пʼятниця, 10 жовтня 2014 р.

Вісімнадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 5, 1-11) - покликання апостолів.

Одного разу, коли народ юрмився коло нього, щоб почути слово Боже, і він стояв біля Генезаретського озера, 2. побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. 3. Він увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ учити. 4. Коли він перестав говорити, сказав до Симона: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву.» 5. Озвався Симон і каже: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.» 6. Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. 7. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й допомогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати. 8. Побачивши це Симон Петро, припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина.» 9. Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, із-за риб, що їх піймали; 10. також і Якова та Йоана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус же промовив до Симона: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити.» 11. І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.
 Євангеліє цієї неділі розповідає про те, як Ісус кличе учнів. Спосіб, а властиво й сам вибір, з точки зору сучасного менеджменту є дуже незвичайні та здавалося б (м’яко кажучи) доволі не продумані:  замість вибрати Собі послідовників серед людей, які мають бодай якийсь мінімум придатний для пізнішої місії (напр. равіни або їх учні, які знають Тору і т. д.), – Ісус вибирає звичайних сільських роботяг, з допомогою котрих хоче реалізувати надзвичайно амбітний та грандіозний за своїм задумом план – прийти до кожної  людини на Землі та запросити й водночас переконати її, добровільно стати спадкоємцем у Його Божому Царстві.

Своїм вибором,  Господь пригадує нам слова сказані колись через Ісаю: «Думки бо мої - не ваші думки, і дороги ваші – не мої дороги, –  слово Господнє. 9. Бо так, як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших і думки мої вищі від думок ваших» (Іс 55, 8 – 10). Ми, будучи звичайними людьми, природно дивимося на наше життя через призму наших можливостей, уявлень, а інколи, на жаль, – і стереотипів. Бог же ж, в Якого віримо – Святий (KADOSH) – в єврейській мові дослівно означає – ІНАКШИЙ.  Він Є ТОЙ ХТО Є (пор. Вих 3, 14), – не міняється як людина в залежності від обставин, – але завжди вірний, справедливий та многомилостивий (пор. Вих 34, 6; Втор 32, 4), полюбив кожного з нас вічною Любов’ю (пор. Єр 31, 3), та записав нас у Себе на долонях (пор. Іс 49, 16), не дивиться на обличчя, – як це часто роблять люди, – але на серце (пор. 1 Сам 16, 7), та Свою любов до нас показує тим, що Його Єдинородний Син Ісус Христос помер за нас тоді коли ми були грішниками (пор. Рм 5, 8).
Цю «інакшість – святість», як певний закладений у кожному з нас генотип (так 15. 10. 2011 дуже гарно на Св. Літургії сказав Вл. Борис Гудзяк), Господь бачить  навіть тоді, коли ми самі про це не пам’ятаємо, або й не усвідомлюємо. Лука розповідає, що Він кличе рибалок, й запрошує їх відплисти на глибину, яка плодотворно наповнює сіті. Пізніше цей елементарний мінімум, який вони мали, та який може й не оцінювали та не усвідомлювали,  – Господь використає як надзвичайно дієвий інструмент для поширення Благовісті. Здатність довіритися  Ісусові всупереч всілякій логіці (бо ж будучи досвідченими рибалками і через цілу ніч нічого не впіймавши, повірили здавалося б не спеціалістові – Учителеві / Равві, – як вони пізніше називатимуть Ісуса), звичка до наполегливої важкої праці, не вибагливість у побуті, терпеливість та постійність (бо ж не раз чекали довго, щоб щось впіймати; не раз верталися  додому з нічим, а на другий день все починали з початку), здатність працювати  з іншими (в  «команді» – брати Андрій та Петро разом з іншими братами – Йоаном та Яковом часом об’єднувалися в артіль – були спільниками: Лк 5, 10), готовність  до ризику («кинули все й пішли слідом за Ним» – Лк 5, 11), – разом узяті та примножені завдяки діяльній благодаті Св. Духа, – принесли надзвичайно щедрі, а навіть можна сказати й немислимі плоди. Звичайно, що це вимагало часу й великої терпеливості Ісуса. Проте, подібно як і пізніше Св. Павло, кожен  з апостолів міг сказати: «хвалитися можу, тільки своїми немочами» (пор. 2 Кор 12, 5), але й благодать Божа, – подібно як і в житті Павла, – в житті кожного з апостолів «була не марна» (пор. 1 Кор 15, 10).
За словом Господа Петро відважився ще раз закинути сіті (Лк 5, 5)... Лука, розповідаючи сьогодні цю історію мені  й тобі – запрошує до подібного вчинку. Запрошує, не зважаючи на наші немочі та слабкості (бо й Петро їх мав та усвідомлював: «Припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина» – Лк 5, 8), якими часто себе виправдуємо. Запрошує перестати тіснитися на березі моря і вийти на глибшу воду  тими самими словами, які сказав переляканому Петрові: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити» (Лк 5, 10). Вислів «ловити людей» з грецької мови в перекладі на українську дослівно означає «полонити  людей живими», щоб як каже Св. Павло (вживаючи те саме слово, що й Лука: ζωγρεω – dzogreo) «вони спізнали правду  і виплуталися з тенет диявола, який схопив їх у полон – виконувати його волю» (2 Тим 2, 25 – 26). А оскільки Божа воля на противагу волі диявола (виконуючи волю котрого помираємо) – «є святість наша» (1 Сол 4, 3) – й в Хрещенні та Миропомазанні, ми смиренно (відрікшись перед тим «сатани, всіх ангелів його, всього служіння його, та всієї гордині його») прийшли до  Нього з порожніми руками  – то Він «благословив нас із неба всяким духовним благословенством у Христі» (Еф 1, 3).
Господь не пошле нас до інших людей самих – Він сам буде з нами аж до кінця віку (пор. Мт 28, 20). Також «кожному  дається виявлення Духа на спільну користь» (1 Кор 12, 7). Різноманітність дарів Св. Духа, які Господь дарує нам для служіння іншим, в Новому Завіті представляють аж п’ять  списків: Рим 12, 6 – 8; 1 Кор 12, 8 – 10; 1 Кор 12, 28 – 30; Еф 4, 11;  1 Пт 4, 9 – 11.
При кожному читанні уривку Євангелія,  18-тої неділі після П’ятидесятниці, мене не перестає особливо вражати той факт, що апостоли – не маючи ще ані такого розуміння, яке маємо  сьогодні ми (євангелисти це неодноразово засвідчують) – ані не підозрюючи про це багатство дарів, яке чекало їх після П’ятидесятниці, – все ж сказали Ісусові: «Так», – і пішли за Ним.   



Немає коментарів:

Дописати коментар