пʼятниця, 21 листопада 2014 р.

24 – та неділя після П'ятидесятниці. Ісус – Господь над хворобами і смертю (Лк 8, 40 – 56).

По повороті Ісус був прийнятий народом, бо всі його чекали. 41. Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім'я, який був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату, 42. бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43. Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, 44. підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою - спинилась її кровотеча. 45. Ісус спитав: «Хто доторкнувся мене?» А що всі відпекувались, Петро мовив: «Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться.» 46. Ісус же сказав: «Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.» 47. Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48. Сказав їй Ісус: «Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!» 49. Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: «Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя.» 50. Ісус почувши це, озвався до нього: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.» 51. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір'ю дитини. 52. Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: «Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.» 53. І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54. А він узяв її за руку й голосно промовив: «Дівчино, пробудися!» 55. І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти. 56. Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося. 
          Цей допис для кожного з нас (а головно для тих хто захищаючи свою гідність  вийшов на майдан, а сьогодні боронить кордони нашої країни від кремлівської чуми) є ще одним закликом Доброї новини: "Не біймося! Не опускаймо рук! Не розчаровуймося! Довірмо усе Ісусові! Молімося і тримаймося разом! Усе, що не можливе у людей – можливе в Бога!" Померле дванадцятирічне дівча та жінка,  яка дванадцять років хвора на кровотечу... Два випадки, які в людському розумінні не мали жодних шансів, – не були такими для Ісуса...
       Два переплетені чуда, – зцілення кровоточивої жінки після дванадцятирічної недуги та воскресіння дванадцятилітньої дочки начальника синагоги, – представляють наступний рівень розвитку теми про надзвичайну силу Ісуса. Попередньо Лука вже засвідчив про владу Ісуса над природою (втихомирення бурі на морі: Лк 8,22–25) та демонами (зцілення Гергесинського біснуватого: Лк 8,26–39). Тепер ми бачимо демонстрацію влади над хворобами та смертю (Лк 8,40–56). У двох історіях з чотирьох, Ісус названий Наставником (επιστατα/epistata Лк 8,24;45); у трьох Він виявляє свою силу через слово-наказ (Лк 8,24;29;54). Таким чином у двох частинах восьмої глави Лука розвиває дві дуже близькі теми: слухання і виконування слова Ісуса (притча про сіяча 8,1–21) та сили, яка виявляється через Його слово (8,22–56).
       

пʼятниця, 14 листопада 2014 р.

Двадцять третя неділя після П'ятидесятниці - коментар на читання Еф 2,1-10

1.Контекст та особливості послання до Ефесян.
 "Вік Церкви" розпочався в день П'ятидесятниці (Дії 2). Народившись в Єрусалимі, Церква завдяки служінню апостолів і перших віруючих поширилася по всьому світу. Часом полум'я Євангелія роздувалося гоніннями і охоплювало інші міста та країни. Підчас трьох своїх відважних місіонерських подорожей, Павло та його супутники заснували громади в дуже багатьох язичницьких містах. Серед цих церков однією з найвідоміших була Ефеська. Вона була заснована в 53 р н.е., коли Павло повертався через Ефес до Єрусалиму. Наступного року, підчас третьої місіонерської подорожі, він повернувся сюди і залишався на три роки, проповідуючи і навчаючи з великим успіхом (Дії 19:1-20). Пізніше він зустрівся з Ефеськими пресвітерами й направив на служіння  до них Тимотея (1 Тим 1:3). Ще через кілька років Павла відправили до Риму як ув'язненого. Там його відвідували посланці різних церков, серед яких був і Тихик з Ефесу. Саме там Павло написав цей лист ефеській церкві й відправив з ним. Метою послання до Ефесян є підбадьорити віруючих  та вселити в них упевненість. Павло описує внутрішню суть Церкви та її зовнішні якості, а також закликає віруючих жити з усвідомленням того, що вони представляють живе тіло Христа на землі.
          Послання до Ефесян називають вершиною богослов'я Нового Завіту. Завдяки описові грандіозного Божого задуму відносно цілого людства, - це один з найбільш піднесених творів серед усієї епістолярної спадщини Св. Павла. В цьому невеличкому листі, великий апостол говорить про одвічний задум Бога, Який заснував вселенську Церкву Ісуса Христа. Хоча члени Церкви належать до різних середовищ та різних національностей, однак всі вони зібрані в єдине ціле (всі 9 випадків вживання терміну "εκκλησια" є в однині та означають Вселенську Церкву), яке автор описує як Божий Храм (2:20-22), Христове Тіло (1:22-23) та Христову наречену (5:23-32).
          Структуру цього послання можна дуже легко запам'ятати: три перші глави (Еф 1-3) говорять про те, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі - це т. зв. вертикальний вимір. Відтак три наступні глави (Еф 4-6) говорять, що ми як учні Ісуса та члени Його Церкви в результаті отриманих великих благодатей і дарів повинні робити один для одного - це т. зв. горизонтальний вимір
    

пʼятниця, 7 листопада 2014 р.

Двадцять друга неділя після П'ятидесятниці (Лк 16, 19 – 31) – притча про багача та Лазаря.

1.Контекст та вступні зауваження.
Читаючи Євангеліє від Луки можна зауважити, що воно містить в собі як мінімум cім тематичних частин: пролог (1,1 – 4), т.зв. Євангеліє дитинства (1, 5 – 2, 52), підготовка діяльності Ісуса (3,1 – 4, 13), діяльність Ісуса в Галілеї (4, 14 – 9, 50), роздуми з подорожі до Єрусалиму (9, 51 – 19, 27), діяльність Ісуса в Єрусалимі (19, 28 – 21, 38), Страсті та Воскресіння (22 – 24).[i] Кожна з цих вищеназваних частин у свою чергу ділиться на ще менші підсекції, за допомогою котрих автор різносторонньо представляє нашій увазі Добру Новину про те, що Бог зробив для нас у Ісусі Христі.
         Притча про багача та Лазаря (Лк 16, 19 31) знаходиться в тій частині Євангелія, котра розповідає про роздуми Ісуса під час подорожі до Єрусалиму: 9, 51 – 19, 27 (протягом наступних глав,  Лука 17 разів згадує про те, що Ісус є «в дорозі»: це надає розповіді більш динамічного характеру[ii]). В рамки цієї подорожі Лука вставляє найбільшу порцію свого розповідного матеріалу: Ісус постійно говорить, і тому, за словами L. T. Johnson,  відбувається формація народу.[iii]  В часі подорожі Він  є  оточений трьома групами людей: аморфні юрби, його опоненти (перед усім  фарисеї), та його учні (слово «учень» вживається 22 рази з 9 – 19 глави, в порівнянні до 16 разів у всіх інших євангелістів разом узятих).[iv] Ця частина Євангелія, після згадки про відкинення Ісуса самарянами (9, 51 – 56), починається  описом вимог, які стоять перед учнями Ісуса (9, 57 – 10, 24) та в котрих він наголошує в  9, 62, що «ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого». Завершенням роздумів висловлених  по дорозі до Єрусалиму служить притча про міни (19, 11 – 27), в котрій Господь  в 26 вірші наголошує, що «кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має».