи цей вірш вказує, що Ісус вважав, що за кожною хворобою криється якась демонічна діяльність?".
          Насправді Євангелія вказують, що  хвороби не є неминуче пов'язані з демонічною діяльністю. Лука, наприклад, згадує три категорії випадків для окреслення зв'язків між демонічною діяльністю та хворобами: часто траплялися  природні хвороби, які не були прямо пов'язані з впливами демонів (8:43–48; 18:35–43); були люди котрі мали в собі нечистих духів, але це не виявлялося через фізичні хвороби (4:31–37); вкінці були випадки, котрі можна окреслити, як комбінацію двох попередніх прикладів (9:37– 45). Випадок про котрий йдеться в сьогоднішньому Євангелії відноситься до останньої категорії. Подібно як і у випадку хлопця, котрий був зцілений від епілепсії, недуга жінки була комплексною проблемою, й потребувала більше ніж просто медичного підходу. У її випадку правильним буде наголос на те, що вона радше була під певним впливом демона, котрий пригноблював її, а ніж на факті, що вона була одержима, оскільки увага уривку зосереджена на своєрідних медичних аспектах хвороби й нічого не говориться про якусь її явну поведінку, котра є типовою для одержимих.
          В другому вірші йдеться про те, що "начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: "Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній" (Лк 13:14). Чи дійсно зцілення було заборонено в суботу? Хоч начальник синагоги, оцінив вчинок Ісуса як "роботу" ми не маємо в наявності свідчення про конкретний текст цього періоду, котрий би це забороняв. Безсумнівно, що докір начальника був віддалено оснований на традиційному читанні з книги Виходу 20:8–11 (Пам'ятай на відпочинковий день, щоб святити його. 9. Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє. 10. День же сьомий - відпочинок на честь Господа, Бога твого; не робитимеш ніякого діла сам, ані син твій, ані дочка твоя, ані раб твій, ані рабиня твоя; худоба твоя, ані чужинець, що перебуває в твоєму дворі. 11. Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його.) та подібного заклику з книги Второзаконня  5:12–15, – однак в обох текстах і близько немає подібного наказу. Найбільш детальні приписи знаходимо в Мішні (усний коментар до Тори, котрий зафіксували письмово щойно 200 р. по Хр.) – це т. зв. трактат про Суботу, який містить 39 заборон (оранка, сівба, жнива, в'язання снопів, молотьба, чищення зерна, селекція зерна, просівання, мелення, роблення тіста, випічка, стриження овець, вибілення шкір, розчісування шкір, фарбування, прядиво, три ткацькі операції, розпускання прядива, зав'язування та розв'язування вузлів, шиття, розривання тканин, мисливство, забій худоби, обдирання шкір, оброблення і зішкрібання шкір, маркування, кроєння матеріалу, писання та витирання написів, будова, розпалення і гасіння вогню, буріння, вдаряння молотком на кінець будови, перенесення вантажів з приватного місця в публічне і навпаки), а інші трактати додають ще  деякі заборони (плескання...). Також Мішна дозволяла в Суботу вести худобу, якщо вона не несла якихось тягарів. Секта Есенів (поселення біля Кумрану на узбережжі Мертвого моря), мала ще строгіші правила ніж фарисеї – якщо худоба впала в яму в Суботу, то їй не можна було допомагати визволитись, однак вони дозволяли йти в Суботу 914, 4 метрів пасучи худобу.
          Невдоволення начальника синагоги відображає подібні настрої, котрі вже раніше висловили Ісусові книжники та фарисеї в  Лк 6:6–11: євангелист Лука показує, однак, що цей чоловік нічого не взяв до серця з тих застережень до мертвого формалізму, котрі попередньо висловлював Ісус. На думку начальника синагоги зціляти можна в будь-який день крім Суботи, в той час як для Ісуса немає кращого дня, ніж показати Божу доброту саме в Суботу.
          Чому це важливо? Слово  שַׁבָּת/ shabat дослівно означає  "відпочивати". Цей день для євреїв був: знаком союзу з Богом; пригадуванням людині про Боже панування над часом; передсмаком  вічної хвали Богові, яка буде безперервним шабатом; днем освячення; пригадував, що Ізраїль відокремлений від інших народів (присвячений Богові, щоб стати прикладом для світу), так само як шабат – від інших днів; врешті це був день родинної спільноти. Нажаль  як ми бачимо попри чудові ідеї переважав формалізм та фундаменталізм…
          Ситуація в котрій опинився сучасний світ, а зокрема Україна є дуже складна. Причин є дуже багато, але найважливішою є та, що є великий брак любові та як наслідок панують гордість, амбіції, жадоба, котрі сіють смерть… Крок до розв'язки великих проблем, криється насправді в бракові численних, щоденних, малих жестів, котрі випливають з любові… В цьому контексті,  2 вірші з сьогоднішнього читання, котрі ми коротенько розглянули вище, можуть послужити нам дуже добру службу, для того щоб ми почали викорінювати в собі звичку винесення дуже легких пояснень та діагнозів, коли йдеться про чиєсь терпіння (в. 13:11), як рівно ж докладали більше зусиль для розвитку співчуття, любові та милосердя – цих найважливіших чеснот, без котрих не зможемо бути щасливі ні ми самі, ні люди навколо нас…
P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2012/12/13-10-17.html


пʼятниця, 27 листопада 2015 р.

Двадцять шоста неділя після П'ятидесятниці (Лк 12, 13 - 21) - Притча про безумного багача.

Відізвався до нього хтось із народу: «Скажи братові моєму, щоб поділився зо мною спадщиною.» 14. Ісус промовив до нього: «Чоловіче, хто настановив мене суддею або подільником над вами?» 15. Далі промовив до них: «Глядіть і бережіться всякої зажерливости, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя.» 16. І він розповів їм цю притчу: В одного багача земля вродила гарно. 17. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій! 18. І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток 19. та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! 20. А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? 21. Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога.»
Уривок, який нас цікавить,  є частиною довших повчань Ісуса представлених в Лк 12:1–13:9, – об’єднуючим мотивом для яких є тема пильності. Учень Ісуса повинен бути пильним в багатьох відношеннях та життєвих ситуаціях. В  Луки 12:13–21, Ісус використовує суперечку стосовно спадщини, для того щоб повчити учнів про небезпеку прив’язання (тяжіння) до майна та володіння.  З прохання до Ісуса в Лк 12:13 («Скажи братові моєму, щоб поділився зо мною спадщиною.»), виглядає, що старший брат відмовився дати молодшому те, що належало йому за законом.  Відповідно до Втор 21:17 старший брат завжди унаслідував подвійну порцію майна після смерті батька. Очевидно в часі поділу цього майна сталася типова «родинна» суперечка, що кому належить. Ісус відмовляється бути суддею чи особою, яка ділитиме майно. Він не прийшов запропонувати швидких та короткотривалих розв’язок, які не розв’язують суті проблем. Натомість Він пропонує поглянути на глибші причини та корінь проблеми, й пропонує  універсальну пораду, яка водночас стає  розв’язкою проблеми.
На думку Ісуса, багатство, яке накопичене тільки для себе – триває коротко Для вступу до неба ніхто не може представити валізу повну скарбів.  Бог бажає інших пріоритетів, й тому Ісус заохочує всіх багатіти у Бога.  Він хоче, щоб  всі його слухачі та апостоли зрозуміли, що гонитва за багатством є небезпечним божевіллям та формою пожадливості завжди, якщо воно спрямоване на самого себе. Багатство  спрямоване  тільки на себе – є зубожінням  перед Богом.  Комфорт, який походить з матеріального багатства та сили – дає тільки коротку та фальшиву безпеку, та виявляється марнотою в найважливіші моменти життя.
Для підсумку можна подати кілька наступних характеристик, які з багатого чоловіка, за словами Ісуса, зробили «безумного»:
·       надмірна заклопотаність речами (володінням): поки голос з неба не перериває мрії безумного, в притчі не видно нікого крім чоловіка та його майна; крам та процвітання стали єдиним прагненням його життя, аж доки вкінці не виявилася їх убогість; таким чином притча спонукає слухача до рефлексій над пошуком сенсу життя;  
·       безпечність в самодостатності / самовпевненості: притча змальовує людину, яка нікого не потребує в житті – він сам може себе забезпечити на багато років, й не потребує ні підтримки спільноти, ні любові родини чи друзів, ні навіть впевненості в Божій любові; отож є екстремальне представлення гордої схильності до способу думання, що ми все можемо самі й нікого іншого не потребуємо;
·       опанування жадібністю: жадібність є моральною антитезою до щедрості, великодушності та шляхетності; думка, що він може щось зробити для інших, – потребуючих людей, – ніколи не приходила  багачеві до голови; він ніколи не мав відчуття відповідальності вжити свої достатки для людей менш щасливих ніж він; жадібність з’їла в  ньому, будь-яке співчуття, яке він коли не будь мав;
·       фальшивість / марнота гедонізму: багач веселився  та гуляв у своєму багатстві, а також уявляв, що все його майбутнє буде тільки подальшою реалізацією його примх та бажань; дозвілля, відпочинок, свобода від вимог праці – плани багача нагадують плани багатьох нормальних людей, наприклад, на пенсії; проте важливим залишається запитання: «Чи ми плануємо розсудливо та розважно? Що надає сенс нашому життю сьогодні, й що надаватиме йому сенсу потім ?»;
·       практичний атеїзм: цим провокативним терміном один екзегет окреслив підхід безумного багача до життя; багач може протестувати, що ціле життя вірив у Бога, проте менеджмент його власного життя, розподіл благ та плани на майбутнє показують, що він жив так ніби Бога не має; притча ставить перед нами питання про наші християнські зобов’язання: «Як наша віра в Бога робить вплив на конкретні справи нашого життя?».
          P.S. Інші мої думки на цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2012/12/26-12-13-21.html

пʼятниця, 30 жовтня 2015 р.

22-га неділя після П'ятидесятниці. Притча про багача та убогого Лазаря (Лк 16:19 - 31).

Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне. 20. Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; 21. він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. 22. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. 23. В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, 24. і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум'ї цім. 25. Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. 26. А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять. 27. Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; 28. я маю п'ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. 29. Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають. 30. Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. 31. А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.»
"Не має особливої потреби представляти Лазаря – він наш сусід: таких як він можна побачити в підземці, в підвалі будинку, біля входу до магазину, під мостами, біля смітників чи просто в арці чи підїзді будинку, коли він накриваючись лахміттям вмощується й розстелює своє паперове ліжко просто на голий бетон. Такі місця ми проходимо досить швидко і не завжди чуємо, що промовляє наше сумління"[1]. Можливо, як пише Н. Т. Райт в коментарі до цієї притчі, ми тоді чуємо інші голоси: "Він сам винуватий. Є служби які готові йому допомогти. Він повинен піти й знайти собі роботу. Якщо ми дамо йому грошей, він їх все одно пропє. Краще триматися від нього подалі – хто знає що йому прийде до голови…".
Коли таких людей проганяє міліція чи їх просто не має поруч з нашим домом, нам якось легше жити. Проте притча в Луки є дуже виразна та легка до зрозуміння й делікатно пригадує нам те, що досить промовисто Ісус говорив «побожним» людям свого часу – біля нас є хворі, каліки, вбогі, заблукані грішники та безліч інших категорій людей, котрим через нас Господь хоче подарувати любов, надію та віру… "Порядні" люди часів Христа закидали Йому надмірну увагу до грішників, упосліджених, затаврованих, убогих, невчених. За свідченням Луки крім убогих Марії та Йосифа, стареньких Симеона й Анни, а також убогих пастушків, – жоден з мудрих та вчених у Писанні відразу не прийняв незбагненний план Бога.  Саме "інтелігентам" свого часу Ісус розказував притчі про загублену вівцю, загублену драхму, милосердного батька та двох його блудних синів (де старший не відходив фізично, але в серці був дуже далеко від свого батька).
Цікаво, що убогий чоловік названий на ім'я - Лазар (з єврейської дослівно означає "Бог допоможе" - й не мовби вказує на остаточну перспективу людини), в той же ж час багач залишається безіменним. Пам'ятати чи фіксувати чиєсь ім'я на стародавньому сході означало повагу, тоді як приховати чи не називати ім'я, означало знеславити, або ж виказати негативне ставлення.
Ісус хоче щоб воля Отця була як на небі так і на землі. Це по суті і є основною вимогою для встановлення Божого царства, котре за словами Св. Павла "не їжа і не пиття, але праведність, мир і радість у Св. Дусі" (Рм 14:17). Праведність – правильні стосунки з Богом та ближніми. Праведність  творить  שָׁלוֹם (salom) – цей термін з єврейської можна перекласти на українську як щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир. Мир – не відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом. Акадське salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських  мов і означає бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим.” Внаслідок цього ми відчуваємо  радість від нового життя, джерелом якого є Св. Дух.
Праведності, миру та радості не можливо осягнути, якщо ми не є відкриті на Христову благодать, яка може зростати в нас тоді коли наше серце подібно до Ісусового буде відкрите на спів страждання та милосердя до потребуючих. Потрібно бути вправним хитруном, щоб не розуміти, що якщо ми не є на місці Лазаря то, навіть коли цього не усвідомлюємо, певною мірою претендуємо на місце багача… Ісус закликає нас до того щоб бачити сучасних Лазарів та адекватно реагувати на їх страждання без холоднокровних пояснень для себе, що ми маємо інші завдання та що всім не допоможемо. Окремі кола християн дуже полюбляють Євангеліє успіху (т. зв. Prosperity Gospel, котре наголошує, що фінансове благополуччя є Божою волею для християн; в такій парадигмі мислення немає місця для убогих людей, а на додаток провокується ідолатрія грошей)… Через цю притчу Бог пропонує Свій план до успіху кожного з нас. Багато з поміж нас вибирають  «важке» служіння серед сильних світу цього з пафосними коментарями говорячи про хрест, який нам випав, однак мало хто поміж з нас відважується на геройство справжнього служіння убогим…Ми любимо говорити про велич служіння матері Терези… самі ж боїмося зупинитися біля бездомних чи просто прийти скажімо й побути трохи з кимось хто лікується в психіатричній лікарні.
Ця простенька притча, яка дає можливість очищення від ілюзій та отрути егоїзму, спонукає нас застосовувати ті принципи, які знаємо з Писання у нашому щоденному житті, щоб могти чимраз більше відкривати для себе силу Воскреслого із мертвих, яка діє у всіх віруючих (пор. 1 Сол 2:13).
 P.S. Мої інші думки про цю притчу в Луки можна знайти на цьому блозі за наступними посиланнями:


http://slovobozhe.blogspot.de/2013/11/16-19-31.html

[1] Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed., р. 199

пʼятниця, 2 жовтня 2015 р.

Вісімнадцята неділя після П'ятидесятниці - покликання апостолів (Лк 5:1-11).

Одного разу, коли народ юрмився коло нього, щоб почути слово Боже, і він стояв біля Генезаретського озера, 2. побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. 3. Він увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ учити. 4. Коли він перестав говорити, сказав до Симона: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву.» 5. Озвався Симон і каже: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.» 6. Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. 7. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й допомогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати. 8. Побачивши це Симон Петро, припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина.» 9. Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, із-за риб, що їх піймали; 10. також і Якова та Йоана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус же промовив до Симона: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити.» 11. І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.
          Лука розповідає, що багато людей прийшли до Ісуса "щоб почути слово Боже". Поруч двоє братів займалися звичайною щоденною працею, щоб прогодувати свої родини. Цього дня, ці двоє, аж ніяк не сподівалися, що Господь звернеться безпосередньо й дуже конкретно саме до них. Ісус попросив їх зробити те, що вони робили тисячі разів, щодня… Після їхньої згоди, їхнього послуху слову Христа,  звичайна щоденна праця, виконана вже у відповідності з Божим словом ("на Твоє слово закину сіті"), принесла надзвичайні плоди.
          Дотик Ісусового слова, зустріч з Ним, - назавжди змінили їхнє життя… Відтепер справою їхнього життя стало свідчення про цю особливу зустріч та унікальне Слово, котре змінює людське життя, надаючи йому іншого виміру та змісту. З того самого дня, замість їхнього малого світу в околицях Генезаретського озера, відкрився інший світ, інші горизонти та місія. Місія, сповнюючи котру, вони уможливлювали іншим виходити поза тісноту їхнього тісного, часто сповненого хаосом чи стражданнями, малого світу…
          В одній з своїх книг Том Райт каже, що є чотири основоположні практики, котрі формують життя християнина: молитва, Боже Слово, Пресвята Євхаристія та служіння ближньому.  Кожної неділі та в свята ми сходимося разом щоб молитися, слухати Слово та святкувати Євхаристію. Від того наскільки щирою є наша молитва, уважне й осмислене слухання Слова та глибоке пережиття Євхаристії, - залежить  якість нашого служіння ближньому, міра нашої любові, або, просто кажучи, наше життя…  
P.S. На цьому блозі є також мої інші роздуми про цей євангельський уривок в Лк 5:1-11:

субота, 26 вересня 2015 р.

Сімнадцята неділя після П'ятидесятниці (Мт 15, 21-28) - про віру жінки ханаанянки.

Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську. 22 . Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно.» 23 . Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити: «Відпусти її, бо вона кричить за нами.» 24 . А він у відповідь промовив: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля.» 25 . Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: «Господи, допоможи мені!» 26 . Він відповів їй: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.» 27 . А вона каже: «Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.» 28 . Тоді відповів їй Ісус: «О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.» І видужала її дочка від тієї години.
Цей уривок викликає критичні запитання. Основні можна звести до наступного – чому Ісус виглядає жорсткий, зверхній та навіть не чутливий? На ці й подібні запитання існують  різні пояснення, одне з котрих звучить наступним чином: «Ісус провокує учнів переосмислити їхнє ставлення до інших народів». Оскільки євреї негативно ставилися до язичників та через їх аморальне життя називали їх псами, то Ісус відповідаючи жінці на повторне благання про допомогу іронічно стверджує те, що відображало спосіб думання учнів: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам».  Іронічний вислів Христа, та постава жінки мали б трохи присоромити учнів й спонукати їх до переосмислення свого ставлення до язичників.

пʼятниця, 11 вересня 2015 р.

П'ятнадцята неділя після П'ятидесятниці (Мт 22, 34 - 46). Найважливі запитання... ...

Довідавшись, що він замкнув уста садукеям, фарисеї зібралися разом. 35. І от один із них, законоучитель, спитав його, спокушаючи: 36. «Учителю, котра найбільша заповідь у законі?» 37. Він же сказав до нього: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: 38. це найбільша й найперша заповідь. 39. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. 40. На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються.» 41. Коли фарисеї були вкупі, Ісус спитав їх: 42. «Що ви думаєте про Христа? Чий він син?» Кажуть йому: «Давидів.» 43 . Він до них мовить: «Як же Давид у надхненні називає його Господом, 44. кажучи: Господь промовив Владиці моєму: Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги. 45. Коли, отже, Давид його Господом називає, то як він може бути його сином?» 46. І ніхто не міг йому відповісти й слова, і від того дня ніхто не важився більше його запитувати.        
Читання  з Євангелія цієї неділї (Мт 22, 34 – 46) складається з двох тематичних уривків, які містять слова Ісуса сказані Ним до фарисеїв в останній тиждень перед розп’яттям.
В першому уривку, який включає вірші з 34 по 40, Матей розповідає як після відходу садукеїв, фарисеї збираються довкола Ісуса й один законовчитель з їхнього числа пробує спіймати Ісуса на слові, задаючи йому  наступне питання: «Учителю, котра найбільша заповідь у законі?» (Мт 22, 36). У відповідь Ісус цитує два уривки з Тори : «Любитимеш (Возлюбиш[1]) Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю»(Втор 6, 5) та «Любитимеш (Возлюбиш)  ближнього твого, як себе самого» (Лев 19, 18). Перша цитата в книзі Второзаконня стоїть відразу після т. зв. молитви  Шема, з якої по сьогодні кожний єврей починає свій день: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний» (Втор 6, 4). Шема, Заповідь любові Бога (яка у Второзаконні повторюється ще два рази: 10, 12; 30, 6) та інші заповіді представлені у Второзаконні, служать для підведення підсумків Закону Мойсея та являють документ відновлення Союзу з Богом у землі Моав, перед тим як Ізраїль увійде в Обіцяну землю. Друга цитата з книги Левіт 19 є частиною т. зв. «Кодексу святості»: Бог через Мойсея закликає Ізраїль бути святим, оскільки Господь Бог є Святий. Звідси найважливіша ознака святості – любити ближнього.
          Грецький текст підкреслює глибоке значення кожного слова в обох заповідях:
Mat 22, 37(=Втор 6, 5):
Любитимеш (αγαπησεις agapisis: слово стоїть в майбутньому часі активного стану другої особи однини, і тим самим вказує на завдання для цілого життя, яке потрібно гаряче сповняти кожною конкретною особою. Любов, яка тут мається на увазі це є жертовна любов, яка дарує себе. Це саме слово вказує, яку любов Бог має до людини – Йо 3, 16).
 Господа, Бога (κυριον τον θεονKirion ton Teon: слово Κυριος – вказує на грецький переклад імені Бога, яким Він об’явився Мойсеєві (Вих 3) перед виходом з Єгипту і таким чином вказує на Бога Спасителя, який потужно діє в історії світу та кожної людини щоб зробити її щасливою).    
твого (σουsuv: того якого знаєш особисто, якого впізнаєш і з яким маєш стосунки),
всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю (перелік різних сторін особи підкреслює, що мова йде про всю повноту людини; за словами одного коментатора – любити кожною частинкою свого буття; у Второзаконні сказано «всією кріпостю – силою», а Матей каже «думками», що в принципі не міняє загальної суті; найважливіше, що тут іде мова про вчинки а не емоції.[2]).  
 Mat 22, 39 (= Лев 19, 18)
Любитимеш (αγαπησεις agapisis: значення те саме, що й випадку любові до Бога. Тому «Ніхто неспроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо 15, 13)).

 ближнього (τον πλησιον plision: буквально означає того хто є поруч, також сусіда. Отже любити не тих кого поруч не має – таких любити легше, а всіх кого зустрічаю. В притчі про Милосердного самарянина Ісус дуже чітко це підкреслює (Лк 10, 25 – 37)).

свого (σου suv: іншу людину, з якою разом представляємо людський рід та носимо в собі образ і подобу Божу; яку Бог так само трактує як і мене; людину яка не знає ближнього і подібного до себе в жодному створінні на землі окрім іншої людини…).
як самого себе (‘ως σεαυτονhos seavton:  вказує на міру, яка властива  кожній нормальній людині та виключає будь які патології. В посланні до Филип'ян Павло наводить ще більш заохочувальний приклад (2, 4).[3]).
          В другому тематичному уривку (22, 41 – 46)  вже сам Ісус задає  запитання фарисеям: «Що ви думаєте про Христа? Чий він син?», і отримує тільки частину правильної відповіді: «Кажуть йому: «Давидів» (22, 42). Тоді Ісус цитуючи 110-й месіанський псалом ставить їх перед дилемою: в цьому псалмі Давид говорить про двох осіб, яких трактує вище ніж самого себе та називає обох однаковим словом Господь – Κυριος Kyrios (Сказав Господь Владиці моєму: «Засядь праворуч мене, доки не покладу ворогів твоїх тобі підніжком» (Пс 110, 1)). Таким чином питання наступного характеру: «Як Месія може бути тільки нащадком великого царя Ізраїлю? Жоден цар Ізраїлю ніколи не був настільки близьким до Бога, щоб його можна було зобразити, навіть метафорично, як того хто сидить праворуч Бога».[4]  Ізраїль, який палко чекав прихід Месії, не міг собі уявити, що Бог у ролі Свого Помазаника пошле власного Єдинородного Сина. І цей Син не буде воювати тільки з наслідками гріха, при тому ж його інструментами, – жорстокістю та насильством, – ні Він прийшов воювати не проти Риму та інших імперій, але проти диявола, гріха і самої смерті. Саме це означає «покласти ворогів під ноги» (Мт 22, 44) та «знищити усяке начальство й усяку владу і силу…знищити останнього ворога – смерть… щоб Бог був всім і у всьому» (1 Кор 15, 24 – 28).
          Бог в якого ми віримо «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо» (Еф 3, 20). Він може і хоче навчити нас любові, про яку йде мова в першій частині сьогоднішньої Євангелії та зробити нас вільними та щасливими людьми. Для цього не потрібно багато – тільки відповісти собі на кілька запитань: «Ким насправді для мене є ІСУС? Чи я готовий (-а) піти далі в своїх уявленнях про Бога ніж сучасники Ісуса, про яких іде мова в сьогоднішній Євангелії?   
Чи я читаю Євангеліє як  звичайну книжку, чи, як Живе Боже Слово звернене до мене сьогодні?
Чи я готовий (-а) відкритися на запрошення Бога у Євангелії цілим своїм серцем та підкорити Йому все своє життя, чи тільки сприймаю  якісь окремі його частини, які хочу якось допасувати до свого життя ?».    




[1] В українських перекладах тільки о. Рафаїл Турконяк правильно перекладає грецьке αγαπησειςagapisis в майбутньому часі (в о. І. Хоменка та митр.І. Огієнка маємо наказовий теперішнього часу).
[2] Билл Г., Карсон Д.(ред), Ветхий Завет на страницах Нового. Ев. От Матфея. Ев. От Марка. Коллоквиум, Черкасы 2010, 185
[3] Там же – 188
[4] Там же – 189 – 190 

субота, 29 серпня 2015 р.

Тринадцята неділя після П'ятидесятниці - притча про злочинних виноградарів (Мт 21:33 - 42).

Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. 34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. 35. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. 37. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 38. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб'ємо його й заберемо собі його спадщину. 39. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. 40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?» 41. «Лютих люто вигубить», - відповіли йому, - «а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.» 42. Тоді Ісус сказав їм: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших.
      Євангеліє цієї неділі представляє частину полеміки Ісуса з релігійною елітою Ізраїлю за кілька днів до Його розп’яття. Після урочистого в’їзду в Єрусалим, під час якого народ вітав Ісуса словами «Осанна!» (Мт 21:1 – 11), та акції Ісуса в храмі (Мт  21:12 – 17), притча про виноградник (Мт 21:33 – 46), – стала третьою з більшої черги основних причин (четверта причина – помазання Ісуса жінкою в домі Симона фарисея, яке багато коментаторів розглядають як помазання Месії – Мк 14:3 – 9; Мт 26:6 – 13; Лк 7:36 – 50), яка в результаті призвела до смерті Ісуса.
Притча розміщена в Мт 21:33 – 42 (див. також Мк 12:1 – 12; Лк 20:9 – 19)  з одного боку  є алегоричним представленням історії спасіння, а з іншого служить коментарем до образів та плану смерті Ісуса, що розкриваються в подальшім наративі Євангелія.

пʼятниця, 21 серпня 2015 р.

Дванадцята неділя після П'ятидесятниці (Мт 19, 16 - 26). Багатий юнак та проблема нашої християнської зрілості...

Аж ось один приступив до нього й каже: «Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» 17. Ісус сказав до нього: «Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.» 18. «Яких?» - питає його. А Ісус до нього: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, 19. поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.» 20 . Каже юнак до нього: «Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?» 21. «Якщо хочеш бути досконалим», - сказав Ісус до нього, - «піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.» 22. Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. 23. Тоді Ісус сказав до своїх учнів: «Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. 24. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство.» 25. Почувши це, учні здивувалися вельми і сказали: «Хто ж тоді може бути спасенний?» 26. Ісус глянув на них пильно й мовив: «У людей це неможливо, Богові - все можливо.»
Реалізація Євангелія (Доброї новини про настання Божого Царства завдяки смерті та воскресінню Христа) в особистому житті завжди вимагає усвідомлення, довіри та відваги на певний ризик. Усвідомлення, що маємо справу з великим Богом – Богом, який для того, щоб нас обдарувати життям, став людиною, пішов на хресну смерть та воскрес із мертвих. Довіри Богові, який не зосереджений на самому собі, але постійно діє (пор. Йо 5, 17), аж поки не витре кожну сльозу в будь-якої людини, яка живе на землі (пор. Одкр 21, 4). Відваги на ризик, щоб залишити позаду людські практичні рації, вигоди, гарантії та піти за Ним, відгукнутися цілим серцем на Його слово, щоб в сто раз більше одержати (не про минаючого!!!) і життя вічне мати в спадщину (Мт 19, 29).
 В Євангелії від Матея (як зрештою і в Марки та Луки) найважливіші повчання Ісуса висловлені в контексті навчання про Боже Царство. За словами ап. Павла: «царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рм 14, 17). Говорячи простою мовою, праведність – правильні стосунки з Богом та людьми завдяки прийнятій Божій Благодаті (праведності), в результаті яких, – в серці панує мир, який дозволяє Св. Духові сповнювати нас глибокою та постійною радістю. Усвідомлення вартості цього царства (цього стану; такого рівня стосунків), як найціннішого скарбу чи дорогоцінної перли, за словами Ісуса, мало б спонукати людину (яка почула про нього, знайшла чи бодай трошки пережила його реальність) на ризик відваги поставити все інше в житті на другий план (пор. Мт 13, 44 – 46). В читанні Євангелії цієї неділі Ісус називає такий спосіб життя досконалим: «Якщо хочеш бути досконалим», - сказав Ісус до нього, - «піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.» (Мт 19, 21). Грецьке слово τελειοςteleyos, окрім значення досконалий, має також значення – цілісний, зрілий, довершений. Це слово дуже чітко окреслює Божий задум стосовно людини.
Юнак, який виконував принаймні п’ять заповідей стосовно своїх ближніх (пор. Мт 19, 18 – 20), все ж не їх вважав найбільшим скарбом. Люди, які його оточували (або ті бідні, яких кричущих потреб він просто не помічав) все ж не вважалися для нього найбільшою цінністю. Брак глибшого усвідомлення, відтак відсутність довіри до слів Христа, і як наслідок не здатність на відважний ризик наслідування Ісуса. Половинчастість юнака, не дозволила Добрій Новині про царство (а також надзвичайну цінність людини; пораді про найкращу дорогу, щоб стати щасливим)  заповнити його серце і в кінці в певній мірі привела його до своєрідного ідолопоклонства.
Християнство за своєю суттю є свідченням про невимовну любов Божу, яка виявляється в смерті Ісуса на хресті. Це також  намагання жити цією Любов’ю. Не можна говорити про любов до Бога не люблячи своїх ближніх (Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. 21 . І таку ми заповідь одержали від нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.» - 1Йо 4, 20 – 21). Що в моєму житті є перешкодою цій любові ? Які основні перепони для моєї цілісності (довершеності та зрілості)? Що не дозволяє мені жити у Божій праведності – завдяки Божій благодаті мати правильні стосунки з Богом і моїми ближніми ? Коли я ставлю собі ці питання, то відчуваю потребу молитви про глибше усвідомлення, довіру та ризик відваги, про які я згадував на початку…