16 . Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не
баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П'ятидесятниці бути в
Єрусалимі. 17 . З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18 .
Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого
дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами... 28 . Зважайте на
самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб
пасли Церкву Божу, що її він придбав кров'ю власною. 29 . Я знаю, що по моїм відході
ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30 . Та й з-поміж вас
самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою
учнів. 31 . Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не
переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум. 32 . А тепер передаю
вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між
усіма освяченими. 33 . Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від
кого. 34 . Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці
руки. 35 . У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати
слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя -
давати, ніж брати.» 36 . Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав
молитися.
Контекст
Лука
продовжує описувати подорож Павла. Місто за містом, острів за островом і Павло, який недавно воскресив юнака в Троаді
(Дії 20, 7 – 12) – вже в Мілеті. Оскільки, як ми
знаємо з попередніх розповідей та тексту, він хоче попасти до Єрусалиму на
свято П'ятидесятниці, а опісля далі подорожувати до самого Риму, Павло вирішує
не заїжджати в Ефес, але натомість запрошує Ефеських пастирів приєднатися до
нього в Мілеті. Саме тут відбувається його зворушлива прощальна розмова з
єпископами цих територій. В ній Павло просить єпископів оберігати Божий народ –
Церкву та жертовно й безкорисливо їй служити.